Беранже (до Жана). Я обіцяю вам.
Жан. Насамперед собі пообіцяйте.
Літній Добродій. А той, що без лап, буде декласованим елементом?
Беранже. Я врочисто обіцяю сам собі. Цього слова я дотримаю.
Логік. Тут нема справедливості. Отже, це вже не логіка.
Беранже (до Жана). Замість пити я вирішив удосконалити свій розум. Я вже почуваю себе краще. Зразу в голові проясніло.
Жан. Я ж вам казав!
Літній Добродій (до Логіка). Не логіка?
Беранже. Вже пополудні піду до міського музею. На вечір купую два квитки в театр. Ви ж ідете зі мною?
Логік (до Літнього Добродія). Бо справедливість — це логіка.
Жан (до Беранже). І треба бути наполегливим. Щоб ваші добрі заміри були тривкі.
Літній Добродій (до Логіка). Я збагнув. Справедливість…
Беранже (до Жана). Я обіцяю вам, обіцяю собі. Підете зі мною пополудні в музей?
Жан (до Беранже). Але сьогодні в мене на той час у програмі сієста.
Літній Добродій (до Логіка). Справедливість — іще одна прикмета логіки.
Беранже (до Жана). Але, певне ж, підете зі мною ввечері до театру?
Жан. Ні, цього вечора ні.
Логік (до Літнього Добродія). Ваш розум прояснюється!
Жан (до Беранже). Бажаю вам не відступатись від ваших добрих замірів. Але сьогодні в мене дружня вечірка в ресторані.
Беранже. В ресторані?
Літній Добродій (до Логіка). З іншого боку, зовсім безлапий кіт…
Жан (до Беранже). Я пообіцяв прийти. Я дотримую своїх обіцянок.
Літній Добродій (до Логіка).… не зміг би бігати досить прудко, щоб ловити мишей.
Беранже (до Жана). Ох! Любий мій, тепер уже ви подаєте поганий приклад! Ви ж ідете впиватися.
Логік (до Літнього Добродія). Ну, з логіки у вас уже успіхи!
Знову чути, як за лаштунками ліворуч швидко наближається ревіння, шалений чвал, дикий тупіт носорожачих копит, потужне сапання, але цього разу у зворотному напрямі, з глибини сцени наперед.
Жан (розлютившись, до Беранже). Любий мій друже, один раз — це ще не звичка. І з вами нічого спільного я не маю. Бо ви… ви… це зовсім не одне й те саме.
Беранже (до Жана). А чому не одне й те саме?
Жан (кричить, аби перекрити шум, що долинає з-за крамниці). Бо я не п'яниця!
Логік (до Літнього Добродія). Навіть безлапий кіт повинен ловити мишей. Натура в нього така.
Беранже (кричить дуже голосно). Я й не кажу, що ви п'яниця. Але чому в однаковій ситуації я п'яниця, а ви ні?
Літній Добродій (кричить до Логіка). Так яка там котяча натура?
Жан (до Беранже, теж кричить). Бо все залежить від міри. На відміну від вас, я людина поміркована.
Логік (до Літнього Добродія, приклавши руку до вуха). Що ви сказали?
Гучний шум перекриває голоси чотирьох акторів.
Беранже (приклавши руку до вуха, до Жана). Тоді як я — що, що ви там кажете?
Жан (горлаючи). Я сказав, що..
Літній Добродій (горлаючи). Я сказав, що…
Жан (усвідомивши звуки, надто вже близькі). Та що воно робиться?
Логік. Та що це?
Жан (підводячись, перекидає стільця й дивиться на лаштунки ліворуч, звідки долинає ввесь той гармидер: там біжить назад носоріг). Ох! Носоріг!
Логік (підводячись, перекидає стільця). Ох! Носоріг!
Літній Добродій (теж, уставши, перекидає стільця). Ох! Носоріг!
Беранже (сидить і далі, але цього разу жвавіший). Носоріг! Уже й назад біжить.
Подавальниця (виходячи з тацею і склянками). Що це? Ох! Носоріг!
Таця випадає з рук, склянки б'ються.
Власник (виходячи з кав'ярні). Що це?
Подавальниця (до Власника). Носоріг!
Логік. Носоріг, щодуху мчить тротуаром куди очі спали!
Бакалійник (виходячи з крамниці). Ох! Носоріг!
Жан. Ох! Носоріг!
Бакалійниця (вистромивши голову з вікна над крамницею). Ох! Носоріг!
Власник (до Подавальниці). Бити посуд однак не треба.
Жан. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає.
Дезі (вийшовши зліва). Ох! Носоріг!
Беранже (помітивши Дезі). Ох! Дезі!
Чути тупіт утікачів, що кричать "ох!", "ах!", як і перед цим.
Подавальниця. Отакої!
Власник (до Подавальниці). З вас я стягну за побите!
Беранже намагається сховатись, аби його не помітила Дезі.
Літній Добродій, Логік, Бакалійниця, Бакалійник виходять на середину майдану й кажуть:
Разом. Отакої!
Жан і Беранже. Отакої!
Чути моторошне нявчання, потім не менш страшливий жіночий зойк.
Всі. Он!
І тоді, коли шум уже слабшає, з'являється та сама Господиня,що й перше була, без кошика, але несе в руках мертвого й закривавленого кота.
Господиня (плачучи). Він затоптав мого кота, він затоптав мого кота!
Подавальниця. Він затоптав її кота!
Бакалійник, Бакалійниця у вікні; Літній Добродій, Дезі, Логік оточують Господиню й кажуть:
Разом. Ой лишенько, бідолашна тваринка!
Літній Добродій. Бідолашна тваринка!
Дезі й Подавальниця. Бідолашна тваринка!
Бакалійник, Бакалійниця (у вікні), Літній Добродій, Логік. Бідолашна тваринка!
Власник (до Подавальниці, показуючи на розбиті склянки, перекинуті стільці). Вам що, роботи нема? Ану зробіть мені лад!
Тепер Жан і Беранже підбігають до Господині, а вона все плаче, тримаючи мертвого кота на руках.
Подавальниця (йдучи на терасу кав'ярні, щоб прибрати скло й підняти стільці, та все озирається через плече на Господиню). Ох! Бідолашна тваринка!
Власник (тикаючи пальцем на стільці й бите скло). Ось, ось!
Літній Добродій (до Бакалійника). Ну, що ви на це скажете?
Беранже (до Господині). Пані, не плачте, бо й у нас серце розривається!
Дезі (до Беранже). Пане Беранже… Ви тут? Ви бачили?
Беранже (до Дезі). Добридень, панно Дезі, перепрошую, я не мав часу поголитись…
Власник (стежачи за прибиранням, позирає на Господиню). Бідолашна тваринка!
Звичайно, що всі ці репліки мусять швидко йти одна за одною, бути майже одночасними.
Бакалійниця (у вікні). Ну, це вже занадто!
Жан. Ну, це вже занадто!
Господиня (плачучи й колисаючи мертвого кота на руках). Мій бідний Міцу, бідний Міцу!
Літній Добродій (до Господині). Не з такої оказії хотів я побачити вас!
Логік (до Господині). Що ж ви хочете, пані, всі коти смертні. Треба змиритися.
Господиня (плачучи). Мій котику, мій котику, мій котику!
Власник (до Подавальниці, в якої вже повний фартух битого скла). Викиньте на сміття! (Збирає стільці). З вас за це тисяча франків!
Подавальниця (заходячи в кав'ярню, до Власника). Тільки й думки про свої гроші.