І одного ранку з усіх грудей вирвався голосний крик.
На обрії, за морем сухої порепаної землі з'явилися зелені хвилі джунглів.
Зелена Африка!
Сіра Горила саван не збрехала.
Усі прикипіли до шибок, волаючи від щастя. Шофер наддав газу, і вони з розгону влетіли до лісу. Звісно, на повороті, де росли велетенські папороті, автобус з'їхав з дороги і перекинувся.
Треба було чути, як гарчав двигун і як брязкотіла бляха.
Останнє, що бачив Африка, перш, ніж знепритомніти, був автобус, який як старий скарабей, що впав на спину, крутив у повітрі чотирма своїми погнутими колесами. .
8
— Мамо Біа, Мамо Біа, він прокидається!
— Звичайно, прокидається, бо я його вирятувала.
— Не думала, що він прийде до тями так швидко...
— Татку Біа, Старий Шкарбане, як давно я лікую?
— Змалку, ось вже п'ятдесят років!
— І чи хто коли не одужав, Татку Біа, скажи!
— Не було таких. Усі одужували. Це просто чудо...
— Ніяке не чудо, а добра рука Мами Біа.
— Тільки цього я не сподівалася врятувати...
— Що ти, Старенька, цей міцніший за інших, він проживе сто років!
Певний час Африка в своєму запамороченні чув ті смішки і шепіт. Він розплющив очі.
— Мамо Біа, він розплющив очі!
— Бачу, що він розплющив очі. Дай йому кокосового молока. Африка випив молока. Холодного, густого, солодкого,
трішки терпкого. Воно йому смакувало.
— Здається, йому сподобалося.
— Татку Біа, я бачу, що воно сподобалося, він випив усе. Африка знову поринув у сон.
Коли він опритомнів удруге, в хаті було порожньо. Втім, він почув, як хтось йому каже:
— Здоров був.
То був металічний і гугнявий голос дивного блакитного птаха з червоним хвостом і дзьобом, щоб розбивати горіхи. Птах сидів на глиняному горщику.
— Здоров, — відповів Африка. — Ти хто?
— Я папуга. А ти хто?
— Я був пастушком, а ще купцем майже...
— Невже? — здивувався папуга. — Як Татко Біа. І як він, певно, станеш тепер селянином.
— Мені можна вийти? — поцікавився Африка.
— Якщо можеш триматися на ногах, чому ж не вийти? Африка обережно звівся. Даремно. Він повністю одужав.
Ніби вся та сила, яку він втратив через аварію, повернулася до нього, поки він спав. Тоді він радісно заволав і вибіг з хати. Та той крик став зойком жаху: хата стояла на високих палях і Африка полетів з висоти. Він заплющив очі, чекаючи удару. Але того не сталося. Його зловили в повітрі неймовірно сильні руки і міцно притисли до широких, волохатих і м'яких, мов ліжко Козиного Короля, грудей. І хтось зареготав так, що всі лісові птахи порозліталися.
— Татку Біа, ти міг би сміятися не так гучно!
— Хай тобі. Усіх побудив! Увесь ліс обурювався.
— Дивись, Мамо Біа, він зовсім одужав!
Татко Біа розмахував Африкою в повітрі, показуючи його крихітній бабусі, яка вийшла з гущавини.
— Не варто галасувати, Татку Біа, я й так бачу, що він одужав.
Африка страшенно здивувався. За старою йшла велетенська чорна горила з яйцеподібним черепом. Вона несла великий запас рожевих папай — найсмачніших фруктів і найкращих ліків.
— Дивно, — зауважила Горила. — Татко Біа ніяк не може втямити, що ти їх всіх відздоровлюєш.
— Помовч, розумнице, — відказала Мама Біа. — Він вдає подив, щоб догодити мені.
— Он як... — сказала Горила.
9
Хата Татка Біа та Мами Біа стояла на чотирьох палях на самісінькій середині зеленої-зеленісінької галявини.
— А для чого палі? — поцікавився Африка.
— Щоб до нас не залазили змії, хлопче.
А довкола ліс високою стіною, ніби вони на дні глибокої зеленої Криниці.
Татко Біа і Мама Біа лікували й годували Африку. Вони не питали його ні про що. І не примушували працювати.
Удень вони поралися на галявині і коло дерев. Уночі говорили.
Вони багато жили. Знали усіх людей і усіх звірів Зеленої Африки. У них всюди були діти й родичі, в усіх трьох Африках, і в Іншому Світі.
— Іншому Світі? А що це таке?
Татко Біа вже розкрив був рота, щоб відповісти Африці, та його перервав далекий тріск гілля і шум листя. Десь впало велетенське дерево аж джунглі здригнулися. Потім запала глибока тиша, і Татко Біа зітхнув:
— Інший Світ? Можливо ми невдовзі всі будемо в Іншому Світі...
— Помовч, — сказала Мама Біа. — Не забивай дишні голову такими думками.
Африка став допомагати Татку Біа і Мамі Біа. Він ходив з ними до лісу збирати плоди, і щосуботи вони втрьох носили їх на базар у сусіднє містечко. Татко Біа, був гарним торговцем, продавав плоди голосно їх вихваляючи. Люди також йшли на пораду до Мами Біа, яка за безцінь лікувала майже всі хвороби. Та найбільш відомим невдовзі став Африка. Побазарювавши, люди збиралися послухати його.
— Правда, він гарно оповідає?
— Мов із книги читає!
— Ну і гарно оповідає!
— А ти розкажи про своє життя!
Того дня, коли Татко Біа попросив про це, йшов дощ. Та ще й який! Був час розповідати. Татко Біа та Мама Біа слухали Африку, скрушно хитаючи головами.
— То у тебе немає батька? — спитав Татко Біа, коли Африка скінчив оповідь.
— Ні, немає.
— І матері немає? — зітхнула Мама Біа.
— Ні, немає.
Запала незручна мовчанка, бо всі троє подумали одночасно про одне і те ж.
Отак він став Африкою Н'Біа, останньою дитиною Татка та Мами Біа, які до нього мали чотирнадцять дітей, розпорошених тепер по всіх Африках та всіх землях Іншого Світу.
10
Минали роки, і дерева падали усе частіше. Джунглі порідшали. Лиця у Татка та Мами Біа вкривалися дедалі глибшими зморшками.
— Не турбуйся. Колись вони зупиняться.
Втім, Мама Біа знала, що вони ніколи не зупиняться.
У сезон дощів зрізані дерева скидали до річок Зеленої Африки, які текли до моря. Африка і Горила сиділи на березі і дивилися, як пливуть товсті колоди. Горила важко зітхнула:
— Вже небагато лишилося.
Аби якось відволікти її від сумних думок, Африка запитав:
— У тебе є родич в Сірій Африці?
. — Такий череватий Коротун з пласкою головою, що живе в Саванах? — байдуже перепитала Горила.
Запала мовчанка. І тільки чути було, як рівномірно працюють пили.
— А куди зрештою потрапляють ці колоди? — запитав Африка.
Горила продовжувала пильно дивитися на річку:
— А куди вони мають потрапляти? Та ж до Іншого Світу! І додала, ніби говорячи до себе: ч
— Господи, я маю зважитись! Маю зважитись!
— І я теж, — озвався біля них дуже дивний голос. Швидше якийсь глибокий і невиразний подих, майже