Огрівай, сонце...

Сторінка 5 з 5

Кобилянська Ольга

Сонце саме клонилось до заходу, її погляд звернувся туди, а уста стягнулись, мов до усміху.

— Огрівай, сонце!.. Мене і моїх дітей огрівай...— зашевелилися її уста...

І це було посліднє її бажання на цім світі.

* * *

А чужі й милосердні люди поховали її на її рідній землиці!..

Чернівці, січень, 1927