Після повернення на Україну Хмельницький знову був військовим писарем; і року 1646-го його разом із старшими козацького реєстрового війська Барабашем та Ілляшем викликав король до Варшави. Польський державець хотів тоді проти волі панства розпочати війну з Туреччиною і вмовляв козаків роздратувати турків морським походом так, щоб ті самі оголосили війну Польщі. Щоб прискорити цей випадок, він доручив Барабашеві передати на Січ 5000 злотих на полагодження військових чайок. А на подяку козакам король передав через того ж Барабаша грамоту, якою козацькому військові поверталися всі його давні права, а кількість реєстровців збільшувалася на 20.000 душ. Тут же з рук Владислава козацька старшина отримала бойову корогву кармазинового кольору, булаву й інші військові клейноди.
З радісною надією на кращу долю рідного краю їхав од короля до Чигирина Богдан Хмельницький, аж тут він довідався, що польські пани й сенатори так приборкали Владислава, що він мусив зректися всього, що пообіцяв козакам; лукавий же Барабаш, прислуговуючи шляхті, сховав королівського універсалу з козацькими привілеями й наказав Хмельницькому нікому про нього не говорити. Та Богдан із тим не погодився. В нього вже наболіло серце за покривджене козацтво, і в голові визрівала думка відплатити польським панам за всі знущання. Тому він хитрощами відібрав у Барабаша універсал і, маючи його в своїх руках, почав поширювати про нього чутку поміж козаками, показуючи цю грамоту короля своїм однодумцям і прихильникам.
Народна дума так оповідає про цю подію та про початок козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького:
Як із день-години
Зчиналися великі війни на Україні,
Отоді ж то не могли обібратись,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш та Хмельницький,
Да Клиша Білоцерківський.
Отоді вони од своїх рук листи писали,
До короля Владислава посилали.
Тоді ж то король Владислав листи читає,
Назад одсилає;
У городі Черкаському Барабаша гетьманом наставляє:
"Будь ти, Барабашу, в городі Черкаському гетьманом,
А ти, Клишо, у городі Білій Церкві полковником,
А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоч писарем військовим".
Отоді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував,
Тільки півтора года.
Тоді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
"Гей, пане куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий,
Чи не могли б ми з тобою удвох королівських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?"
Отоді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
"Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий,
Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам з ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати?"
Отоді-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердя має,
Ще кращими напитками вітає.
Отоді-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать поваливсь.
Отоді Хмельницький добре дбав,
Із правої руки з мізинного пальця щирозлотий перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого вірного добре кликав-покликав:
"Гей, слуго ти мій, повірений Хмельницького,
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського до пані Барабашевої прибувати,
Королівські листи до рук добре приймати".
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав,
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав;
У сіни ввійшов, шличок із себе скидав;
У світлицю ввійшов, низький поклон послав;
Тії значки на скамні покладав,
А ще стиха словами промовляв:
"Ей, пані, — ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети зчиняють, —
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листочки королівські оддати:
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?"
Отоді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
"Ей, не з горя-біди моєму пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі бенкети зчинати!
Нащо б їм королівські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?
А тепер хай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів та тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комарів годувати
Од кума свого Хмельницького".
Отоді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
"Ей, слуго, повірений Хмельницького,
Не можу я тобі листи королівські до рук подати,
А велю я тобі до воріт одходжати,
Королівські листи у шкатулі із землі виймати".
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до воріт одходжав,
Шкатулу з землі з королівськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,
Своєму пану Хмельницькому королівські листи
до рук добре оддавав.
Отоді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Королівські листи в кума свого Хмельницького заглядає;
Тоді й напитку дорогого не попиває,
А тільки з двора тихо з'їжджає,
Да на старосту свого Кричовського кличе, добре покликає:
"Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Кричовський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,
Щоб нас могли пани, мостивії ляхи, за білозорів почитати".
Отоді-то Хмельницький, як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого, повіреного, з собою забирав.
Отоді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники.
Первий полковник — Максим Ольшанський,
А другий полковник — Мартин Полтавський,
Третій полковник — Іван Богун,
А четвертий — Матвій Борохович.
Отоді-то вони на славну Україну прибували,