Олексій Корнієнко

Сторінка 15 з 131

Чайковський Андрій

Вже? — спитав Чаплінський, і видно було, що сам того слова налякався.

Ні, не береться. Я всипав усе, а він мені перший раз подякував. Казав, що ще ніколи так смачно не пообідав,

1 просив ще такої смачної їди.

— Йому хіба чорт помага.

Чаплінському майнула в голові тінь підозріння, що Онацький його одурює. Онацький помітив це і заговорив:

Ваша милість, його треба попросту задушити, тоді не буде крові... але я не маю сили цього зробити.

Добре, я пішлю тобі нашого ката. Він страшний п'яниця. Треба буде його підпоїти, а тоді він, певне, забуде, що він робив...

Гаразд! Я чекаю і зроблю так, що й півень не запіє...

Тінь підозріння пропала. Чаплінський заспокоївся. Онацький служить вірно. Може бути, що й порошок не був труйливий.

Надвечір прийшов кат і каже до Онацького:

— Я від ітана підстарости,— а від нього вдарив сопух горілки, мов з бочки... Страшно було глянути на цього виродка. Кремезний і дужий, мов медвідь. Лице опухле і червоне, немовби в упиря. Червоні каправі очі... звір у людській подобі.

Онацький виправив з вартівні сторожих і остався сам, хоч йому боязко стало.

— Ти містрж? — спитав увічливо.

— Так, тут є для мене робота.

— Знаю, сідай та випий меду, ще час...

Кат усміхнувся й присів. Онацький подав йому добрий кухоль меду, того самого, що приніс Чорнота.

Тепер придивився Онацький ближче на свого гостя. Здавалося, що в тому виродкові немає людської душі. Та ще його неохайна засмальцьована одежа, рудий волос на голові, мов щетина, така ж борода й вуса.

— Будеш мати, містржу, неабияку роботу. Треба одного в'язня спрятати, та так, щоб не було каплі крові... А той в'язень сильний, мов тур, і не дасть себе легко взяти... бережись.

Кат засміявся згірдно і показав на свої руки, мов довбні.

— Не першина мені таке діло, задавлю, мов горобчика, що й не квікне. Ти л ше заведи мене там...

Онацький заговорював та частував, поки не помітив, що мед своє робить.

— Ходімо!

Взяв ключа, а відходячи, поставив решту меду на столі для гайдуків.

Мед став ката розбирати, бо як йшли коридором, то кат вже заточувався.

Та ти, містржу, йди сам, бо я не можу на таке дивитися...

Мені тебе не треба,— каже кат.— Найкраще, як мене там замкнеш на цілу ніч.

Усю розмову чули гайдуки. Вони догадувались, про що діло, і їм стало страшно.

— Відчини двері і дай мені свічку...

Кат увійшов, а Онацький зайшов потихеньку за ним. Кат став наближатися до кукли, мов кіт, держачи мотузок в руці. Тоді Онацький вдарив його в потилицю так сильно, що кат повалився на землю і вже не міг рушитись. Він став зараз хропіти. Свічка погасла. Онацький порвав куклу на куски і розкинув солому. Одежу звинув у клунок і сховав під полу.

Сталось усе миттю. Онацький замкнув камеру і вийшов. До сторожих каже, трясучись:

Мені страшно, я не можу на таке дивитись. Я його там замкнув, а рано випущу... Я оставив йому світло...

І нам страшні),— каже вартовий,— погана служба на таке душогубство дивитися.

Дарма, небоже, на те ми слуги, щоб слухати панів. Але завтра вже буде біді край.

Чимало здивувався Онацький, як побачив, що ніхто меду не рушив. Онацький вилляв решту на землю. Ніхто не хотів випити решти по катові...

Рано прийшов Онацький з гайдуками у камеру і застали сплячого на землі ката, а по Хмельницькім і сліду не було. Всі лише охнули і страшно налякалися. Онацький розпитував вартового, що сталося, та нічого не міг довідатися. Цілий час, як Онацький зачинив двері, було в камері тихо, мов в могилі.

Але ти бачив, як я замкнув двері?

Не лише я бачив, але бачили й другі, що тут були... Коли Чаплінському розказали, що Хмеля немає, то він

ледве не зомлів, так налякався. Прибіг зараз до в'язниці. Онацький показував дуже збентеженого і рвав собі волосся з голови. Кат спав мов мертвий. Даремно його будили. Аж Онацький казав принести відро води і вилляв на нього.

Кат, прочунявши, не знав нічого сказати, він навіть не міг нагадати собі, по що сюди приходив. Аж згодом нагадав, що прийшов сюди, закинув в'язневі мотуза на шию, а далі не пам'ятав...

Чаплінський підозрівав, чи ката часом не перекупили, ну — але де в'язень подівся, коли всі вартові присягалися, що від хвилі, як Онацький замкнув камеру, ніхто сюди не заходив ані не виходив?

Усі повірили, що Хмельницький визволився якоюсь надприродною силою, що він, певне, характерник. Вістка про чудесну втечу розійшлася блискавкою по городі. Люди розказували собі різні нашвидку видумані додатки, розказували навіть, що бачили, як Хмельницький виїхав з тюрми на карому коні і полетів високо в хмару...

Коли про цю втечу довідався староста Конецпольський, то лиш рукою махнув. І йому та бабушерія навкучилась. Але Чаплінський так дуже в чари не вірив, і він тепер справді налякався. Він знав, що Хмельницький йому не подарує і помститься і не знати, з котрого боку вдарить. Не_було йому тепер хвилі спокою. Боявся виходити з дому без сторожі, а вночі ставив під дверима у себе варту.

Однодумці Хмельницького ширили навмисне чудасії про втечу і надприродну поміч. Через те Богданове імення окружалось славою характерства, невмираки, котрому все мусить повестися, до чого лише прикладе свою руку...

ЗНАЙШОВ ЩИРЕ ДІВОЧЕ СЕРЦЕ...

Олексій перележав три тижні на пропасницю. Горпина пильнувала його, мов рідну дитину. За той час він— дуже виснажився й змарнів. Уставши з постелі, ледве міг ногами волочити.

Приїхав у Чигирин купець Небиловець. Запевнив няню й Олексія, що обидва Хмельницькі безпечні, а де вони під цю пору побувають, того він не знав. До Олексія каже:

— Ти, небоже, скучаєш тут без діла. Поки що ти ще заслабий, щоб тебе на Січ перевести. Завтра проведу тебе до міщанського дому, а там тобі буде веселіше. Старий, може, видумає для тебе яку легшу працю при тутешньому братстві. Я мушу завтра під вечір виїхати, бо мені не можна довго на одному місці засиджуватися.

Олексієві таке безділля дуже надокучило, і був з того радий.

На другий день прийшов знову Небиловець і забрав Олексія до Серпанків.

Серпанка Василь був колодієм у Чигирині, а до того дуже багатим і загально поважаним чоловіком. Робив про запас вози, плуги, борони, а то й панські коляски. У нього було розлоге домівство, велика хата, стані, шопи, майстерня, возівня і склади на матеріал. Сім'я була теж чимала: два жонаті сини, з онуками, і одна дочка Катруся. Десяток челядників і кілька хлопців працювало в робітні. По тодішньому звичаю вони теж належали до сім'ї, тут жили й харчувалися. Серпанка був цехмістром, міським лавником і ктитором в церкві.