Нічний політ

Сторінка 5 з 17

Антуан де Сент-Екзюпері

— То пообідаєте зі мною?

Пельрен добродушно згодився.

VI

Канцеляристи куняли за столами буенос-айреської контори, коли увійшов Рів'єр. Як завжди, у пальті і капелюсі, він був схожий на вічного мандрівника і майже не привертав до себе уваги, так мало місця займала його невеличка постать, так пасували до будь-якого оточення його сиве волосся і неяскраве вбрання. Але люди відчули приплив старання. Заворушилися секретарі, заходився переглядати останні документи начальник канцелярії, застукотіли друкарські машинки.

Телефоніст вставляв штепселі у комутатор і записував телеграми у товстій книзі.

Рів'єр сів і прочитав.

Після випробування з чілійським літаком перед Рів'єром проходили події успішного дня, коли все влаштовується якось само собою, коли донесення, які посилають один одному аеродроми, стають скупими повідомленнями про перемоги. Поштовий з Патагонії теж швидко летів по курсу, він навіть випереджував розклад, бо вітри гнали з півдня на північ велику попутну хвилю повітря.

— Подайте мені метеозведення.

Кожен аеропорт хвалився ясною погодою, прозорим небом, свіжим вітром. Америку огорнув золотавий вечір. Рів'єра тішило це старання природи. Тепер цей літак з Патагонії пробивався десь серед ночі, але в нього були всі шанси на перемогу.

Рів'єр відсунув зошит

— Гаразд!

І вийшов, щоб глянути як працюють служби, — нічний сторож, котрий пильнував за доброю половиною світу.

Він зупинився перед якимсь відчиненим вікном і зрозумів — ніч. Та ніч окутала Буенос-Айрес, вона розкинула своє широке склепіння й над усією Америкою. Він не здивувався цьому відчуттю величі: небо Сантьяго в Чилі — чуже небо, але літак летить у Сантьяго і про всій трасі, з кінця в кінець, люди живуть під одним великим куполом. Тепер ось летить цей другий поштовий літак; за його голосом стежать через навушники радисти, рибалки Патагонії бачили сяйво його бортових вогнів. Тривога за літак, що перебуває в польоті, давить не тільки на плечі Рів'єра— її, почувши гудіння мотора, відчувають і столиці, і провінційні містечка.

Радіючи, що ніч така чиста, він пригадував інші неспокійні ночі, коли йому здавалося, що літак загруз у якомусь безладді, над ним нависла небезпека, а допомогти йому так важко. В такі ночі радіостанція Буенос-Айреса чула стогін літака, змішаний з гуркотінням грози. За тією глухою оболонкою пустої породи губилася золота жила радіомаяка. Яка велика скорбота вчувалася в мінорній пісні літака, що, мов сліпа стріла, кидався назустріч небезпекам ночі!

Рів'єр подумав, що в таку безсонну ніч інспектор має бути в канцелярії.

— Розшукайте мені Робіно!

А Робіно тим часом завойовував дружбу пілота. В готелі він розпакував перед Пельреном свою валізку; з неї появилися ті дрібні речі, які зближують інспекторів з рештою людства: кілька поганого смаку сорочок, несесер із туалетним причандаллям, потім фото худорлявої жінки, яке інспектор приколов до стіни. Це була його смиренна сповідь — інспектор признавався Пельренові у своїх потребах, у своїх ніжних почуттях, у своїх тугах. Виставляючи свої нужденні скарби, він цим самим виставляв перед пілотом свої злидні. Свою моральну екзему. Він показував свою тюрму.

Але був у Робіно, як буває у всіх людей, маленький промінь світла. Пойнятий безмежною ніжністю, він дістав із самого дна валізки невеличку, ретельно зав'язану торбинку. Довго, не кажучи ні слова, гладив її долонею. Потім нарешті розтулив руки:

— Це я привіз із Сахари...

Інспектор аж почервонів, наважившись на таке признання. Втіху од своїх неприємностей, од нещасливого шлюбу, від всієї сірої буденності життя він знаходив у маленьких чорних камінцях, які відчиняли перед ним двері у таємницю.

Червоніючи ще дужче, Робіно додав:

— Такі самі трапляються й у Бразилії.

І Пельрен поплескав по плечі інспектора, який схилився над легендарною Атлантидою.

І від сором'язливості спитав:

— Ви цікавитесь геологією?

— Це моя пристрасть.

В його житті лише каміння було до нього лагідне.

Робіно покликали, він посмутнів, але став, як завжди, важний:

— Мушу залишити вас: пан Рів'єр викликає мене у невідкладних справах.

Коли Робіно ввійшов до контори, Рів'єр уже й забув про нього. Дивлячись на стінну карту, де червоним було позначено мережу авіаліній компаній, він щось міркував. Інспектор ждав наказів. Після довгих хвилин мовчанки, Рів'єр, не повертаючи голови, спитав:

— Що ви думаєте про цю карту, Робіно?

Іноді, повертаючись із світу марень, Рів'єр давав такі ребуси.

— Ця карта, пане директоре..

По правді кажучи, інспектор нічого про неї не думав, але тепер, суворо втупившись в карту, він інспектував відразу Європу і Америку. А Рів'єр тим часом, нічого не кажучи, міркував собі далі: "Мережа красива, але сувора. Її краса коштувала нам життя багатьох людей, молодих людей. В ній — достойність добре зроблених речей; але скільки ще проблем вона ставить!.." Однак мета для Рів'єра переважала все.

Робіно стояв поруч, так само втупивши погляд прямо в карту, і помалу приходив до тями. Від директора він не сподівався ніякого співчуття.

Одного разу спробував розжалобити Рів'єра, розповівши про свою безглузду хворобу, яка псувала йому життя, але той відповів жартом: "Якщо хвороба не дає вам спати, то вона стимулює вашу діяльність",

Це був тільки напівжарт. Рів'єр мав звичку стверджувати: "Якщо безсоння сприяє тому, що музикант пише прекрасні твори — це прекрасне безсоння!"

Якось він показав на Леру: "Гляньте, яка гарна ця потворність — вона відштовхує любов..." Можливо, всім тим великим, що було в Леру, він мав завдячувати цьому нещастю, яке звело все його життя тільки до роботи...

— Ви дружите з Пельреном?

— Гм...

— Я не дорікаю вам.

Рів'єр обернувся, і, нахиливши голову, почав ходити дрібними кроками, тягнучи за собою Робіно. На устах його з'явилась сумна усмішка, значення якої Робіно не зрозумів.

— Тільки... Тільки не забувайте, що ви — начальник.

— Так, — сказав Робіно.

Рів'єр подумав, що ось так кожної ночі зав'язується в небі вузлик нової драми. Ослаблення волі може призвести до поразки, а боротися, доки настане день, мабуть, доведеться ще багато.

— Ви завжди повинні бути у своїй ролі, — Рів'єр зважував свої слова. — Можливо, наступної ночі ви пошлете цього пілота в небезпечний рейс: він мусить послухатись вам.