Отож, мій любий, зложи мені зараз на тих зразках, які я тобі показував, чолобитне письмо до московського царя.
Напиши, що боремося в обороні нашої гнетеної, благочестивої віри, виправдай'нас з того, що ми злучилися з Кримом. Це було з мусу, бо ми боялись, щоб татари не злигалися з Польщею і не напали на нас ззаду. Ця, сполука — неприродна і противиться нашій історії. Коли минеться скрутна година, тоді і союзові буде кінець. Пиши, що ми зачали війну і нам поталанило, а це доказ, що Польща слаба і можна її поконати. Остережи московського царя перед хитрою віроломною Польщею. Нагадай ті кривди, які Москва потерпіла від Польщі в часі московсько-польської війни, на втрату Смоленська, Новгорода і цілої полудневої полоси. А з Москвою воював той сам Владислав IV, що тоді був лише королевичем. Польща і тепер небезпечна Москві і, коли поконає Україну, то, певно, урве знову дещо з московського царства. Проси православного царя-одновірця за поміч для такої ж православної церкви І натякни, що православний український народ пішов би радо під сильну руку православного царя. Проси, хай присилав військову Підмогу, а коли спільними силами поконаємо Польщу, тоді і Смоленськ, і Новгород, і всі зафаблені землі вернуть до своєї матері. Коли б військова поміч була неможлива, то ми прохаємо забезпечення, що православний цар уділить нам помочі моральної і запевнить нам безпеку з цього боку... Вважай на царські титули. Вони виписані лежать у канцелярії.
— На коли я маю це зробити? ,
— На коли зможеш, лиш не гайся.., Про нашу розмову ніхто не сміє знати... Ще раз нагадую.
Корнієнко вийшов із кімнати гетьмана, мов п'яний. Забагато важких вражень для його молодої душі. У нього кружилась голова. Тепер не можна йому було братися до якої-Небудь праці, треба перше заспокоїти розбурхані, думки, впорядкувати їх та перетравити те, що почув.
Він надів шапку і вийшов геть за місто, в поле.
Була ясна сонячна днина. На небі ні хмаринки. Десь високо співав жайворонок свою одноманітну та все гарну] пісеньку. А ще вище кружляв величаво повагом орел...' На землі люба зелень замаєна квітами, що звертають свої гарні голівки до ясного сонця. В траві деркач з перепіл: кою перекликається. Десь здалеку скиглить чайка, мія квітами бринить бджола, цвірінькає цвіркун. Гарно, спокійно, мов у раю... Рай, та людям і глянуть на нього не хочеться. Пекло заводять. По-їхньому треба цю красу природи кров'ю підмалювати. Замало їм сонячного тепла, треба пожар розвести, замало пахощів, треба димом підкадити, затихо співають пташки, бринять комахи, треба ще людських стонів, плачу та прокльонів, замало небесної роси, треба ще гарячих кривавих людських сліз. Без війни, пожарів, убивств нема раю для тих, що хочуть панувати, живитися чужою працею, розкошувати в об-жирстві, п'янстві та розпусті. От який для них бажаний рай!
Так думав собі Олексій, вийшовши в поле. Він ліг у траві, загнувши руки за голову, і дивився в блакитне небо. Помітив жайворонка, мов сіру точку, високо. Він співає, радіє божим раєм. Та ось надлітає шуліка, кружляє у повітрі і дивиться бистрим зором униз... добичі шукає. Мала сіра пташина злякалася, відай, хижака, бо відразу затихла і, мов грудка землі, запала в траву.
"Усюди грабіжники, шуліки",— подумав Олексій.
Біля нього з'явився зелений цвіркун і скочив йому на груди. Підійшов вище до голови, заглянув своїми велики-, ми очима у вічі Олексієві, начеб хотів його спитати: "Чи добрий ти чоловік, чи лихий, чого зайшов у моє царство"?"
Олексій узяв його в руку. Цвіркун не пручався.
— Зле з тобою трапиться, як ти такий легковірний будеш... Бережись, бо у тебе чимало ворогів, а ти про них і знати не хочеш.
Він погладив пальцем.цвіркуна і пустив. Цвіркун скочив у траву і подякував йому тим, що кілька разів зацвірінькав.
На небі вже не було шуліки. Видно, що жайворонок слідкував за ним, бо зараз підлетів угору і далі співав, підлітаючи щораз вище і вище...
Олексій повернув до своїх думок. Докори совісті відізвалися знову. Почував за собою великий гріх. Почував себе супроти Хмельницького упокореним і засоромився... Хмельницький — то неабияка голова. Він же говорив йому кілька разів, що так довго треба хитрити, поки не стане на твердих ногах. Тоді заговорить прямо. Чорнота і Кривоніс говорять прямо, бо їм здається, що стоять певно і не бачать, що земля під ними хитається.
"Як я страшно помилився... Видно, що козаки добре знали, кого вибирають гетьманом. Тепер я такі погані думки буду від себе відганяти і вірно служити гетьманові, бо тим самим я служитиму Україні".
Ціле гармонійне оточенця навело на нього сонливість — і він заснув...
Прокинувся бадьорий і заспокоєний, пішов додому, співаючи стиха. Засів зараз до писання.
Переписав царські титули, перечитав і порівняв та провірив, начеб хотів напам'ять вивчити, а потім став писати. Робота йшла жваво, слова в'язалися гарно, і лист за дві години був готовий.
"Може, підождати до завтра та ще раз переробити? Ні, таки зараз піду до гетьмана і прочитаю, може, якраз не в ту вулицю попав..."
Гетьман помітив його у чекальні і дав знак, щоб заходив.
— —Що, ти вже готовий чи хочеш ще дещо спитати?
— Буцімто готовий, та не знаю, чи робота вийшла до ладу.
— Давай сюди!
Узяв письмо і став читати... Кивав головою та знову читав, брав перо і справлював.
— Добре, синку! Як на перший раз, то навіть дуже добре. Ти зрозумів мою думку... З тебе вийде гарний канцелярист.
Опісля написав кілька слів на кусочку паперу.
— Тепер усе гарненько перепиши і принеси сюди до підпису. А з цею цидулкою піди до скарбника, він тобі виплатить червінця.
Олексій зрадів дуже з тої похвали і подарунка, поцілував гетьмана в руку, дякуючи, і вже хотів відходити. Хмельницький його задержав.
Підожди, Олексію, присядь тут, та ще побалакаємо,— гетьман узяв свою люльку і набив тютюном.
От бачиш, ти подумав, писнув — і вийшло таке, що з того може бути велика користь для нашої справи. Коли б це написав дурень,— то хоч би таке саме, а міг би накоїти великого лиха. Треба написати, щоб пишучий і сам у те повірив, що написав.
Я би, батьку, ще про одне поспитав, та не смію... Я це не для цікавості пустої хочу знати. Коли я маю по твоїй думці робити і писати, то хіба тоді добре зроблю, як твоя інтенція, твій замисел сидітиме в моїй душі...