Хазяїн кивнув хлопцеві, що стояв за прилавком.
— Анрі, допоможи панові вийти.
Анрі, засукавши рукава, підійшов до мене.
— Я б на вашому місці хоч трошки подумав, Анрі, — звернувся я до хлопця. — Чи, може, вам не терпиться спробувати, як живеться в німецькому концтаборі?
— Ton gueule! — відповів Анрі і замахнувся на мене.
— Стріляйте, сержанте! — різко скрикнув я, дивлячись через голову хлопця.
На цьому Анрі і спіймався. Він озирнувся з піднятими руками, а я в ту мить і пнув його з усієї сили ногою в пах. Він заревів, як бугай, і впав. Хазяїн схопив пляшку і вийшов з-поза прилавку.
Я схопив пляшку "дюбоне", що стояла на оббитому оцинкованим залізом прилавку, розбив її об ріг, а рештки пляшки з гострими зубцями тримав у руці. Хазяїн зупинився. Позад мене дзенькнула ще одна пляшка Я не озирнувся — не можна було спускати з очей хазяїна.
— Це я! — крикнула мені Гелен і заверещала на хазяїна. — Падлюка! Давай сюди речі, інакше я з твоєї пики зроблю відбивну котлету!
Тримаючи у руці розбиту пляшку, Гелен вийшла з-поза мене і, пригнувшись, кинулась на хазяїна. Я вдержав її вільною рукою. Вона, очевидно, схопила пляшку "перно", бо по пивничці рознісся сильний запах анісу. На хазяїна полився потік добірної матроської лайки. Гелен, пригинаючись, намагалася вирвати свою руку з моєї. Хазяїн хутко відступив за прилавок.
— Що тут таке? — спитав з порогу хтось по-німецьки.
Хазяїн вискалив зуби. Гелен обернулася — на порозі стояв справжній німецький унтер-офіцер, — такий самий, якого я оце допіру вигадав, обдурюючи Анрі.
— Його поранено? — спитав унтер-офіцер, вказуючи на Анрі, що скорчився на долівці, підтягнувши коліна і затиснувши кулаки поміж ногами.
— Оцю свиню? — промовила Гелен по-німецькому. — Та хіба ж це кров? Це ж "дюбоне"!
— Ви німці? — запитав унтер-офіцер.
— Так, — відповів я. — Нас тут обікрали.
— У вас є документи?
Хазяїн знову оскалився; він, очевидно, трохи розумів по-німецьки.
— Та звичайно ж, — фиркнула Гелен. — А вас я попрошу допомогти нам! — Вона підняла над головою свій паспорт. — Я сестра оберішурмбанфюрера Юргенса. Ось, дивіться! — вона вказала на запис у паспорті. — Ми живемо у замку… — вона вигадала назву, якої я ніколи й не чув, — і приїхали до Бордо на один день. Свої речі залишили ось у цього злодія. А він тепер твердить, ніби їх і не бачив. Прошу, допоможіть нам!
Вона знову поривалась до хазяїна.
— Це правда? — спитав його унтер-офіцер.
— Звісно, що правда! Німецька жінка ніколи не бреше! — процитувала Гелен один з ідіотських афоризмів "третього райху".
— А ви хто такий? — спитав унтер-офіцер мене.
— Шофер, — пояснив я, обсмикуючи свій костюм монтера.
— Ану віддавай! — гримнув унтер-офіцер на хазяїна.
Той перестав скалити зуби.
— Чи, може, хочете, щоб ми закрили вашу крамничку? — запитав унтер-офіцер.
Гелен з великою насолодою переклала це хазяїнові, додавши від себе низку "падлюк" і "брудних іноземців". Останній вираз викликав у мене особливе захоплення — тільки той, кого часто самого називали "брудним іноземцем", міг повністю відчути насолоду, коли при ньому так називали француза у його власній країні.
