Але Стовер упевнено покрутив головою.
— Ні, війни не буде. Коли люди Кремля та їхні сателіти не послухаються наших мирних попереджень, то їхні власні народи приіУіусять їх послухатись. Народи занадто довго не зможуть терпіти все те, що виробляють над ними комуністичні диктатори. Вічний терор, насила, голодування народів, каторга праці — все це не може тягтися без кінця. Вони вибухнуть революцією. Та самі комуністи не витримають і будуть еволюціонувати. Зрештою, як і сам Сталін сказав, наші дві системи: ліберального капіталізму і, як ви кажете, капіталізму державного, совєтського, чи як вони кажуть, здійсненого соціялізму, можуть прекрасно співіснувати на планеті. Нехай вони в себе будують свій соціялізм, а ми будемо розвивати свій капіталізм. І ми будемо бачити, який лад кращий, який з них дасть нашим народам більше добра. Мені здається — це логічно, реально, справедливо. І я особисто цілком згоджуюсь і зо Сталіним, і з іншими політиками, які кажуть, що для війни нема ніяких серйозних підстав. Це психоза, це автогіпноза людей — ця ідея неминучости війни. З нею треба всім розсудливим людям як най-енергійніше боротися. І от для цієї боротьби я закликаю всіх, хто хоче миру на землі.
Жан Рульо з ввічливою, навіть поштивою увагою слухав Арчібалда Стовера і аж головою покивував. Але коли Стовер зупинився, він запитав його:
— Ви дозволите мені висловити з цього приводу мою думку?
— Будь ласка, будь ласка! — поспішно дозволив Стовер.
— На мою думку, пане Стовере, війна раніше чи пізніше, але неминуче буде, якщо не буде вжито інших, ніж досі вживалося, заходів. Так, пане Стовере, буде. Прошу вислухати мої міркування. Віра в еволюцію комунізму або в революцію подсовєтських народів чи в можливісгь співжиття з ним є наслідок або непоін-формованости, або недостатньої аналізи, або, вибачте, ховання голови в пісок, або все разом, плюс хитра пропаганда комуністів. Так, війни ніхто не хоче, навіть комуністи, але вони мусять вдатися до неї як до єдиного способу виведення їх із їхнього становища, в яке вони самі себе поставили.
— О-о-ов? — здивовано проспівав містер Стовер, а Петро ще уважніше прилип до щілини, цілком одсунувшись од Мабель.
— Так, пане Стовере. І я певен, що ви з вашим великим чуттям реальности і з вашою залізною логікою самі визнаєте це, коли зазнайомитеся з фактами. А факти такі, містере Стовере. Перший. Комунізм, як усьому світові відомо, за ціль і сенс свого існування на землі ставить світову соціальну революцію, знищення капіталізму і встановлення соціялізму. Так, пане Сто-вере?
— Так! — твердо хитнув головою пан Стовер.
— Другий факт: цю революцію він має здійснити в найрішучіших формах і найрішучішими засобами, себто: повстанням на всій землі широких мас народів, генеральним страйком, збройними боями, себто засобами громадянської кривавої війни. Так, пане Сто-вере?
— Він війну програє! — ще твердіше кинув пан Стовер.
— Через що?
— Через те, що ми вхопимо його за горло і задушимо зараз же, як тільки він посміє затіяти це злочинство. Задушимо як небезпечного для всього людства ґанґстера.
— Значить, вступите у справжню війну з СССР?
— Так! Без вагання!
Жан Рульо ввічливо посміхнувся.
— А як же тоді питання роззброєння і миру на землі?
— Роззброєння і мир може бути тільки з чесними людьми, а не з ґанґстерами! З ганґстерами не мир за-ключають, а їх обеззброюють і садовлять на електричний стілець!
Петро так рвучко випростався, що Мабель здивовано подивилась на нього і прошепотіла:
— Тихо! Що з вами?!
