— Правильно! — енергійно подхопила Матільда, а Жак поклав свого бльокнота в кишеню.
Жан підвівся, випростався і, збираючись іти, весело сказав:
— Отже, готуємось до нападу на старий світ?
І він, сміючись, простягнув по черзі руку Жакові та Матільді й пішов до передпокою.
Розділ XX
Вранці рано Кіндрат був у Петра. Петро похапцем поздоровкався з ним, не дозволив йому навіть сісти в його улюблений фотель та закурити, тикнув у руки згорток списаного паперу й сказав:
— Негайно знайди Анрі, передай йому цю статтю і скажи, щоб зараз же дав до друку в "Народню Демократію". Нам заборонено роботи якісь виступи, але тут я не можу втриматись. Ти прочитаєш по дорозі. І щоб, як можна, завтра ж з'явилася. Дуже так треба. Смали!
І більш нічого не пояснюючи, з чудним блиском в очах, випхав Кіндрата за двері.
— Смали, смали! Ввечері приходь, розкажу дещо. А тепер поспішай.
І цілий день в очах його стояв чудний і задоволений блиск.
Вранці другого дня, коли йому було принесено першу пошту, він розгорнув "Народню Демократію" і на першій сторінці побачив великими літерами заголовок "Миротворець і пророк". Швидко перечитавши статтю, він вирізав її, приклав до інших вирізок, поклав у теку й побіг до Стовера.
Коли він увійшов до кабінету, там уже був маркіз. Він сидів по другий бік столу і тримав у руках "Народ-ню Демократію". Стовер був цегляно-червоний, хмарний і тарабанив товстими пучками по столі. Він зараз же вислав Петра й наказав його не турбувати ні з якого приводу й не приходити без запрошення. Петро винувато, несміливо вклонився, пробурмотів вибачення і вислизнув із кабінету.
А Стовер понуро хитнув головою маркізові й кинув:
— Далі!
— А може, годі, містере Стовере, цієї гидоти?
— Читайте далі, я вам кажу. Все, до кінця читайте, не випускаючи ні одного слова. Прошу.
Маркіз зітхнув і почав перекладати далі, читаючи зразу по-англійському:
"Отака, містере Стовере, ваша знаменита "нова заповідь" і як ви самі її виконуєте. Та візьмімо інший, більший приклад. Ви проповідуєте війну війні, роззброєння всього світу і мир на землі. Намір хороший, що й казати, і ви, можливо, з деяких своїх мотивів проповідуєте його щиро. Але — леле! — й тут ви імпотентні, містере Стовере, і тут ви непослідовні, і тут ви не робите того, що проповідуєте. Коли вам пропонують засіб знищення війни, який вимагає від вас певних жертв, ви його відкидаєте, навіть не перевіривши. І цікава річ з отією бідною організацією Об'єднаних Націй! Скільки років вона вже тупцює круг цього питання війни та миру, з різних боків підходить до нього, а ніколи не підійшла от із цього боку, ніколи ні разу не запитала себе (чесно й послідовно до кінця!): та де ж причина всіх воєн, справжня, корінна причина? Ні разу, містере Стовере, не сказала, що треба вбити корінну причину, себто економічну нерівність народів і соціяльну нерівність у кожній країні. Ви так само, містере Стовере, оминаєте це питання у вашій проповіді. Отже, і в цьому випадку ви — лицемір..."
— Тепер ви вже маєте досить, містере Стовере? — тихо спитав маркіз.
— Читайте далі! — скрикнув Стовер і гупнув кулаком по столі. — Читайте все!
"Так само, містере Стовере, не можете ви виконати й другого боку цієї заповіді: "проповідуй те, що сам робиш" . О, містере Стовере, чи ви ж думали, що б то було, коли б мільярдери почали проповідувати те, що вони роблять в їхньому житті, накопичуючи свої мільярди? "Обдурюй, бреши, експлуатуй". А члени їхніх родин, а надто оці невинні жіночки, що вони повинні проповідувати на підставі того, що самі роблять у житті: "Будь паразитом, розкошуй, розпутствуй, люби тільки себе і, щоб захистити свій спосіб життя, не зупиняйся навіть перед війною". Отже, як можна назвати вас після всього цього? Ви самі проповідуєте: "Кожний, хто сам не виконує в своєму житті того, що проповідує іншим, — це лицемірна, гидка, гідна зневаги людина..."
— Годі! — знову вдарив кулаком по столі містер Стовер і схопився на ноги. — Лишіть мене самого.
— Але ми... не скінчили нашої розмови, містере Стовере...
— К чорту розмови! Лишіть мене самого! Я покличу вас.
Маркіз уклолився і з газетою в руці вийшов із кабінету.
Стовер замкнув за ним двері на ключ і почав ходити по кабінеті. І до самого вечора ніхто не смів підійти навіть до дверей цієї кімнати й покликати його ні на обід, ні на вечерю. А о дев'ятій годині маркіз, що терпляче чекав заклику містера Стовера, зачув телефонний дзвінок. Стовер кликав його.
Коли маркіз увійшов до нього в кабінет, містер Стовер був цілком спокійний, тільки в очах була понурість і чудна задума.
— Тепер ми можемо далі провадити нашу розмову, яка була перервана так... нудно цією... гидотою. Отже, наскільки я пам'ятаю, ви сказали, що не згодні з моєю ідеєю роззброєння. Але що ж це виходить, маркізе, ви значить увесь час були проти мене?
— О, ні, містере Стовере, о, ні! — гаряче й схвильовано скрикнув маркіз. — Абсолютно не проти вас. І не проти самої ідеї. Ви мене не так зрозуміли, містере Стовере. Я тільки проти такого способу її здійснення. Проти вашого способу.
— Проти мого способу? — хмарно сказав Стовер. — Гм! Чудно. Я готовий сказати: дуже чудно. А чого ж ви тоді згоджувались весь час? Для чого...
— Я хотів, містере Стовере, щоб ви самі на практиці переконалися, що таким способом здійснити вашу (глибоко правильну, глибоко справедливу!) ідею неможливо. Спочатку, ще в Америці, я пробував сперечатися з вами. Але ви не хотіли навіть слухати мене. Ви пригадуєте, містере Стовере? І тоді я вирішив од-класти вияснення свого способу надалі, до слушного моменту. І от тепер, містере Стовере, цей момент, на мою думку, настав. І от моя ідея, містере Стовере, така: я думаю, як і соціялісти, що сучасне суспільство не може знищити війни. Бо воно само дійсно засноване на конкуренції, боротьбі, ворожнечі, воно само дійсно — це постійна, безперестанна війна. Соціялісти гадають знищити війну знищенням кляс. Це — утопія. Це дитяча, наївна казочка. Поділ на кляси був, є й буде доти, доки існуватимуть люди на землі. Поділ на кляси — це поділ на розумних і дурних, на сильних і кволих, на роботящих і ледарів. Це відомо й дітям. Але ви маєте право мене запитати: значить, війна ніколи не буде знищена? Ні, вона може бути знищена, але не тим способом, що ми досі з вами робили. Так, треба в корені нищити її, треба знищити причини війни. Як? Треба знищити конкуренцію й боротьбу між... народами.