Тріпон розмашисто сів на стілець і витяг обидві ноги в жовтих американських черевиках. Потім зараз же вийняв пачку цигарок, теж американських, і закурив. Тим часом Кольє звернувся до Жака:
— Це все, що ти мав нам сказати, Ленуаре?
— Так, це все... —тихо відповів Жак і поклав бльок-нот та окуляри в кишеню. Підняття його вже стислось, як і губи.
— Так дозвольте, товариші, й мені сказати кілька слів, — почав Кольє. — Питання, які через товариша Л єну ара здіймають якісь невідомі товариші, досить цікаві. До речі: ти не можеш сказати, хто саме доручив тобі цю... місію?
— Ні, не можу... — байдуже відповів Жак.
— Через що?
Жак якийсь мент помовчав, вагаючись, і нарешті рішивсь:
— Я скажу одверто: тому, що вони бояться.
— Чого бояться?
— Виявляти свої думки й почування. Вони спеція льно прохали мене не називати їхніх імен. З тією умовою й довірились мені. Бояться репресій партії... "за свободу думки і слова", як сказав мені один.
— Мер-р-зотники! — кинув Тріпон.
— Але я думаю, вагу мають думки, питання, а не ймення. На них нам треба відповісти. І я сподівався почути тут не лайки і не мітингові промови, а серйозні вказівки, що і як я маю відповідати тим, хто звертаються до мене.
Кольє посміхнувся.
— Відповідь тобі до певної міри, хоч і гарячим, повним чуттям тоном дав уже Тріпон. Я хочу без гаряч-ности дати теж відповідь. Вона міститься, Ленуаре, в нашій програмі, в працях Леніна і Сталіна, в наших керівних статтях, постановах з'їздів нашої партії та Комінформу. Для всякого щирого дисциплінованого комуніста, який свідомо, чесно приймав це і вступав у нашу організацію, цього досить. Ти кажеш, що в деяких історичних обставинах треба переглядати деякі стратегічні засоби. Добре. Розгляньмо тут злегка деякі. Найбільше, видно, цікавлять тих, хто тікають, питання моралі, зокрема правди, брехні, погодження слова з ділом і таке інше. Ми, мовляв, проголошуємо одне, а робимо друге. І наводиш приклади з релігією, свободою слова і такого іншого. Я тут у дружній розмові, яку ніхто з нас, я сподіваюся, не винесе на суд чужих нам елементів, скажу тобі, Ленуаре, кілька од-вертих слів. Ми, комуністи всього світу, є одна армія — армія визволення працюючих. Ми в постійній, безперервній класовій війні з армією капіталу. На війні вживаються всякі способи і засоби боротьби, від од-вертої зброї до камуфляжу, до брехні, обдуру, лицемірства, шпіонажу, провокації. Отже, ми вживаємо цих засобів. Це необхідне і нормальне. Маси, наприклад, ще настільки пройняті релігійним опіумом, що вірять своїм церковникам, своєму Богові. Добре, візьмемо і церковників, і Бога собі на службу, хай захищають нас, а не ворогів. Демократія? Маси вірять у ці балаболки? Прекрасно, ми їм заграємо на цих балаболках. Ми — теж демократи. У нас демократія, та не абияка, а народна. В СССР, як відомо всьому світові, найдемократичніша в світі конституція. Будь ласка. Жорстокість? Наш великий учитель Ленін сказав: "Усякий комуніст повинен бути добрим чекістом", себто безмилосердним, жорстоким катом ворогів соціялізму, вміти їх карати, мучити, розстрілювати власними руками. І він же сказав, що брехня, наклеп, обдур, усі засоби, які вважаються лицемірною буржуазною мораллю за негарні, є гарні, коли вони вживаються для справи. Для справи соціялізму, Ленуаре! Жак глибоко зітхнув.
— Так, Кольє, для справи, але трудність у тому, що іноді майже неможливо розрізнити, коли ці засоби вживаються для справи, а коли для себе, для своєї особистої користи. Я відповідав товаришам те саме, що ви, але вони запитують: а чи потрібна для справи соціялізму й така страшна соціяльна нерівність, як в СССР? Чи потрібно для справи, щоб одні жили в прекрасних віллах, розкішно годувались, а інші гноїлись у землянках і годувалися гірше за собак? Чи потрібно, щоб інтереси Польщі, Югославії, Чехії, Франції, всіх країн світу приносились у жертву інтересам Росії, щоб...
— Це огидна, мерзенна брехня!!! — люто закричав Тріпон.
Жак спокійно обернувся до нього.
— А як не брехня? А як це дійсно так, тоді як це пояснити? Ми кажемо: "брехня", а вороги наші кажуть, що брехня у нас. Як перевірити, коли в СССР свободи слова і критики уряду нема і не може бути. Отже, кажуть товариші, ми, комуністи всіх країн, не знаємо, кому ми служимо: колективній справі чи особистим інтересам чиїмсь чи російського імперіалізму. От у чому наш трагізм.
— Значить, ти стоїш за свободу слова в СССР? — чудно вдивляючись у Жака, рівним тоном спитав Кольє.
Жак знизав плечима.
— Я тобі вже сказав, Кольє, що не в мені тут річ. Я переказую міркування і запитання товаришів!
Вони кажуть, що принцип моралі, що "мета виправдує засоби", не завсіди може бути прикладений, що іноді така мораль буває бумерангом: кидаєш у ворога, а попадаєш у себе, що треба контролю, перевірки.
— А для цього, мовляв, потрібна свобода слова і критики в СССР? Так я тобі скажу, Л єну аре, що коли є такі товариші, які домагаються цього, то це або дурні, або сховані вороги соціалізму. Ти уявляєш собі, що вийшло б, коли б наші товариші в СССР раптом послухались наших ворогів і дали цю свободу? Вона б за кілька місяців, як сірчаний квас, роз'їла б усю зброю і силу СССР, а значить, силу комунізму по всьому світі. Влада старих звичок, інстинктів така ще велика в совєтських часах, що вони захитались би й зрадили нас. І справа визволення трудящих на всьому світі від такої дурнички, як свобода слова, була б навіки похована. І тому то наші вороги так старанно й б'ють якраз по цьому пункту нашого фронту. Хто з комуністів цього не розуміє і проймається питаннями моралі, а не боротьби, не гідний бути в рядах нашої армії, той хай іде собі.
— Ногою в зад їм! — бовкнув Дік, длубаючись у люльці.
Жак стиснув губи, потім одверто глянув на Кольє і спитав:
— Значить, я можу сказати моїм... тим, хто мені доручив цю місію, що їхнє бажання, щоб Політбюро нашої партії зробило пропозицію Москві про роззброєння і федерацію, не буде виконане?
— Ні, Ленуаре, не буде. Це наївна, позбавлена чуття реальности пропозиція. Москва буде тільки здивована і обурена нею. Ми не хочемо викликати зайві, непотрібні непорозуміння між нами і нашим головним штабом.