Мері це заперечення ні трішки не збило з її тихого, рівного тону.
— Мій брат доводить це твердження як логічними, так і фактичними аргументами. Фактичний той, що Ленін, як усьому світові відомо, при кінці свого життя був уже цілком психічно хворим і помер од хвороби мозку. Переможців взагалі не судять. А Ленін був переможцем. Муссоліні й Гітлера теж називали геніями, поки вони були переможцями. Тепер їх так не називають, бо вже нема їхніх перемог, які гіпнотизували людство. А Ленін для багатьох ще й досі є переможцем, і тому ґіпноза перемоги ще діє. Але в чому була його геніяльність? — питав брат. — Що нового сказав він людям? Які великі ідеї, духовні цінності створив він? Ніяких. Він тільки взяв ідею Маркса про соція-лістичну революцію та диктатуру пролетаріяту і за всяку ціну хотів реалізувати її в країні, яка ніяк до тієї революції не була готова, яка ніякого пролетаріяту не мала. Але в цьому якраз доказ не геніяльности, а хо-робливости.
— Ну, знаєте, Мері...
— Мабель, та не перешкоджай же ти нарешті! — суворо спинив її Стовер. — Ти збиваєш Петра. Він через тебе не може записувати. Не зважайте, Петре, записуйте головним чином слова міс Сміт.
Петро похмуро взявся знову за перо. Мері, як спинена на мент писальна машинка, запрацювала далі:
— Що в Леніна була "гарячка нетерпіння", то це доводиться такими фактами. Він більше як двадцять років був на еміґрації. Він утік туди з Сибіру, куди його заслав царизм за революційну пропаганду. Більш як двадцять років уся його увага, вся мозкова енергія була скупчена на ідеї соціялізму, революції, диктатурі пролетаріяту. Отже, цілком нормально, що можна було дістати гарячку нетерпіння. І коли в Росії, нарешті, під тиском Першої світової війни вибухла революція, але не большевицька, а демократична, то Леніна вона не задовольнила, — в ній не було того головного, чим він жив десятиріччя, чим горів його мозок, себто: соціялізму, диктатури пролетаріяту. Отже, він почав агітацію за захоплення влади його партією, щоб реалізувати, нарешті, ту диктатуру і соціялізм. Це був такий явний абсурд, що навіть його партія, його найближчі товариші, Зінов'єв, Каменєв, Сталін та інші висловились проти цього.
Петро так сильно надушив на ногу Мабель, що вона аж кинулась і закричала:
— О, це вже нестерпно! Сталін був теж проти? Сталін?
— Так, Мабель. Це історичний факт, який сталін-ці, розуміється, ховають. Ось тут цілий асортимент документів про це. Але сила гарячкової гіпнози Леніна була така велика, що вона, кінець-кінцем, перемогла опозицію товаришів, заразила більшість центрального комітету партії і посунула їх на захоплення влади, на оту знамениту жовтневу революцію.
— Вибачте, Мері, — перебила знову Мабель, — я не розумію. Жовтневу революцію зробила ота купка боль-шевиків, яких було, як ви кажете, всього тридцять тисяч? І вона перевернула величезну країну в сто п'ятдесят мільйонів населення?! Ну, хіба ж це не казка з тисячі однієї ночі?
— Я повторюю: це не я і не мій брат кажемо цю казку, а самі комуністи. Розуміється, не ця купка зробила ту революцію.
— А хто ж тоді?!
— Всі оті сто п'ятдесят мільйонів Росії. Весь народ.
— Як?! Оті мужики, оті півдикуни раптом перевернулись у розвинених, організованих пролетарів, установили свою диктатуру над купкою капіталістів і, за рецептою Маркса, стали будувати соціялізм?! І вам не сором казати таке?!
Мері все з тим самим машинковим байдужжям од-повіла:
— Я ще раз повторюю: не ми так кажемо, а большевики.
— Нічого не розумію, Мері! Хто ж, кінець-кінцем, зробив жовтневу соціялістичну революцію в Росії, купка большевиків чи народ!
— Народ. Тільки він робив не соціялістичну, а просту собі революцію проти царизму. Народ, себто оті сто п'ятьдесят мільйонів солдатів і селян були теж хворі на "гарячку нетерпіння", тільки іншого роду: скінчити негайно війну, яка їх нищила, та відібрати в поміщиків землю, про яку вони мріяли сторіччями. Купка большевиків підхопила це солдатсько-селянське нетерпіння, зробила його бойовим гаслом своєї революції, назвала це соціялізмом і потягла за ним мільйони бідних людей. "Кидай рушницю, грабуй награбоване!" — це був відомий клич большевицької партії, формульований самим Леніним у 1917 р. І вся армія охоче слухала таких гасел, охоче називала себе большевиками, охоче кидала рушниці і охоче провадила грандіозний, фантастичний грабіж, масові вбивства, розстріли і катування людей по всій Росії. І оце була ота славетна соціялістична, пролетарська революція, роковини якої так урочисто тепер святкуються по всіх країнах людьми, які вірять у легенду.
— Із якою вітають совєтський уряд усі капіталістичні уряди! — додав містер Стовер з усміхом.
Мері зазирнула в свої папери й вела далі:
— Правда, ка^кє брат, спочатку большевики, заражені гарячкою Леніна, щиро вірили, що вони зможуть закласти соціялістичні основи в Росії, що їхня гарячка нетерпіння виправдається. Але хутко навіть найбільший хворий з них, сам Ленін, зрозумів, що не можна ні силою, ні терором зробити в кілька років у малокультурній країні соціялізм. І тому він змінив свою політику і завів так званий НЕП (нову економічну політику). Але Ленін, на жаль, незабаром помер од хвороби мозку. Найближчі товариші його, як ото Зінов'єв, Бухарін, Каменев та десятки інших старих большевиків теж визнали свою помилку і відмовилися від божевільного завдання. Але другорядні товариші його, як Сталін, Молотов, Калінін та інші, не схотіли бути такими чесними. Між ними почалася боротьба. Всьому світові відомі оті знамениті московські судові процеси над старими товаришами Леніна, які закінчилися поголовним убивством їх Сталіним.
— Вибачте, Мері, — саркастично перебила Мабель, — по-вашому виходить, що Сталін та його товариші вбили товаришів Леніна тільки через те, що вони не були такими чесними, як ті? Чи не занадто це просто?
— Ні, місіс Мабель, не тільки через те. А ще й через те, що сталінська група не могла конкурувати з ленінською групою. От що пише брат: "Троцький, Зінов'єв, Бухарін та інші ленінці були безмірно талановитіші за Сталіна та його однодумців, вони вільною дискусією могли мати рішучу перемогу над ними. Тому сталінці немогли пдийняти чесного бою. Вони воліли просто знищити їх.