Аж ось Джимове обличчя скривила саркастична посмішка.
– Знаєш, що в записці було? – сказав він. – Цікава записка. Я навмисно заховав її й ношу при собі, як яскраве свідчення про моє йолопство, як хоч і запізнену пересторогу… На, перечитай, – витяг він із гаманця потертий аркушик.
Я неохоче розгорнув його. Що там може бути цікавого? Але, прочитавши, аж зареготав з несподіванки.
"Моя люба Софочко, – писав самовбивця, – тепер я можу спокійно лишити тебе. В тебе є щирий приятель. Він мені дуже сподобався і я гадаю ти будеш із ним щаслива. Звичайно, я додому не повернуся.
Речі мої надішлеш на адресу, про неї я тебе повідомлю, як тільки дізнаюся стороною про твоє одруження з Джимом. Поки що я взяв службу банківського артільника. Служба приємна, – весь час роз’їзди, а я надто засидівся був. От тільки треба мати при собі револьвера. Так належить. Але бажання бути вільним переважило навіть мою огиду до зброї. Цілую востаннє, ще сьогодні вранці твій чоловік, а тепер – вільний птах!"
– Ну, що ж, ходім до мене обідати, покажу тобі мою чорнооку долю, – сказав Джим, ховаючи записку.
Я згодився. Все ж цікаво побачити таку енергійну жінку.
– Так відразу після того й подружилися? – запитав я дорогою.
– Та ні, – відповів Джим. – Я ще трохи пручався. Але, знаєш – осінь, нема своєї затишної кімнати…
Я остовпів, побачивши Софочку. Але не встиг я слово сказати, привітавшися з нею, як Джим зник, побігши до Церобкопу по вино до обіду. Тоді я, скориставшися, що ми з нею віч-на-віч, запитав її:
– Саро! Ти який раз це взяла шлюб?
– Десятий! – щиро сміючися, відповіла вона і казала далі вже поважно, навіть похмуро: – Ну, а що ж таким, як я, робити! Ви ж бо забили нам усі шляхи до життя, залишивши єдину службу: хатньої господині, як це в моїй анкеті значиться. Я чесна й порядно виконую цей обов’язок. Я не винна, що мені часто доводиться міняти посаду. Такий метушливий, несталий час!.. І хіба я Джимові не пара?
Вона мала рацію: вона з мелітопольських степів, а Джим, ну – з пляжу! Обидва вони потрапили в потік гемороїдальних облич і захлинув він їх, цей потік, особливо гидотний так у серпні чи в липні, коли задуха й спека…
О, Харків – курна столиця-полустанок. Коли ж до станції доб’ємось?..