Нічна казочка

Сторінка 2 з 2

Жиленко Ірина

Він спить. А миші переводять харч,
муштруються під гуркіт барабана,
горлаючи свій мишіанський марш
і клацаючи гострими зубами.

9
МАРШ МИШІАНЦІВ

Ать-два! Ать-два!
Будь розумна, о мишва!
Треба вкрадьки, треба нишком,
хитрувати треба, мишки.

Мишіан, наш полководець,
вчив хвостатий свій народець:
— Нападайте, коли тьма,
із-за рогу, крадькома...

Тихо-тихо, цитьте, цить.
То навшпиньках, то на пузі.
Лиш тоді, як ворог спить
і коли він сам, без друзів...

Наш народ — землі окраса,
вищий дух і вища раса.—
Мишіанів заповіт:
згризти, зжерти цілий світ!

Ми прекрасні, непоборні,
і кива з портрета нам,
лапку викинувши вгору,
сам Великий Мишіан.

10
НІЧНА БИТВА

Коли чорнюща ніч настала,
коли й Сова вже задрімала,
згасивши електричний зір —
мишва нечутно вийшла з нір
і оточила Капітана.
А Кіт промуркотів з дивана:
— Яке це варварство, їй-право,
ці війни, галас, суєта!
Ні-ні, криваві ці забави
не для порядного Кота.
Нехай воюють, хай вмирають,—
я Кіт. Моя подушка скраю!..—
А Капітан у вражий стан
влетів, як грізний ураган.
Один супроти всіх, як лев,
відважно бився він. Але
якби ж хоч трішки світла,
світла!
У темряві яка там битва!
Вже обезсилів Капітан.
А в шибці все ще не світа.
Хто порятує? Хто поможе?
І раптом...
дзвінко, переможно
засяяла вогнями ніч.
І гострі бджілки вогняні,
як з неба, на мишву упали,
гули, жалили, обпікали.
І розбігалась ледь жива
од страху капосна мишва.
— Та хто ж ви такі?
Зірочки? Світлячки?
Як світяться ваші гарячі крилятка!
— О ні, ми звичайні собі сірнички
з країни Кухляндії,
з міста Шухлядки.—
Послухай уважно, малюк, і збагни
ту пісеньку, котру співають вони.

11
ПІСЕНЬКА СІРНИЧКІВ

Жила сосна, росла сосна.
Турбот не відала вона.
Над нею, срібні і легкі,
горіли радісно зірки.

Зіркам позаздрила сосна,
і сумно мовила вона:
— Отак би жить! І так вмирать!
Летіть, палати і згорять!

Від тої мудрої сосни
родились ми, її сини,
легкі, крилаті сірники,—
ми дуже схожі на зірки.

Хай крильця наші палахтять —
од них світлішає життя.
Хай смертні ми, і я, і ти —
безсмертний наш вогонь святий.

Хай догоряємо дотла —
безсмертна радість од тепла,
безсмертний пломінь доброти,
а в нім безсмертні я і ти!

12
РАНОК

Сніжок, за вікнами світа.
Зарум'яніла шибка.
В акваріумі золота
розпозіхалась рибка.

І знову стало все як слід,
мій друже, так, як треба!
Скінчивши свій нічний політ,
рак опустився з неба.

Спинились брама і паркан,
бо ж треба знати міру!
І парасольки з квітника
розбіглись по квартирах.

І повернувся в зоопарк,
і солодко розлігся
такий звичайний леопард
в такій звичайній клітці.

А за вікном дзвенить трамвай,
шумить ранкове місто.
Гукає хлопчику: "Вставай!" —
будильник голосистий.

Так весело на світі жить,
рости, учитись, бігать!
На стінах сонечко дрижить,
аж молоде од сміху.

А паперовий Капітан
не скаже нам нічого
про те, чому стоїть не там
кораблик, де учора.

Чому подряпане чоло,
а на руці — пов'язка.
Мовчить.
Мовчить.
Дзвенить крилом
ласкава птиця-казка.