Приходжу перший до вашої милості, бо коли ойчиз-на в небезпеці, всякі привати повинні уступити набік. Надіюсь, що наші колишні непорозуміння вирівняються і забудуться на полі слави.
Вітаю вашу милість у себе в гостях і поділяю зовсім ваш погляд, бо розлам у такій хвилі був би гріхом і довів би до розгрому.
Зараз стали нараджуватися над веденням війни. Заславський розвивав перед ним свої плани, які Вишневецький приймав з погордливою усмішкою як недотепні. Помітив це гарячий сторонник Заславського — шляхтич Лащ і не втерпів, щоб не сказати:
— Не на фацеції ми тут приїхали, а щоб порадитись у важному ділі. Не заперечую досвіду і лицарської слави вашої милості, але знаю, що не всі розуми в одній сидять голові.
Ярема скипів і поглянув люто на Лаща.
— Слушно, вашмосць, говориш. Людський розум сидить у різних головах, але я думаю, що в битві повинна рішати одна голова, а не десять.
Заславський зараз поміркував, що непристойна увага його поплечника попсує справу.
І справді попсувала. Ярема став тепер дуже здержли-вий. Заславський питав його кілька разів про його думку спочув таку відповідь:
— Не знаю. Ваша милість гетьманує, не я.
Не договорились до путнього кінця, і Заславський від'їхав ні з чим. Шкода було приїздити і упокорюватися перед гордим ворогом.
Ярема через своїх шпигів знав, що у війську Хмельницького робиться. Знав, що він стягає свої сили під Костянтинів і вижидає тут хана та лагодиться вдарити на поляків. Ярема розумів, що проти такої сили не встоїться з своїми 12 тисячами. Післав Тишкевича до Заславського, щоб обидва війська з'єднались. Шляхта, що була при Заславськім, прямо змусила його до того, щоб помирився з Вишневецький. З'їхалися біля Чолганського каменя і поддали собі руки на знак згоди. Тепер Заславський рушив із своїм військом на Костянтинів. Бойового війська було у поляків 36 тисяч, а втроє стільки було панських слуг. Військо було добре узброєне, аж блистіло від багатої сріблом та золотом прикрашеної зброї. А за тим військом тяглися тисячі возів з панським добром для розкоші і вибагливого життя. На возах везли дорогі шовкові шатра, пухову постелю, кухні, ванни до купання, меди, горілки, вина, закуски, ласощі та пахощі. Кожен пан хотів себе перед другим показати, що він не якийсь там худопахолок, а магнат, що й перед королем не засоромиться. А з тим усім ішла ціла хмара пінських слуг, кухарів, кухтів, цукорників, голярів і переодягнених за хлопців дівчат. Завелися бенкети і один садився поперед другого. Про війну мало хто думав. Хіба ж то таке важке діло війна з хлопством? їх можна канчуками розігнати. Повторилося те саме, що на Жовтих Водах і під Корсунем. Пани говорили між собою:
— Господи! Не помагай ні нам, ні їм, а лише дивись, як ми з тим гультяйством справимось.
Пани бенкетували і гуляли, а за їх прикладом ішла й служба, й військо. Вони пропивали те, що їм було плачено, а на прожиток грабували дооколичне селянство. Так само робили вже і під Глинянами, а львівський арцибіскуп писав жалоби на сваволю і грабунки війська, через що його підданці зовсім зубожіли.
Ярема держався з своїм військом подальше. У нього того не було. Просте, невибагливе життя і строга дисципліна. Дехто з його війська заздрив жовнґрам Заславського, та ніхто не важився йти слідом за тамтими. Ярема часто їздив до Заславського, але від бенкетів відмовлявся і не гадав іти під команду Заславського.
Тим часом Хмельницький постягав усі загони. Вернув і Кривоніс з-під Каменця, котрого не здолав узяти. Вернув Лисенко з вовгурівцями, Ганчура з степовиками, Нечай,
Морозенко, Носач з галицькими русинами, між котрими було багато гуцулів-опришків, були там сербини, болгаои. волохи І донці.
Усього війська було у Хмельницького 150 тисяч, але правильного війська не більше ЗО тисяч. Інше все, то чернь, втікачі від панів, що назбігалися до батька Хмельницького. Хоч гетьман називав їх своєю правою рукою, та че був з них вдоволений. У тій юрбі бачив він —елемент руйнуючий, а він не бажав собі руїни України. Він знав, Що багато з них,— то безідейні товпи, яких метою є грабунок і нажива.
3 усією тою силою йшов Хмельницький на поляків, вижидаючи нетерпеливо татар, які не приходили. Поки те станеться, він зволікав. З польськими комісарами годі було зійтися, тому написав до Заславського такого листа * Вашій милості чолом б'ємо та доброго здоровля бажаємо. Примушені гнітом українських панів та позбавлені наших прав, даних нам блаженої пам'яті польськими <оролями, нашими добродіями, взяли ми за зброю і стали в обороні наших прав,— нашого життя і наших родин та іашої батьківської віри благочестивої Та з того ще не іжходить, щоб ми через це виступали проти Польщі, нашої спільної матки, за яку її все вважали і вважати будемо. Як лише минеться причина до війни, ми зараз її .чрининимо і вернемо до наших обов'язків. А усунення тих причин не залежить від нас, а від сойму і Речі Посполитої.
Мч дуже зрадіємо, що можемо розмовляти з вашою милістю, котрому віримо, що буде нашим речником перед і оймом і не дасть нас скривдити. Приймись, ваша милість, пути посередником між козацтвом і Річчю Посполитою, п ми все радо приймемо, що ваша милість за добре для нас признаєш".
Заславського начеб медом помастив таким лесливим письмом, що його козаки так поважають і довіряють йому. Скликав зараз раду. Але на тій раді пани посварились Одні тягли за Заславським, щоб миритись. За тим були православні пани. їм було пильно вертатися до своїх маєтків, полишених на Україні, бо опинилися в скрутнім становищі. Як одновірці з козаками, вони співчували повстанню, але лише до тої межі, щоб польських магнатів, жидів та унію з України прогнати. Але повстання пішло далеко поза ту межу. Степове кочовниче козацтво виявилося ворогом ріллі й плуга і нищило все, що таку купьп'оу уявляло. Це козацтво показало себе елементом руїнницьким, що загрожував їх побутові, і з тої причини ця шляхта мусила станути по стороні польської шляхти.
Польські пани ненавиділи тих православних панів і всюди,докоряли їм шизмоюі зрадою і симпатіями для ребелянтів. Найбільше відчував те скрутне становище між двома силами, між молотом і ковадлом польський сенатор, київський воєвода Адам Кисіль. Його маєтності на Україні зруйнувало повстання дотла, а в соймі підозрівали його в зраді. Тепер, не можучи дістатися до Хмельницького, зневірився у своїй місії, приїхав до Заславсько-го. Шляхтич Ржемик наклепав на нього перед шляхтою, що Кисіль привіз із собою скрито до польського обозу козаків-шпиків. Роззвірена шляхта кинулася зараз перешукувати Кисілеві вози і справді знайшла кількох козаків.