Тоді стали його вітати медом шклянкою
І горілки чаркою.
То він теє од дуків-срібляників приймав,
Сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
"Ей, шати, мої шати! пийте-гуляйте:
Не мене шанують, бо вас поважають.
Як я вас на собі не мав,
То й честі од дуків-срібляників не знав".
Тоді-то Хвесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький, стиха словами промовляє:
"Гей козаки, — каже, — діти, друзі-молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків-срібляників за лоб,
Наче волів, із-за стола виводжайте,
Перед вікнами покладайте,
У три березини потягайте,
Щоб вони мене споминали,
Мене до віку пам'ятали!"
Тільки Гаврила Довгополенка
Переяславського за те улюбив,
Край себе садовив,
Що він йому за свою денежку пива купив,
Тоді ж то козаки, діти, друзі-молодці, добре дбали,
Сих дуків-срібляників за лоб брали,
Із-за стола, наче волів, виводжали,
Перед вікнами покладали,
У три березини потягали,
А ще стиха словами промовляли:
"Гей, дуки, — кажуть, — ви, дуки!
За вами всі луги й луки, —
Ніде нашому брату, козаку-нетязі, стати
І коня попасти!"
У червні року 1663-го біля Ніжина одбулася велика рада з участю простого козацтва й запорожців, і на тій раді гетьманом України було обрано Брюховецького, причому запорожці разом із черню зчинили погром козацької старшини і взагалі панства. Сомкові, який віддався під оборону російського посланця, було стято голову.
Тим часом Іван Сірко, обраний після Брюховецького знову кошовим отаманом, серед літа року 1663-го, пам'ятаючи одвічну мету козацтва — боротьбу з бусурманами, вирядив частину Війська Запорозького байдаками на Чорне море. Запорожці випливли повз Очаків на Дунайські гирла й добре пошарпали придунайські міста, та коли верталися додому, їм трапилася пригода. В лимані вони натрапили на турецький флот і билися з ним аж три дні, та, не маючи сили перемогти турків, змушені були викинути в море свою здобич і тікати на берег. Потопивши біля Дніпрових гирл свої байдаки, запорожці, одбиваючись од татар, пішки прибули 21 вересня на Січ.
Тоді на Січі вже стояла російська залога з боярином Косоговим на чолі. Послана вона була на Запорожжя російським урядом весною ж 1663 року почасти для того, щоб допомагати запорожцям у боротьбі з татарами, почасти ж, щоб стежити за розпорядками Війська й тримати його в покорі й вірності. Сірко вирішив скористатись російською залогою і, щоб оддячити бусурманам за невдалий похід на море, вирушив восени того ж року, разом із Косоговим, на Перекоп.
Все Перекопське межигір'я Сірко застав перекопаним од Чорного до Азовського моря глибокими рівчаками. Та це не спинило завзятого козацького ватажка — він перейшов за той рівчак біля Чорного моря, вдарив на Перекоп із тилу, здобув і поруйнував більшу його половину, відбився од Нуреддина-султана, що прийшов на поміч, і 16 жовтня повернувся на Січ.
БОРОТЬБА СІРКА З ГЕТЬМАНОМ ТЕТЕРЕЮ И ЧАРНЕЦЬКИМ
Невдовзі прибули на Січ посланці гетьмана Тетері з листами, в яких він умовляв запорожців згадати, що зверхником козацьким із дідів-прадідів був польський король і що тільки на боці Польщі Україна може зберегти свої права й звичаї. Коли на козацькій раді в Січі читалися ті листи, то голоси запорожців поділилися: чимало козаків ставало на бік короля, а все-таки велика більшість запорожців ще не забула польської неправди та вчинків Чар-нецького й не хотіла й слухати про польську зверхність. Скінчилося на тому, що рада ухвалила лишитися під протекцією царя, й Сірко одіслав Брюховецькому листи Тетері.
З початком року 1664-го король польський Ян Казимир вийшов на Лівобережжя з військом, щоб одібрати Україну збройною рукою од російського царя. Діставши про те звістку, кошовий отаман Сірко послав частину запорожців із полковником Чугуєм на поміч Брюховецькому; сам же, з останнім військом, пішов за Буг, щоб не дати татарам прийти на поміч полякам. Біля Бендер запорожці поруйнували й пошарпали чимало татарських сіл, а потім стали виганяти поляків та жидів з українських міст і визволили од польських залог Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Смілу й інші міста південної України.
На Лівобережжі тим часом царське військо та козацькі полки з Брюховецьким розгромили польського короля й загнали його за Десну. Після тієї перемоги Брюховецький перейшов на правий бік Дніпра і хотів захопити Чигирин, а тут на поміч Тетері наспів запеклий ворог українського люду Степан Чарнецький із польським військом та кількома тисячами татар і розбив Брюховецького так, що той мусив відступати до Черкас.
На поміч Брюховецькому саме тоді йшов Сірко із запорожцями, та спізнився, і Чарнецький, одігнавши од Чигирина Брюховецького, рушив назустріч Сіркові. Біля Бужина, що вище Крилева, між запорожцями й поляками спалахнув кривавий бій: запорожці не подужали значної сили Чарнецького й Тетері, а проте пробилися повз вороже військо й подалися понад Дніпром до Черкас, щоб з'єднатися із Брюховецьким; Чарнецький же, переслідуючи їх, побував на батьківщині Богдана Хмельницького в Суботові, знищив те місто, викопавши з домовини кістяки гетьмана Богдана та сина його Тимоша, спалив їх, а попіл розвіяв по вітру. Ця ганебна для поляків подія сталася на великодні свята 1664 року.
Становище Правобережної України щодалі ставало ще тяжчим: російська держава намагалася вернути її під свою владу, Польща — під свою, й обидві руйнували й палили українські міста й села, де сиділи ворожі залоги. До того ж, Польща, не сподіваючись на власне військо, закликала собі на поміч татар і, замість грошової плати за їхню службу, дозволяла своїм спільникам забирати не покірливий їй люд у неволю.
Чарнецький, ганяючись із татарами і поляками за Сірком, обложив місто Черкаси, та не зміг його взяти й одійшов геть: почувши ж, що Сірко із запорожцями перебрався до Сміли, обступив це місто з великою силою і почав його штурмувати. Сірко кілька разів відбивав атаки поляків, а потім потай із частиною запорожців проник у Капустяну долину, де стояв татарський табір, і так розгромив татар, що ті навіть покинули йому весь свій скарб і обоз.
Після того Сірко із запорожцями ще кілька місяців крутився по всій Україні, вишукуючи татарські загони та знищуючи їх. Найславніші для запорожців та Сірка битви з татарами були під Городищем, за 25 верст од Корсуня, та неподалік Умані, де Сірко упень розбив польських спільників. Поєднавшись після того з кількома правобережними полковниками, що під впливом Війська Запорозького зреклися Тетері, Сірко пішов на Чарнецького, який перебував із військом у Корсуні, маючи на думці оддячити йому за ганебний вчинок із прахом Богдана Хмельницького; та Чарнецький не наважився зчепитись із Сірком і відступив до Брацлава.