Через дві версти, там, де зі степу простяглась до Великого Лугу балка Дубова, лежить село Кушугумівка, або Велика Катеринівка. Це село відзначилося тим, що коли вмерла його власниця графиня Літто (Скаворонська), а потім — і граф (в 1830 роках) і прибув якийсь новий спадкоємець, то кушугумівці почали бунтувати, вимагати собі волі й навіть послали депутатів до наказного отамана Азовського козачого війська (бувшого Задунайського Запорозького), щоб узяв їх у військо. Та Гладкий не мав на те влади, і кушугумівців було за те дуже покарано.
Весь цей куток Великого Лугу належить нині графу Канкріну.
Біля Балабиноі залізниця перетинає край Великого Лугу. Місцевість тут надзвичайно чарівна, а найбільше у повінь, коли луг залитий. Для всякої водяної птиці скрізь велике привілля, і з вікна вагону здається, що поїзд летить серед моря, оздобленого рослинами.
Нижче Кушугумівки надбережні гори стають вищі й красивіші. Від балки Сухої та до Дубової підіймається сажнів на сорок заввишки гора, яку старі люди називають Шпиль-горою. Про неї у селі Кушугумівці Я. П. Новицький записав року 1885-го від старого діда Орла ось таку легенду:
"Од слободи Кушугумівка аж до Сухої балки потяглась Шпиль-гора. Розказували старі люди, що як задумав Потьомкін зігнать запорожців, то вислав генерала з військом на Шпиль-гору і давай палити з холостих пушок у Кучугури.
Там, кажуть, був їх стан. Запорожці посідлали коней і всі сорок тисяч вискочили з Великого Лугу. Кожна тисяча стала окремо, а попереду ватажки так і заграли кіньми. Генерал обвів військо очима й каже: — "Ну, братця, забирайте своє добро та виходьте на Дністровські лимани, бо тут будуть селитися слободи", — повісили запорожці голови та й подалися до куренів... — "Бодай, кажуть, Потьомко, твої діти стілько заслужили, як ми в тебе!"
Запорожці, кажуть, як виходили з Великого Лугу, то прощались: — "Прощай, батьку, Великий Луже. Не звели ми тебе, не зведе ніхто, поки світ сонця".
Так думали запорожці, та не по-їхньому вийшло: земля пішла в поділ, і за старих панів ліс ще держався, а як настали молоді — все вирубали, все пішло димом. У інших панських плавнях по десять год й більше риндували ліс явреї і палили його на. вугілля, а тепер од того лісу й сліду не зосталось: все попсовано та сплюндровано".
За Кушугумівкою Севастопольська залізниця пролягає долиною між горами та річкою Кушугумом, а за слободою Катеринівкою (Мала Катеринівка) перерізує плавню саме, де річка Кінська впадає у Великий Луг і бере в себе Кушугум.
Річка Кінська дуже характерна. Вода в ній, коли порівняти з жовтою Дніпровою, здається зовсім синьою і прозорою. Маючи зовсім окрему істоту. Кінська, впавши мимоволі в протоки Дніпра, не хоче з ним єднатись, а коли місцевість примушує її 40 того, то вона незабаром знову відбивається од нього, і так плине аж до самісінького Дніпрового лиману. Під час весняної поводі Кінська тече, змита Дніпром, а проте все-таки виривається своею окремою синьою течією.
Зараз же після зустрічі з Кінською річка Кушугум повертає від неї в глиб Лугу, а східною межею Великого Ауту до самого його південного краю, стає річка Кінська.
На усті Кінської, біля Великого Лугу, розташувалося велике село Царицин Кут, або Підстепне. Лежить воно на бувшому татарському березі Кінської, і через те запорозьких пам'яток тут шукати нічого, хоч після зруйнування Січі запорожці селилися і в цих місцях.
Через три версти нижче устя Кінської в неї вливається зі степу річка Янчокрак, а ще три версти нижче — річка Карачокрак. Обидві вони відомі з історії походів російського війська на Крим у XVIII столітті, бо на цих річках, як і нд Кінській, царська армія завжди ставала табором на перепочинок. Тут же перепочивали й запорожці, що брали участь у тих війнах.
За устям Карачокраку річка Кінські Води повертає в свою течію на захід і понад крутим берегом підходить до села Скельки, а далі, звужуючи Великий Луг, підступає до устя балки Маячки й села того ж наймення. Від Маячки надбережні гори ідуть знову на південь, річка ж Кінська тече прямо, наближаючись до Дніпра й лишаючи по ліву руку од себе широку низину, вкриту цілою низкою озер та лиманів, які, напевно, були колись її водотокою. Понад сими озерами під горою легкать села: Златопіль, Павлівка, Балки таЛизаветівка, що були залюднені вже після зруйнування Січі.
Далі Кінська ще більше бере на північ і, проминувши містечко Благовіщенське та село, Іванівське, входить у великі піски, що високими кучугурами підступили до неї з лівого боку і простяглися а^с до села Водяного на 18 верст. Піски тут пересипаються з місця на-місце і ходять, як хвилі на морі, збігаючись у чималі кучугури, порослі подекуди шелюгами.
Місцевість, ця колись не була така мертва та піскувата, бо в ямах поміж кучугурами іноді трапляються ознаки перебування тут людини, а саме: черепки: з посуду, маслаки й мідні гостряки від стріл.
Ще починаючи з Маячки, річка Кінська, збираючи з Великого Лугу все більше протоків Дніпра, дедалі ширшав і, добігши до Благовіщенського, стає вже широкою і дуже красивою річкою. За селом Іванівським вона відкидає од себе протоку Перебій, а сама, маючи з лівої руки піски, а з правої — ліси Великого Лугу, сягає урочища Паліївщини і тут впадає в головну течію Дніпра. Тільки це сполучення Кінської з Дніпром ненадовго, бо через шість верст вона знову відмежовується од Дніпра на південь і спочатку під назвою Перевал, а далі під власним найменням, добігає до села Водяного і вливається в лиман, з яким підходить до села Кам'янки (Малої Знам'янки), щоб знову впасти в Дніпро біля окопів стародавнього урочища Кам'яний Затон. На сьому місці й кінчається Великий Луг і починається Базавлуг.
Кам'яний Затон козаки знали з часів існування Запорозького Війська. Дехто гадає, що саме тут було головне місто татарського ханства Саміс. За доби Запорожжя в цих місцях стояла татарська залога в митниця, щоб збирати мито з крамарів, які через Микитине та Кам'яний Затон їздили до Криму. Ще пізніше, а саме року 1696-го, за указом Петра І, тут було споруджено фортецю на велику докуку запорожцям, які ще раніше вигнали татар із цього місця і мали Затон своєю власністю.