Петро схаменувся й застиг. А Жан Рульо, неначе тільки й ждав і хотів цієї відповіді від Стовера, задоволено й обережно погладив себе по своїй пишній бороді.
— Дуже добре. Але мені здається, пане Стовере, що річ не в назві, а у факті. Одні називають комунізм ґанґстером, інші — спасителем людства. А факт — це вже третій — той, що цей ґанґстер має велику силу і що для знищення його треба підняти справжню планетарну страхітну війну. Але коли ви взяли на себе героїчну місію боротьби взагалі з війною, і закликаєте до співробітництва в цій святій, великій акції всіх людей, в тому числі й мою скромну особу, то ми маємо підставу сказати: добре, з охотою візьмемо участь у боротьбі проти війни, але проти всякої війни, містере Стовере, проти кого б вона не намічалася, — проти ґанґстерів чи спасителів. Проти війни! Люди повинні влаштувати своє життя якимсь іншим способом. Я так зрозумів ваш заклик.
— Я так і думав! — гордо підтвердив Стовер. — Але коли є такі елементи людства, які інших способів, як насила і війна не визнають, то ми повинні захищатись і вживати проти них цих способів, себто війни! Це від них залежить.
— Не тільки від них, пане Стовере, — м'яко не згодився Жан Рульо,— а й від нас трошки. Я вам сказав про трагічне становище комунізму. Так, містере Стовере, він у трагічному становищі, хоч з усієї сили намагається не показати цього світові й для того вдається навіть до страшного зухвальства і нахабства. Але що більше він уживає цих засобів, то все більше й більше посилює це становище і все більше й більше примушує себе до війни як єдиного виходу для нього. Всі інші виходи йому стають неможливі. Стовер знизав плечима.
— Місця на землі багато для всіх. Співжиття народів і без війни можливе. Комунізм може жити собі в своєму СССР, і ніхто його чіпати не буде, аби тільки він нікого не чіпав.
Жан Рульо не переставав терпляче посміхатись.
— Не може він, пане Стовере, не чіпати. Мусить чіпати, от у чому трагедія.
— Не розумію, пане депутате.
— Бо ви досі не зупиняли своєї ласкавої уваги на цьому питанні, містере Стовере, як і багато інших великих політиків. А тим часом трагізм комунізму є трагізм людства. Що значить співжиття комунізму з іншими народами? Це значить: відмова комунізму від своєї "вселюдської, історичної" (як він каже) місії. Що значить замкнення себе в СССР? Це засудження себе на повільне самогубство. Комунізм в одній країні на планеті не може існувати, це антиприродне явище. Весь сенс існування комунізму, як ми з вами згодились, це захоплення під свою владу всього світу. Так для чого ж він так ретельно організував по всій планеті свої п'яті колони, свої комуністичні партії? І чим він тримає їх у слухняності й покорі собі? Не тільки фінансовою підпомогою, містере Стовере. Не все грошима можна купити. Він тримає їх обіцянням отієї світової революції, світового комунізму. Він за це вимагає від них не тільки дисципліни, слухняности собі, але ще й відмовлення від свого національного обличчя, вимагає жертв своєю національною й людською гідністю та честю. Як же ви хочете, щоб Кремль, цей генеральний штаб світової революції, згодився, — але серйозно згодився! — нікого не чіпати? Як може він сказати всім комуністичним партіям, що світова революція не є конечна, що комунізм і приватний капіталізм можуть любенько співіснувати? А навіщо ж вони тоді здалися, ці комуністичні партії, ці комін-форми, ці всі "друзі СССР" і десятки всяких камуфляжних, так званих демократичних, проґресистських і таких інших організацій? Що вони повинні робити: скінчити самогубством, цілковитою капітуляцією? Ради чого? Ради мирного співіснування з буржуазією, з тією буржуазією, яку вони стільки обіцяли своєму пролетаріятові вирізати до ноги? Чи можливе ж це, скажіть щиро, містере Стовере?