Матільда на похованні не була, — довідавшись про смерть Жана, вона почала так поводитись і говорити такі речі, що сестра Одетта примушена була покликати лікаря. За його наказом, Матільду було перевезено в клініку для нервовохворих і наказано не допускати до неї ніяких знайомих і родичів, крім сестри.
Зате на похованні Жана Рульо була Люсьєн Тандр. Вона була в елеґантному жалібному тайєрі й капелюсі, який був їй дуже до лиця. З нею був маркіз де Монфор, який час од часу серйозно втішав її й вів під руку від цвинтаря до свого автомобіля.
Ніде ні в некрологах, ні в промовах над могилою чи в приватних розмовах, так само як і при похованні Жака Ленуара, ніяким словом не згадувалось про акцію світового роззброєння, миру й колектократії.
Розділ XXVIII
Жозеф мав обов'язок майже щодня інформувати товариша Кольє про все, що діялось у Стоверів, а головне — про розшуки двох зниклих українців. Але Жозеф, хоч і сам охоче розвідувався, нічого особливого не міг доносити товаришеві Кольє. Все так само: Стовер, що був аж заслаб спочатку від горя за сином і люті на комуністів за вбивство його, не переставав вимагати від паризької поліції та приватних детективів, щоб вони неодмінно знайшли йому хоч останки його, хоч місце, де було його вбито. Звичайно, на поміч цій вимозі сотні тисяч франків перекочувались із його кишені в кишені інспекторів поліції, комісарів, детективів.
А місіс Мабель так само цілими днями цим зникненням була зайнята, кудись їздила, когось прохала, комусь видавала так само сотні тисяч. Казала її покоївка, що Мабель цілими годинами ходила пішки по найдальших закутках Парижа, усе надіялася зустріти свого вкраденого чи втеклого нареченого. А ввесь палац і собі тільки цими розшуками був зайнятий, — правда, Віша в ньому майже всі дуже любили.
— Нічого, ми його знайдемо, — з тонким усміхом сказав раз товариш Кольє і погладив своє довге підборіддя. — Власне, паризька, заплачена Стовером, поліція знайде його нам. Ми трошки випередимо Стовера і будемо мати приємність раніше за них зустрітися з ним. Вони спіймають нам цих своїх слуг.
Жозеф, як звичайно, покліпав своїми білими віями й несміливо запитав:
— А як же так, товаришу, ви кажете — слуги, а вони покинули Стовера? Він же міг бути сином його, мати його мільярди? Я цього трохи не розумію, товаришу.
Кольє вибачливо посміхнувся і як дитині роз'яснив:
— Це все комедія, це тікання. Коли Стовер матиме виїхати до Америки, син його знайдеться. Віш знає, що Стовер з усіма його мільярдами слабший за нас, і тому воліє сховатись так, щоб і Стовер не знав, щоб не навів нас на його сліди. А тим паче наречена.
Жозеф згідливо покліпав віями й подумав, що товариш Кольє вважав його за більшого дурня, ніж він був.
— І ти думаєш, товаришу, що ми все ж таки спіймаємо цих зрадників? — спитав він тим самим довірливим тоном, який у нього був у зносинах зо Стовером, Авсом і всіма своїми начальниками.
— Без ніякого сумніву, — категорично хитнув головою Андре Кольє. — Вони хоч і дуже обережні, але досить наївні. Коли вони сховались у Парижі, то поліція їх знайде через тиждень-два, а коли втекли на провінцію, то через місяць-два. Та й годі.
— А мені можна буде знати, коли їх знайдуть? — цікаво запитав Жозеф.
— Розуміється. Можливо, що ти будеш навіть потрібний у цій справі.
— А? — здивовано протягнув Жозеф і не додав: "Я дуже радий".
Та таки дійсно настав день, коли Кольє, приймаючи Жозефа для чергового рапорту, весело сказав йому:
— Ну, Жозефе, птички знайшлись!
І задоволено двома пальцями, як бороду, розгладив підборіддя. Жозеф мовчки широко розгорнув білі вії й навіть злегка роззявив рота, показавши щербину.
— Так, знайшлися. Тепер тільки треба їх спіймати. І отут твоя поміч просто конечна. Слухай уважно. Завтра ти візьмеш авто Стоверів і поїдеш на ту адресу, яку я тобі дам. Ти прийдеш до українців і скажеш, що приїхав по них від місіс Мабель Стовер. І даси їм записку від неї.
— А де ж я її візьму? Вона хіба знатиме? Кольє терпляче вислухав.
— Ні, Жозефе. Записку буде приготовано почерком Мабель Стовер. Вона писатиме йому, що посилає по нього тебе і свого вірного слугу, льокая, який покаже, куди їхати. Це буде російський товариш. Українці тебе знають, тобі вірять і поїдуть. А ти привезеш їх туди, куди тобі скаже російський товариш. Завтра о третій годині пополудні ти повинен бути тут з автом Стовера.
Жозеф широко дивився на Кольє і не відповідав.
— Ну, Жозефе, в чому річ?
— А чи не міг би хто-небудь інший це зробити? — спитав той обережно.
— А чому не ти?
Жозеф трудно крутив у руках свого шоферського картуза.
— Та я... Я був з ними в таких приятельських взаєминах...
— Отто! Та якраз це ж і добре, через це ж і доручає тобі партія це важне завдання. І як дисциплінований член партії ти повинен з радістю взятися за виконання цього почесного доручення. Ти ж не хочеш сказати, що воно не досить почесне: спіймати зрадників, ренегатів, ворогів пролетаріяту?
Жозеф усе ж таки не виявляв рішучої згоди.
— Розуміється, завдання почесне, але... Андре Кольє здивувався.
— Ти вагаєшся? Себто, ти вагаєшся виконувати доручення партії? Значить, ти стаєш на бік зрадників і ренегатів? Значить, ти сам стаєш зрадником? Але ж ти знаєш, що буває зрадникам і ренегатам?
Жозеф злякано скинувся.
— Та ні! Я не стаю на їхній бік. Розуміється, я не... той... Але ж я так само ризикую, виконуючи це доручення.
— Чим?!
— Та тим, що може вийти якесь... непорозуміння. Може, вони не схочуть їхати з нами?
— Не схочуть, не треба. Ми інакше їх піймаємо. Твоє діло виконати доручення. Більше нічого. Але чесно виконати. Чуєш, Жозефе? — з холодною загрозою додав Кольє.
— А як вони що-небудь помітять там, куди я їх привезу, і почнуть виявляти спротив, битися, стріляти? Або вони кого-небудь уб'ють, або їх уб'ють, або мене... А в мене родина, жінка, діти. А як не уб'ють, то набіжить поліція, мене арештують, будуть судити...
Кольє пильно вдивлявся в лице Жозефа й не перебивав його. Коли той замовк, він повільно сказав:
— Ти ставишся до завдання не зовсім так, як повинен поставитись дисциплінований член партії. Але деякі твої міркування раціональні. Розуміється, все може статись — на війні як на війні. Ми — солдати революції. Кожний з нас раз у раз ризикує і свободою, і родиною, і життям. Партія враховує цей ризик і старається компенсувати особисті... жертви. Так, наприклад, у цій справі: якщо мав би бути суд або ще які інші тобі прикрощі, то партія бере на себе захист тебе на суді і покриття всяких можливих матеріяльних збитків. На це тобі асигнується сто тисяч франків. П'ятдесят тисяч ти одержиш завтра перед виїздом до українців і п'ятдесят по закінченні операції.