Я гадаю,— каже Сапіга,— що не в однім православ'ю лежить корінь зла. Знаю з того, як у нас на Литві. Там нема релігійного гніту, бо у нас на Литві є й православні, й кальвіни, й аріяне. Тут ціле лихо лежить на Запорожжю. Здобудемо його, тоді буде спокій. Нашому хлопові не так зле, як у вас, ну, й Запорожжя далеко. На Україні інакше, бо тут мають свій азиль на Запорожжю. То усе нещастя.
Але Могилянську академію у Києві таки треба знести,— каже Шемберг,— не тому, що вона православна, а тому, що вона робить велику конкуренцію нашим єзуїтським колегіям і виховує освічених людей з-поміж православних, які справді нашій справі приносять шкоду. Інакше було б, якби православні шляхтичі виховувались би у єзуїтів, у патріотичних католицьких цнотах. Возьмім такий зразбк, як князь Ярема Вишневецький. Пішов до колегії православним, а вийшов ревним католиком, якому слушно належиться прикметник defensor fidei А такий Януш Острозький, син такого запеклого шизматика, як покійний Константин...
Богдан Хмельницький,— каже Сапіга,— виховувався теж у колегії єзуїтів у Ярославі, а лишився шизмати-ком. Тому-то я кажу, що не в православ'ю корінь лиха.
Хоч би я з вами погоджувався, — каже Шемберг,— то мені мусите признати рацію у тому, що Могилянська академія шкідна для нас хоч би тому, що дає козакам освічених людей і патріотів на їх лад, а того між українцями не може бути. І там на Запорожжю, і тут між реєстровими козаками є багато освічених людей і вони ведуть перед. Як би ми нині добре стояли, коли б у козацтві, коли б на цілій Україні була сама неграмотна чернь!
І в тому правила поставити не можна,— каже Сапіга,— nulla requla sine exceptíone...2 Візьмім Адама Ки-сіля...
Но, но, обережно, панове, не висувайте його за зразок,— каже Чарнецький,— у йому сидить така сама шизматицька душа, лише що прикидається поляком.
Мені прийшов тепер на гадку,— каже Шемберг,— пан Кречовський. То щирий нам чоловік. Козаків уміє держати у послусі. Шкода його для Польщі, що так марно згинув там десь від черні. Багато на нім Польща втратила... Шкода тільки, що в послідніх часах втратив ласку у краківського пана (коронного гетьмана) — то за те, що не допильнував Хмельницького...
Що ж він тому винен, що його найвірніший осаула дав Хмельницькому підкупитись? Я вам кажу, що коли б він був старшим над байдаками, не той п'яниця, баба, Барабаш, то був би до того не допустив.
Корніенко слухав тої розмови, дивлячись у вікно. Його аж підносило, слухаючи панських теревенів, і тепер хотів їм відплатити за те, що говорили на Могилянську академію. Він повернувся лицем до панів і каже по-латині:
— Заспокойтесь, панове! Пан полковник Кречовський здоровий живе. Він з цілим своїм полком перейшов на бік Хмельницького.
В панів наче б громом вдарило. Збентежились дуже тим, що Корніенко слухав їх розмови. Але вістка про зраду Кречовського видалась їм неймовірною.
1 Defensor fidei (лат.) — оборонець віри.
2 "Nulla requla sine exceptione (лат.) — нема правил без винятків.
— Я вашмосцям не хочу перешкоджати в розмові,— каже Корнієнко,— і для того відходжу, коли до мене не маєте жодного бажання.
Пани були і одним і другим збентежені, що довго по відході Корнієнка не могли промовити слова.
Це також, певно, вихованок академії. Можна було по його рухах—і усім поведению пізнати, що він не з простих. Ніколи не можна бути надто обережним...
А що скажете до Кречовського, вашмосць Шем-берг? — питає Сапіга.
Я тому прямо не вірю. Цей хам хотів нас уколоти і таке видумав. Подумайте: це ж шляхтич, і латинської віри, католик...
— Тут на Україні і в чуда треба вірити,— каже Сапіга.
Отож, панове,— каже Чарнецький,— ми тут сидимо всі на бочці пороху і самі не хочемо того знати. Того, що тепер твориться, не можна легковажити, тут за кожним кущем криється зрада, а наші пани недооцінюють небезпеки. Щоб я був фальшивим пророком, але я й за наше військо, що стоїть під Черкасами з обидвома гетьманами, боюсь дуже. Нагадайте ті чванькуваті мови панів перед тим, поки ми пішли на Жовті Води: канчуками розженемо чернь... а тим часом Хмельницький показав себе неабияким грачем... до того ще обидва гетьмани в незгоді між собою. Що один скаже — біле, то другий доказує, що воно якраз чорне. І тепер так буде. А військо як довідається про наш розгром, то зневіриться. У нас немало є у війську шизматиків, а вони, певно, перейдуть за приміром тамтих до Хмельницького. Хмельницький знає через своїх шпигів добре, що у нас діється, і все використає для себе... навпаки, ми не знаємо нічого, що там робиться. Подумайте, що ми нічого не знали до послідньої хвилі, що з Хмельницьким Тугай-бей... Нечувана річ... Кречовський на наших очах переходить до ворога, а ми аж тепер про те довідуємося...
Ми короткозорі, близорукі,— каже Сапіга.— Коли б ми хоч трохи вміли дивитися на дальшу мету, то до того не було б прийшло. Хмельницького треба було задобрити в тім конфлікті з Чаплінським, а був би, певно, сидів тихо. Будь-що-будь, а йому зроблено велику кривду, а Чаплінський не така велика фігура, щоб через нього ризикувати. Виграв лише тому, що він католик, у вас все мусить те католицьке шило з мішка вилізти. А потім пощо було Хмельницького дразнити тими арештами та гонінням. Загналисьте лиса в тісну вулицю, то тепер не дивуйтесь, що кусає. Пан гетьман з паном Конецпольським наварили пива, а ми мусимо його випити. У нас на Литві живеться хлопу під литовським правом далеко краще, чим у вас у короні. Ваші кресові пани прямо збожеволіли. Гніт та й гніт, грабунок, обдирання, а це все мститься і зле скінчиться. Даремне його милість король закликає до помірковання... Шемберг обурився:
— Вашмосць не знає тутешнього гультяйства без честі і віри...
На те відзивається Іван Виговський, український шляхтич, котрий не мішався досі до розмови:
Не вони тому винні, а ви самі, що їм відбираєте і честь і віру, робите з них рабів, вийнятих з-під права, а раб ніколи не буде вірним.— Чарнецький поглянув на нього ненависно:
Ми якось дамо тому раду і погасимо це повстання в потоках шизматицької крові, як і раніше гасили. Не забувайте про Солоницю і Кумейки...