— Анрі! — гримнув хазяїн. — Куди ти подів речі? Я нічого не знаю, — звернувся він до унтер-офіцера, — це, напевно, хлопець накоїв.
— Бреше, — додала Гелен, переклавши слова хазяїна. — Він тільки звертає на цього бовдура. Ану давай речі, — знову звернулась вона до хазяїна. — І негайно! Інакше приведем гестапо!
Хазяїн дав Анрі стусана. Той вислизнув із залу.
— Вибачте, — сказав хазяїн, звертаючись до унтер-офіцера. — Сталося непорозуміння. Може, вип'єте чарочку?
— Коньяку, — підказала Гелен. — І то найліпшого!
Хазяїн поставив на прилавок чарку. Гелен сердито глипнула на нього. Тоді він поставив ще дві.
— Ви — смілива жінка! — зауважив унтер-офіцер.
— Німецька жінка не боїться нічого, — відповіла Гелен цитатою з нацистського ідеологічного багажу й відкинула геть розбиту пляшку з-під "перно".
— На якій машині ви їздите? — спитав мене унтер-офіцер.
Я спокійно глянув у його простодушні сірі очі.
— На "мерседесі", зрозуміла річ. Улюблена марка фюрера!
Він кивнув.
— Тут гарно, правда ж? Не так, звичайно, як удома, а втім гарно, адже так?
— Дуже гарно. Не так, як удома, це ясно.
Ми випили. Коньяк був добрячий. Анрі виніс наші речі і поклав їх на стілець. Я перевірив рюкзак. Усе було на місці.
— Все в порядку, — сказав я унтер-офіцерові.
— То все через того хлопця, — виправдовувався хазяїн. — Я тебе звільняю, Анрі! Забирайся геть!
— Спасибі вам, унтер-офіцере, — сказала Гелен. — Ви справжній німець і кавалер.
Унтер-офіцер по-військовому віддав честь. Йому не було ще й двадцяти п'яти років.
— Слід би заплатити за побиті пляшки "дюбоне" та "перно", — посмілішавши, заговорив хазяїн.
Гелен переклала, додавши від себе:
— Зразу видно, що не кавалер. Адже ми змушені були оборонятись.
Тоді унтер-офіцер узяв ще одну пляшку з прилавку.
— Дозвольте, — заявив він галантно, — не дурно ж ми переможці…
— Мадам не п'є "куантро", — пояснив я. — Візьміть краще коньяк, хоч ми його вже й почали…
Унтер-офіцер церемонно подарував ту пляшку Гелен. Я сховав її в рюкзак. Вийшовши за двері, ми розпрощались. Я боявся, щоб солдатові не спало на думку проводжати нас до нашого "мерседеса", але Гелен чудово і це владнала.
— У нас не може трапитися щось подібне, — з гордістю сказав на прощання молодик. — У нас — порядок.
Я подивився йому вслід. "Порядок… — подумав я собі. — Катування, розстріли, масові вбивства — оце ваш порядок. Волію вже краще сто тисяч отаких дрібних шахраїв, як оцей хазяїн!"
— Як ти себе почуваєш? — запитала Гелен.
— Добре. Я й не знав, що ти вмієш так лаятись.
Вона засміялась:
— Це я навчилась у таборі. А як воно полегшує! Ніби цілий рік перебування в таборі скотився враз мені з плечей! А от де ти навчився битися розбитими пляшками й перетворювати людей на євнухів?
— У боротьбі за людські права, — відповів я. — Ми живемо у добу парадоксів і ведемо війну за збереження Миру.
Так воно майже й було. Люди були змушені брехати й обманювати, щоб захистити себе, щоб вижити. У наступні тижні я крав фрукти по селянських садках і молоко в чужих льохах. Щаслива то була пора! Вона була повна небезпек, часом безрадісна, часто комічна, — але ніколи не була гіркою. Я вам допіру розповів про інцидент з хазяїном пивнички; подібних ситуацій траплялося потім чимало. Ви, певно, теж пережили таке?