Оферма

Сторінка 2 з 8

Маковей Осип

1 Ковалєти — ліжка. (Приміт. автора).

2 Schutzenabzeichen — відзнака стрілецька. (Приміт. автора).

3 Kamerad — товариш. (Приміт. автора).

4 Gewehr — карабін. (Приміт. автора).

5 Anstand — перепона, завада. (Приміт. автора).

випраний вечером!, висушений тілом Стешина вночі і сонцем рано "на гофі" 1, був найбіліший в цілім цугу; словом, Демський не мав що закинути свому Офермі.

Перед полуднем великодної суботи був уже Стешин готов до відходу на урльоп. Все лишав в якнайлучшім порядку і тілько ждав на розказ, щоби зараз потім піти в дорогу. Однак мав ще один клопіт перед відходом: ото, хоч як просив фельдфебеля о' новий мундур на свята, той по капітані найважніший чоловік в компанії, не хотів єму видати ані парадного "вафенрока", ані порядної блюзи "від виходу", тілько позволив забрати з собою звичайний, витертий мундур, уживаний до муштри.

Але Стешин вмів собі порадити. Амбіція не позволяла єму до таких прекрасних, червоних, волохатих кульок стрілецьких зі шнуром, котрі забирав на свята, брати на себе такий нужденний мундур і світити латками в родиннім селі, де має стілько свояків і де буде дивитися на него навіть Настка... В "такім" мундурі і показатися в селі не можна... Впрочім, можна би, і був би то радше сором для компанії, ніж для него самого, та все ж таки як то приємно було би на таке велике свято одягнутися в мундур з блискучими жовтими ґудзиками, червоним ковніром, новісенький, просто з магазину!

Не було іншої ради. В надії, що одержить відпустку, Стешин зложив собі уже давно три гульдени, щоби щось справити батькові-матері і мати крейцар на свята; все може придатися. З тих грошей забрав він тепер кількадесять крейцарів, купив кільканадцять цигар і з тим подарунком в руці запукав несміло до канцелярії фельдфебеля.

— Her-rein 2,— роздався грімкий голос в канцелярії. Стешин отворив двері, замкнув, засалютував і мовчить...

Фельдфебель дивиться на него спідлоба, підходить мовчки і відбирає з рук Стешина паперову пачку. Спозирає, кривиться згірдно, ховає і по хвилі питається байдужим голосом:

— Чого ж тобі треба?

— Пане фебер, прошу послушно о інший мундур, бо в тім ганьба іти поміж люди.

— Добре, ходи до магазину!

Одержав Стешин мундур,— як золото. Вафенрок — напричуд гарний. На грудях вправді трошки відстає і звисає, але то байка. Панталони широкі — майже не уживані.

1 Hof — подвір'я. (Приміт. автора).

2 Ввійдіть (нім.).

Шапка — нова. Черевики — мабуть, ще ніхто на ногах не мав — з повним числом приписаних цвяшків у підошвах. Так — то розумію! Тепер, як убереться і заложить через плече стрілецьку відзнаку, Настка зовсім, певно, стратить голову, а численні свояки з радістю скажуть, що Лесько справді "цісарська дитина".

Спокійний і вдоволений вибрався Стешин в дорогу додому. Йдучи містом, чувся ще троха пригнобленим; по дорозі мусив кланятися всяким старшим, котрих поява мимоволі нагадувала єму єго "собаче життя". Але коли вже вийшов за місто, зітхнув глибоко, визувся, прив'язав черевики до палиці, котру витяв собі в корчі, і — певно, ані раз за півтора року своєї служби військової не йшов так радо на поле муштри, як тепер, підскакуючи, біг додому. Добрі чотири милі дороги! Тепер шоста година,— додому можна буде прийти опівночі. То ж то мати врадується! Несподіванка буде для неї велика... Син здоров, перший стрілець в сьомій компанії, а навіть в цілім полку, дістав похвалу від капітана — чи можна мати більше щастя на світі?

В кишені плаща несе Стешин дарунок для матері, хустку, на котру видав половину своєї готівки; для батька несе люльку таку, якої сам війт не має. Купив собі також святочного тютюну за тринадцять, бо звичайно курив тютюн за чотири крейцарі, що єго чути, як спалене сукно. Має також цигарницю, котрою можна буде перед не одним товаришем в селі повеличатися.

Ще півночі не було, коли Стешин підходив до своєї хати. Серце в нім билося. Що там діється? Сплять, чи ще не сплять? Ні; крізь малі віконця здалека видко велике світло— певно, мати пече щось у печі... Справді, бо от видко тінь її, як заходиться коло печі. Може, буде ще саджати паску у піч! так пізно? Тож-то врадується!..

Стає в тіні коло вікна під стріхою і бачить виразно: батько і брат сплять, а мати палить у печі. Пукає на жарт у шибу. Бачить: мати зжахнулася, прискочила до батька. Не може довше встояти, біжить до дверей, отвирає звісним собі способом дерев'яний засув, входить у сіни, чує, як мати каже "свят-свят..." і будить батька, отвирає скоро двері, кидає черевики на землю, паде в обійми матері і каже тілько, як дитина: "Мамо!" Потім розбудженого батька цілує в одну і другу руку, спозирає на сплячого брата, сіпає єго за плече, але не може розбудити.

Мати забуває зовсім, що вепровина у печі може на вуголь спалитися, тілько зі сльозами в очах повторяє:

— Ну-ну! і хто би був сподівався!

Обертає сина лицем до світла і приглядається єму з радістю:

— Мій соколику,— каже,— там десь тебе "кунірують"!

— За що мають мене кунірувати? Я перший стрілець в цілім регіменті,<— і з гордістю показує Лесько свій червоний шнур з кульками.

Перший стрілець в цілім регіменті! Мати не розуміє того зовсім добре, але здогадується, що повинна дуже тішитися.

Розмова тягнеться ще з годину. Лесько довідується, що краса корова отелилася, а старого кота пес роздер, що з ниви під лісом нема способу води стягнути і що Мариська з двора пустилася на злу дорогу. Ситий новинок, що так дуже обходили єго, втомлений по добровільнім маршу, засипляє сном твердим.

Рано-вранці, переславшися ледве годину-дві, Стешиниха встає і заглядає у вікно. Дивиться і бачить, як єї сусідка Бурмилиха іде з коновками по воду до ріки. Стешиниха має велику охоту в тій хвилі оповісти сусідці радісну новину про сина, але не виходить зараз з хати, бо порожні коновки Бурмилихи могли би непотрібно що злого виворо-жити. Аж коли сусідка вертає з водою, Стешиниха виходить, вітає єї і оповідає їй дЬкладно, як Лесько налякав єї опівночі, пукаючи у вікно, як він славно виглядає і якої почесті дослужився. Єсть першим стрільцем в цілім полку!

Перший стрілець був би тим часом переспав воскресения, коли б єго батько був не збудив. Кілька хвиль не міг прийти до пам'яті, тілько очима блукав по хаті, в котрій був ще досвітній сумерк. Спершу дивувався в душі, яким способом касарня за ніч могла так зовсім змінитися. Леда хвиля сподівався грімкого оклику пана капрала Демського: знак, щоби вставати. Ні, не чути того приказу, тілько батько каже Леськові вставати і збиратися на воскресения.