— Зізнання вичерпне? — спитав я.
— Це ще попереду. Головне, що крамар зізнався в убивстві на сексуальному грунті.
— Сподіваюся, допитували його коректно?
— Допит тривав понад двадцять годин. Цього, звичайно, не дозволено: але ж поліція не може дотримуватися усіх приписів. Більш ні до чого недозволеного ми не вдавалися,— запевнив Генці.
Я пішов у свою "boutique", наказавши привести крамаря. Фон Гунтен ледве стояв на ногах, і поліцейський підтримував його. Але він не сів, хоч я і запрошував його.
— Фон Гунтен, я чув, що ви зізналися в убивстві малої Грітлі Мозер,— сказав я, та в голосі моєму мимоволі забриніла приязна нота.
Я вбив дівчинку,— не зводячи на мене погляду, відповів крамар так тихо, що я ледве почув.— Дайте мені тепер спокій.
— Підіть поспіть, фон Гунтен,— мовив я,— а потім ми поговоримо.
Крамаря вивели. У дверях він зіткнувся з Маттеї і прикипів до місця. Важко дихаючи, він розтулив рота, наче хотів щось сказати, але промовчав. Тільки глянув на Маттеї, і той якось збентежено відступився з дороги.
— Йди! — сказав поліцейський і повів фон Гунтена. Маттеї зайшов у "boutique" і замкнув за собою двері.
Я закурив свою "Баянос".
— Ну, Маттеї, що ви скажете на це?
— Бідолаху допитували понад двадцять годин?
— Цього методу Генці навчився у вас, під час допитів ви теж виявляли неабияку впертість,— відказав я.— Але зі своїм першим самостійним завданням він добре впорався, чи не так?
Маттеї не відповів.
Я звелів принести дві чашки кави з вершками й печиво.
Нас обох мучило сумління. І гаряча кава не поліпшила нам настрою.
— Я передчуваю,— озвався нарешті Маттеї,— що фон Гунтен відмовиться від свого-зізнання.
— Можливо,— похмуро відказав я,— тоді доведеться ще до нього братися.
— Ви гадаєте, що він винен?
— А ви ні? — і собі спитав я.
Маттеї помовчав, а тоді якось непевно відповів:
— Власне, я також.
У вікно тьмяним сріблом сіявся ранок. Від Зільської набережної долинав вуличний гамір, з казарми, карбуючи крок, ішли солдати.
Зненацька ввійшов, не постукавши, Генці.
— Фон Гунтен повісився,— доповів він.
Камера була в кінці довгого коридора. Ми кинулися ТУДИ. Двоє чоловіків уже метушилися біля крамарй, що лежав на підлозі. Йому роздерли сорочку, та волохаті гРУДи були вже не рухомі. А на вікні ще теліпалися шлейки.
— Уже нічого не поможе,— сказав один поліцейський.— Він мертвий.
Я запалив свою пригаслу "Баянос", закурив і Генці.
— На цьому можна закрити справу про вбивство Грітлі Мозер,— сказав я і стомлено рушив нескінченним коридором до свого кабінету.— А вам, Маттеї, бажаю приємної подорожі до Йорданії.
Та коли о другій годині по обіді Феллер востаннє приїхав службовою машиною до "Урбана", щоб відвезти Маттеї на аеродром, і коли вже поклали в машину валізи, комісар нараз заявив: часу ще багато, можна завернути до Мегендорфа. Феллер слухняно поїхав лісом.
Вони прибули до села саме тоді, як на майдан вийшов погребальний провід — довжелезна юрба мовчазних людей. На похорон зійшлося безліч жителів навколишніх сіл і навіть городяни. Газети вже повідомили про смерть фон Гунтена, і всі полегшено відітхнули. Справедливість перемогла.
Маттеї вийшов з машини і разом із Феллером став серед натовпу дітей біля церкви. Труна, вся обкладена білими трояндами, стояла на катафалку, що його везла пара коней. За катафалком ішли сільські діти з пастором, учителькою та вчителем,— дівчатка в білих сукенках по двоє несли вінки. За ними простували дві чорні постаті — батьки Грітлі Мозер. Мати спинилась і глянула на комісара. Обличчя в неї нічого не промовляло, очі були порожні.
— Ви дотримали своєї обіцянки,— тихо сказала вона, але так виразно, що комісар добре почув.— Щиро дякую.— І пішла далі, тримаючись рівно й гордо обіч згорбленого, враз постарілого чоловіка.
Комісар зачекав, поки його проминув увесь погребальний провід: голова громади, представники влади, селяни, робітники, господині, дівчата,— всі в найкращому, урочистому вбранні. Все завмерло під промінням призахідного сонця, тихо було і в юрбі глядачів, тільки здалеку лунав церковний дзвін, гуркотів катафалк і тупотіла сила-силенна ніг по бруківці сільської вулиці.
— До Клотена,— сказав Маттеї, знову сідаючи в машину.
Маттеї попрощався з Феллером, відбув паспортний контроль і в залі чекання купив "Нойєцюрхер цайтунг"* Там був надрукований портрет фон Гунтена як убивд'
Грітлі Мозер і портрет самого Маттеї з невеличкою поміткою про його почесне призначення. Про Маттеї мовилося як про людину, що зробила велику кар'єру.
Та вже йдучи до літака, з плащем у руці, Маттеї помітив дітей: на терасі аеровокзалу їх було повно-повнісінько. То прийшли на екскурсію до аеропорту школярі—дівчатка й хлопчики в барвистому літньому одязі; вони махали прапорцями й хусточками, бурхливо виявляючи свою радість, коли злітали або сідали велетенські срібні машини.
Комісар уражено спинився, та за мить знову рушив до літака авіакомпанії "Свісс-Ер", що чекав на людей. Коли Маттеї підійшов до нього, всі пасажири вже були з салоні. Стюардеса, яка впускала їх до літака, простягла руку по квиток Маттеї, але той обернувся до дітей, що весело й заздрісно махали руками літакові, готовому до старту.
* — Даруйте, я не полечу,— сказав Маттеї, повернувся до аеровокзалу і пішов попід терасою, повною дітлашні, до виходу.
Я прийняв Маттеї аж у неділю вранці, і не в "boutique", а в офіційному кабінеті, звідки відкривався такий самий офіційний краєвид на Зільську набережну. На стінах висіли картини Гублера, Моргенталера, Гунцікера, визначних цюріхських художників. Я був не в гуморі через усілякі неприємності: мені телефонував з політичного департаменту один пан, що вперто говорив тільки французькою мовою; йорданське посольство оголосило протест, і уряд зажадав пояснень, яких я не міг дати, бо сам не розумів поведінки мого колишнього підлеглого.
— Сідайте, пане Маттеї,— мовив я.
Мій офіційний тон його трохи засмутив. Ми сіли. Я не курив і не збирався курити. Це вочевидь збентежило його.
— Федеральний уряд,— почав я,— уклав угоду з Йорданією про відрядження до неї співробітника поліції, доброго фахівця. Ви, докторе Маттеї, вже підписали особисту угоду з йорданським урядом, але не поїхали і цим порушили обидві угоди. Я говорю з вами, як юрист з юристом, тож, мабуть, пояснювати немає потреби?