ПІД СУД ЇХ!
Ми чомусь звикли відмірювати втрачений час одними роками, так начеб місяці, тижні, дні, години не мали жодної вартості у рахунку людського життя. Бухгалтерів, товариство, за таку халатність віддавали б під суд!
ЯК ЖЕ Ж ТОДІ БУТИ?
Одвічне непорозуміння статей: жінка прагне говорити… говорити… говорити, а мужчині потрібно, аби його слухали, слухали… слухали…
НЕТОЧНІСТЬ ДЕТАЛІ
— Учора взяв мене за руку, зібрав пальці в один пучок і обцілував кожну пучечку зокрема. Не пам'ятаю тільки одного: снилося це мені а чи то було наяву, — засміялася молода жінка. Для її великого щастя дрібні неточності в часі не мали найменшого значення.
ТИ Ж — НЕ МАТИ
Тільки одним матерям дано право говорити про любов до самої смерті. Чого ж це ти?..
НЕСКРОМНА АНАЛОГІЯ
Те, що сонце інколи заслоняється хмарами, ще не означає, що воно перестало світити землі.
Таке-то й з моїм коханням до тебе.
НЕВГАДНО
Від виступу муру падає на тротуар трикутна тінь. Дитина тягне на шнурочку автомобільчик разом із своєю і його тінню. Від фуксії на вікні падає ламана тінь на підвіконня. Вії дівчини, що йде з хлопцем, кидають мережисті тіні під очі.
Є підстави припускати, що природа насамперед захоплювалася графікою, а вже пізніше полюбився їй і живопис.
ДОЧКА Є ДОЧКА
Простити й забути може тільки мати. Жінка може простити, але не забути. Сестра може забути, але не простити. Дочка і не забуде, і не простить.
ЗУСТРІЧ
Важко тут говорити про першу зустріч. Її, можна сказати, взагалі не було, а коли й була, то така собою непомітна, що жодне з них не запам'ятало її собі. Зрештою, діти, виховані на лоні природи, не мають того педантичного почуття часу, що міські.
Справжня, неминуча зустріч була літом, перед самими жнивами. Вона верталася з лісу вузькою стежкою між двома шпалерами доспілого жита, а він ішов тією самою дорогою до лісу чи бозна-куди.
Йшли назустріч одне одному, зближалися з кожним кроком, трохи збентежені, трохи врадувані, — аж нарешті стали. Стояли одне проти одного нерішучі, вичікуючи, хто перший заговорить. "Ти" чи "ви" — билося їй у голівці.
Інстинкт жінки підшепнув їй заговорити до хлопчика у куценьких штанцях, до цього ще надавнього товариша— будівничого замків у піску — на "ви".
— Ви куди? — спитала.
І цим чужим їм обом "ви" вона відразу підняла їх з дітей до молодих людей. Пізніше любилися і знову нишком говорили собі "ти".
Немає у світі нічого більш зворушливого, як той перехід дітей з "ти" на "ви", а потім знову — на "ти".
Чим скоріше, тим краще. Від любові, як від смерті, встерегтися не можна.
Вона інколи міркувала собі отак у своїй дитячій голівці, що якби всі пари, призначені долею, зуміли віднайти себе, то небо хіба мусило б заздрити землі.
Одного вечора, вертаючись з прогулянки попри залізничну станцію, почули, як хтось нагорі, у мешканні начальника, грає на фортепіано…
Пристали і слухали.
У місті, де ходили до школи, вони не звернули б на це уваги, але тут, серед тиші сільського вечора, ця пісня вражала.
Їй (о серце жіноче, скільки в тебе очей, скільки в тебе вух!) впало на думку, що це, певно, грає одна з дочок начальника, і сіпнула його за рукав, щоб уже йти.
А він так заслухався, що навіть не помітив її руху.
Опам'ятавшись, він сказав:
— Моя жінка мусить вміти грати на фортепіано.
Вона зиркнула на свої пальці, почервоніла і сказала винувато:
— Я не маю слуху.
Він оглянувся, чи хто не йде, перехилив її голівку через свою руку і сказав у саме лице:
— Кожне твоє слово, любко, це музика.
Скрипко душі людської, хто тебе настроює, що раз твоя музика правда, якої хіба у бога шукати, а раз — фальш, якій назви немає?
Ввечері роздумувала вона у своїм ще дитячім ліжечку:
"А все ж… а все ж таки… господь мене тяжко скривдив, не наділивши слухом".
Про цю кривду роздумувала ген-ген і пізніше. Він був уже жонатий. Гей, молодосте, які короткі твої сни, а як довго не можна їх забути!
НЕОФІТ
— З комсомолу слід би виганяти не тільки за те, що зробив що-небудь погане, але й за те, що не вчинив нічого хорошого, — сказав хлопець, який довгий час походив у "зневірених".
Що ж — повіримо неофітові.
ПРО ЛЮДСЬКЕ ОКО
Мені особисто вже не треба, щоб чоловіки упадали за мною, але ще треба, аби людям здавалося, що воно так.
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
Чужий досвід — теорія, яка вимагає практики на полі власної шкіри.
ЗОВСІМ ПЕВНО!
Коли б народ знав, скільки злочинів крізь всю історію вчинено од його імені, він, напевно, підняв би клопотання про зміну свого прізвища.
УСВІДОМЛЕННЯ
Кінець кінцем треба усвідомити і тим, яким хамлять, і тим, що самі хамлять, що грубіянство і хуліганство не входять у комплекс нервових захворювань.
МОЯ ВИМОГА ТАКА
Признаюся до гріха: мене не цікавить назва стилю, в якому написана картина. Мені однаково, котрий це буде з "ізмів". Я вимагаю від картини одного: аби вона так зачарувала мене, щоб я відійти від неї не могла, ба навіть уві сні марила нею.
ЄДИНА ПОСЛІДОВНІСТЬ
Відомо, що жіночий рід з природи химерний і непослідовний. В юності хочуть бути старшими За свої роки. У зрілому віці — молодшими. Проте в жодному випадку не хочуть бути старими. Є це єдина послідовність химерного жіночого роду.
ПОДУМАЙ, ДРУЖЕ, ПОДУМАЙ
Ще одна премія, ще одні відпускні — і я повністю розквитаюся із своїми матеріальними боргами. А як звільнитися від моральних?
АНАЛОГІЯ
Із старінням, як з підвищеною температурою: краще уникати термометра, ніж постійно нервуватись. Аналогічно з дзеркалом.
ТАК, ТАКИ ТАК!
Дивне, але правдиве: ті, що горлають, ніби їм плювати на громадську думку, якраз найбільше прислухаються до неї.
ЗА ЗАПРОШЕННЯМ
Плаття на жінці — прилюдний показ моди. Білизна — такий же показ, але виключно за запрошенням.
ТЕОРІЯ ВІДНОСНОСТІ
— Усе відносне на білому світі, — сказала Курка. — Від того, що зоологи признали в мене найкоротшу пам'ять, я не втратила ні на коханні, ні на пошані у Півня.
АЛЕ ДЕ ВІН, ДЕ?
Поміж улесливо покірним та презирливо нахабним тонами є десь той властивий, що ніби золотий казковий ключик відкриває нам людські серця.
ПІД ЗАМОК ЇХ, НЕГІДНИКІВ!
Небачені краєвиди, нові міста та села, цікаві знайомства з людьми, все це так, все це прекрасно. Але що значить у порівнянні з цими приємностями факт, що, виїжджаючи в подорож, ми замикаємо на ключ разом з меблями в кімнаті і всі наші повсякденні клопоти?