— Що це за пес? — трусячись від люті, спитала дружина.
— Фламандський волопас, здається,— тихо відказав з-під ковдри голос пана Ксіменестра.
— Фламандський волопас? — Лють пані Ксіменестр хлюпнула через край.— А ти хіба не знаєш, чого чекає від тебе на різдво син? А донька? Нехай уже я для тебе ніхто. Але чим завинили вони? І ти приводиш цю потвору!..
Медор якраз забіг до кімнати, стрибнув на ліжко, ліг поряд з новим господарем і поклав голову йому на груди. На очі панові Ксіменестру набігли сльози радості, на щастя, приховані ковдрою.
— Це вже занадто! Ти хоч певен, що він не скажений?
— Тоді вас буде двоє,— твердо відповів пан Ксіменестр.
По цих жахливих словах пані Ксіменестр зникла. Медор лизнув господаря в щоку й заснув. Опівночі дружина й діти, не попередивши Ксіменестра, пішли до церкви. Якась слабкість опанувала його, і за чверть до першої він вирішив трохи прогулятися з Медором. Поки він, закутаний у своє кашне, повільно простував до церкви. Медор обнюхував дорогою всі стовпи.
У церкві було повно людей, і Ксіменестр не зміг увійти. Він стояв на паперті, закутаний по самі очі в кашне, і слухав, як у церкві добрі християни співають різдвяні гімни. Медор так енергійно смикав за поводок, що Ксіменестр сів, а ремінець прив'язав до ноги. Від холоду й хвилювання геть знервований пан Ксіменестр заціпенів і вже не пригадував, що з ним і де він. Тому його захопив зненацька потік людей, які сунули з церкви, поспішаючи до святкового столу.
Пан Ксіменестр не встиг підвестися й відв'язати Медора, коли раптом поруч хтось вигукнув:
— Який гарний пес! Поглянь на того бідолаху! Зачекай но, Жане-Клоде!
І на коліна розгубленого Ксіменестра впала п'яти франкова монета. Він підвівся й щось забелькотів, але чуйний Жан-Клод подав йому ще одну п'ятифранкозу монету й порадив весело провести різдвяні свята.
— Але ж...— забурмотів пан Ксіменестр.— Послухайте...
Та милосердя — це як пошесть. Усі (чи майже всі) парафіяни, котрі виходили в ті двері, давали щось Ксіменестров) та Медорові. Засніжений, спантеличений
Ксіменестр даремно пробував відмагатися.
Вийшовши через протилежні двері, пані Ксіменестр та її діти повернулися додому. Трохи пізніше прийшов і пан Ксіменестр. Він вибачився за свій жарт і подарував кожному суму грошей, що відповідала вартості очікуваного подарунка. За святковим столом було дуже весело. Потім Ксіменестр і Медор, що донесхочу наївся індичини, вмостилися поруч на ліжку і заснули сном праведників.
З французької переклав Ярослав КОВАЛЬ