1. Королівський яхт-клуб Барбадосу повідомляв, що мене обрано членом клубу на весь час мого перебування в цьому місті.
2. Телеграма капітана Картера:
"Щиро вітаю справжнього джентльмена, який знайшов у собі сили і мужність, щоб продовжувати небезпечне плавання, коли до його послуг були безпека і комфорт".
Це послання втішило й підбадьорило мене, особливо коли через деякий час почалися випади на мою адресу. Людина, яку я зустрів в океані, справжній моряк, висловила мені свою повагу, захоплення і дружнє почуття.
На Барбадосі я з величезним задоволенням прожив вісім днів, незважаючи на втому, яка дедалі більше давалася взнаки. Спочатку вона примусила мене ходити з тростиною, а потім і зовсім кинути прогулянки пішки. Тепер я оглядав чарівний острів з машини і мушу сказати, що Барбадос здався мені справжнім раєм. Остогидлива блакить океанських просторів змінилася зеленню природи, і якою зеленню! Саме було різдво, а на Антільських островах панувала весна.
Губернатор прийняв мене дуже гостинно й люб'язно. Колись йому довелося тривалий час перебувати в полоні у японців, і він краще, ніж будь-хто, міг оцінити моральне значення мого експерименту. З Франції мені надіслали кілька підбадьорливих телеграм. Негри, зустрічаючи мене на вулицях, кричали з дружньою фамільярністю: "Хелло, док!"
Усе це, звичайно, було приємно! На вулицях Бріджтауна моя борода стала майже легендарною. Та все має кінець. Настав час повертатися у Францію, де мене з нетерпінням чекала дружина (це зрозуміло було з її телеграми) та друзі. Вдень 31 грудня я вилетів у Сполучені Штати.
Нью-Йорк зустрів мене справжньою сніговою бурею і жахливими морозами. Ось уже рік, як я не відчував такого холоду: мій шлях через океан пролягав через тропічний пояс. Різдвяну ніч я провів, лежачи на пляжі під теплим і ясним зоряним небом.
Цей переліт страшенно втомив мене, і я вирішив на кілька днів відкласти повернення в Європу, хоч знав: мене нетерпляче чекають рідні й друзі. Більшу частину часу я проводив у готелі, лежачи в ліжку, або в маленькому порту Сег-Харбор, де жили мої друзі в будинку під чарівною вивіскою "Білий кит".
6 січня ввечері я знову сів у літак. Ми летіли за маршрутом: Нью-Йорк — Монреаль— Гандер — Париж. Під час зупинки в Монреалі мене впізнали багато молодих французів, що живуть у Канаді. Вони привітали мене з щасливим закінченням подорожі через океан і почали фотографувати під спалахи магнію. Це дуже здивувало одну артистку, що саме піднімалася в літак. Вона кивнула головою в мій бік і запитала:
— Хто це?
— Доктор Бомбар.
— Доктор Бомбар?
— Авжеж, той, що недавно переплив Атлантичний океан.
— Але ж я теж перелечу океан! — відповіла вона.
Стюардеса залишила артистку, навіть не пояснивши, що умови моєї подорожі мали "трохи інший характер".
І ось внизу Париж. Я бачу натовп людей, що очікують мене. Хвилююся невимовно, наче школяр перед екзаменом… Літак приземляється, відчиняються дверцята — і я, розгублений, стою перед гомінким і привітним морем друзів, які прийшли зустріти мене. Коло з'єднано, подорож закінчено.
ВИСНОВОК
Подорож на "Єретику" закінчено. Тепер я докладу всіх зусиль, щоб мою "єресь" зрозуміли, щоб вона стала вірою для потерпілих на морі.
Кожна жертва корабельної аварії може досягти землі, причому не в гіршому стані, ніж я. Я теж був звичайним потерпілим, як і всі інші. Моє здоров'я не являє собою чогось виняткового. До війни я тричі хворів на жовтяницю, а в післявоєнний період переніс тяжке захворювання від недоїдання. Отже, в мене не було ніяких переваг перед іншими людьми, що здійснюють таке ж плавання. Звичайно, за час плавання я схуд, але все ж дістався до берега. Наголошую, йдеться не про хороше життя, а про те, як вижити протягом часу, потрібного для того, щоб дістатися до берега або зустріти корабель.
Тепер я стверджую: море може справді забезпечити їжею і питвом у такій кількості, якої вистачить, щоб упевнено вирушити в плавання назустріч порятунку.
Протягом 65 днів подорожі від Канарських до Антільських островів мені дуже не щастило. Проте мій експеримент аж ніяк не можна вважати подвигом або чимось винятковим.
Я схуд на двадцять п'ять кілограмів і переніс немало різних хвороб. Моя шкіра стала сухою і вкрилася сипом та виразками, а на пальцях ніг злізли всі нігті. Різко погіршав зір, через тривале голодування помітно зменшилася сила м'язів. Але я досяг мети!
Під час плавання я харчувався виключно "продуктами" океану — рибою, планктоном, а пив морську воду. І треба сказати, що білків та жирів у мене було досить. Проте недостатня кількість цукру викликала сильне виснаження організму. Це практично підтвердило правильність моїх лабораторних дослідів перед подорожжю.
Ще один доказ, як розум може впливати на фізіологію потерпілого: психічний голод після зустрічі з "Аракакою" значно гірше вплинув на моє здоров'я, ніж справжній фізіологічний голод, який ми терпіли з Пальмером тривалий час у Середземному морі. Психічний голод, якщо можна так висловитися, не є справжнім голодом, це лише бажання попоїсти чогось кращого, а бажати і не одержувати — небезпечно. Фізіологічний голод через перші сорок чотири години викликає біль, схожий на спазми і судороги, що згодом припиняються. Натомість з'являється сонливість, млявість і знесилення.
У першому випадку організм випалює себе, у другому — тліє.
Медичний огляд показав, що ніякого захворювання, викликаного нестачею вітамінів, у мене не було. Отже, планктон усе-таки дав мені потрібний для організму вітамін С.
Дощову воду я зібрав тільки через 23 дні. Таким чином, я довів протягом перших 23 днів, що риб'ячим соком цілком можна вгамувати спрагу, що питво теж можна добувати з моря.
Від часу відплиття з Монако я 14 днів пив морську воду і 43 дні — риб'ячий сік. Так я переміг згубну на морі спрагу.
Мої медичні висновки будуть докладно висвітлені в дисертації. Крім того, разом з працівниками міністерства військово-морського флоту я напишу довідник для потерпілих на морі, де буде зібрано висновки з мого експерименту.
Одразу ж хочу підкреслити, що рятувальний човен може протриматися у морі значно більше ніж 10 днів. Він має всі потрібні морехідні якості, щоб врятувати потерпілому життя. "Єретик" — один з типів таких рятувальних човнів. Я хочу також скласти для потерпілих докладний розпорядок дня, який допоміг би активно і з користю проводити час і разом з тим зберіг би волю до боротьби.