Оліверова історія

Сторінка 32 з 45

Ерік Сігел

— Який там номер? — запитав він, готовий дізнатися про те, як Марсі ставиться до горіхів.

— Вона заклопотана, Філе. Але, знаєш, я згадав. Волоські горіхи Марсі справді любить.

— Чудово.

І він поклав трубку. Того разу.

Але в наступні дні по телефону обговорювано гриби, гарніри, журавлину (готувати желе чи залишити ягоди цілими) та всі овочі.

— Вони будуть просто з ферми,— запевняв мене Філ по телефону з Род-Айленда. — Те, що ви їсте у Нью-Йорку,— просто заморожене сміття.

Природно, я ухвалював усі великі постанови за Марсі. То був її тиждень для поїздки до Цинцинатті, Клівленда та Чикаго. Хоча ми й говорили з нею по телефону не менше як годину щовечора, святкове меню в наших розмовах згадувалося не часто.

— Як підготовка до процесу шкільної ради, друже?

— Я готовий. Розслідування Баррі — жахливе. Все, що я маю робити, — дискутувати. Тим часом я ознайомився з усіма закритими матеріалами. Вони не дозволяють дітям молодших класів читати Воннегута. Чи навіть "Над прірвою у житі".

— О, це сумна книжка,— сказала Марсі. — Любий самотній сіромаха Ґол-ден Колфілд.

— А мене тобі не жаль? Я теж самотній.

— О Олівере, я не просто жалію, я подумки тебе пещу.

Якщо з якоїсь причини мій телефон підслуховували, слухач дізнавався про таємниці щовечора, коли телефонувала Марсі.

***

Вранці святкового дня мене розбудив стук у двері. То був Філіп Кавіллері, який в останній момент вирішив, що приїздити треба таки раннім поїздом, аби було коли все належно підготувати. ("Я знаю твою нікчемну плиту, вона нагадує мені зіпсований прилад для підсмажування грінок".)

— Ну, де вона? — запитав Філіп, звільнившись від продуктового вантажу і роззираючись довкола.

— Вона тут не живе, Філе. І крім того, зараз вона в Чикаго.

— Чого?

— У справах.

— О, вона ділова людина?

— Авжеж.

Він був вражений. А потім швидко запитав:

— Вона цінує тебе, Олівере? Господи, він ніколи не зупиниться.

— Облиш, Філе, берімося до роботи.

Я прибирав квартиру. Він готував страви. Я накрив стіл. Він розклав по тарілках усе, що можна було подати холодним. Опівдні все було готове. За винятком індички. Все було розраховане так, щоб вона була готова о пів на п'яту. Літак Марсі має прибути в аеропорт о пів на четверту. Оскільки у святковий день жвавого вуличного руху не буде, ми спокійнісінько сядемо обідати о п'ятій. Чекаючи, Філ і я дивилися по телевізору футбол. Він відмовився навіть від короткої прогулянки, хоча погода була прохолодна й сонячна. Відданий професіонал, він вважав за краще бути недалеко й напоготові.

***

Невдовзі після другої пролунав телефонний дзвінок.

— Олівере?

— Ти де, Марсі?

— В аеропорту. В Чикаго. Я не можу прилетіти.

— Щось негаразд?

— Не тут. Криза у крамниці в Денвері. Я вилітаю туди за дванадцять хвилин. Увечері все поясню.

— Щось серйозне?

— Гадаю, так. Це, мабуть, забере кілька днів, але, якщо нам пощастить, ми зможемо врятувати товари.

— Чим я можу допомогти?

— Ну... будь ласка, поясни Філіпові. Скажи йому, що я щиро жалкую.

— Гаразд, але буде нелегко.

Маленька пауза, що могла б бути набагато довшою, якби вона не квапилася на свій літак.

— Олівере, ти ніби незадоволений.

Я зважував свої слова, не бажаючи загострювати її проблеми.

— Лише розчарований, Марсі. Я хочу сказати, що ми не ображаємося.

— Будь ласка, почекай, поки я не буду в Денвері. Це довго розтлумачувати.

— Гаразд,— сказав я.

— Скажи, будь ласка, щось приємне, Олівере.

— Сподіваюся, тобі подадуть індичку в польоті.

***

Святкування з Філом було для мене своєрідною втіхою. Як і в минулому, ми знову були лише вдвох. Наїдки були чудові. Але мені важко було проковтнути свої думки.

Філіп намагався мене підбадьорити.

— Послухай-но,— говорив він,— у діловому світі такі речі трапляються. Ділові люди подорожують. У підприємницькій діяльності це звичайна річ.

— Я знаю.

— Крім того, є люди, які не можуть виконувати свою роботу вдома. Так само як солдати...

Геніальна аналогія!

— І якщо справи змусили Марсі там залишитися, це має означати, що вона важлива особа, га?

Я не відповів.

— Вона обіймає якусь керівну посаду?

— Щось на зразок.

— Ну, це їй на користь. Вона сучасна дівчина. Господи, тобі треба пишатися. Вона сумлінно виконує свої обов'язки. Вона прагне мати підвищення?

— Якоюсь мірою.

— Це добре. Шанолюбна. Цим треба пишатися, Олівере. Я кивнув головою. Просто, щоб показати, що я не сплю.

— За моїх дитячих літ,— вів далі Філ,— батьки пишалися, коли могли сказати: "Наша дитина шанолюбна". Вони, звичайно, говорили так про хлопців. Але ці сучасні дівчата, вони рівноправні, еге ж?

— Надто,— кинув я.

Моя маломовність, нарешті, впевнила його, що йому несила пом'якшити мого розчарування.

— Знаєш,— перевів він розмову на інший регістр,— коли ти з нею одружишся, все буде інакше.

— Чому б то? — запитав я якомога недбаліше.

— Бо жінка є жінка. Дружини мають бути зі своїми родинами. Це природно.

Я не мав охоти встрявати з ним у дискусію про філософію життя.

— Послухай,— знову озвався він,— це твоя власна провина. Якби вона була твоєю дружиною...

— Філе!

— Правда очі коле,— огризнувся він, захищаючи ту, з якою зроду не зустрічався. — Прибічники лібералізації жінки можуть мені заперечити, але я знаю, що каже Біблія. Чоловік і жінка мусять бути вірними одне одному. Розумієш?

— Розумію,— сказав я, маючи надію, що він замовкне. Він замовк. На кілька секунд.

— Послухай, що, бий його лиха година, означає "бути вірними"? — запитав він.

— Бути дуже близькими,— відповів я.

— Вона читала Біблію, Олівере?

— Гадаю, читала.

— Зателефонуй їй. Це означає, що треба не затримуватися у своєму готелі.

— Я зателефоную.

— Як ви почуваєтесь?

— Лікарю Лондон, зараз я справді потребую вашої допомоги. Що коїться з моїми почуттями?

— Гнів. Лють. Досада. Навіть більше.

— Занепокоєння. Я не знаю, чого чекати. Ми досягли межі в ... Я не знаю. Я, звісно, знав, але сказати йому цього не міг.

— Я маю на увазі... наші взаємини. Чи спробу їх побудувати. Як можна говорити про взаємини, якщо нам ніколи бути разом? Бути поруч одне з одним, а не лише говорити по телефону. Я не занадто побожний, але коли подумаю, що ми можемо бути не вкупі на Святвечір, я...