О третій ночі тиша, що запала після бурі, розбудила його, і він підійшов до вікна. Краса Ніколь линула до нього крутим схилом гори, вливалася до кімнати, таємниче шелестіла занавісками...
... Наступного ранку він видерся крутим двокілометровим схилом до Роше-де-Ней; його розважила зустріч з учорашнім кондуктором фунікулера — маючи вільний день, він ішов тим самим маршрутом.
Потім Дік спустився аж до Монтре, скупався в озері і ще встиг на обід до готелю. Там його чекали дві записки.
"Я анітрохи не соромлюся того, що було вчора, це були найщасливіші хвилини в моєму житті. Навіть якщо я ніколи не побачу вас, mon capitaine, я все одно рада, що так сталося".
Ці рядки обеззброювали — похмура тінь доктора Домлера розтанула, і Дік розкрив другий конверт.
"Дорогий докторе Дайвер, я дзвонила до вас, але не застала. У мене до вас величезне прохання. Непередбачені обставини вимагають, щоб я негайно повернулася до Парижа, і буде швидше, якщо я поїду через Лозанну. Оскільки ви в понеділок повертаєтеся до Цюріха, то чи не взяли б ви з собою Ніколь, а там уже й підвезли до санаторію? Сподіваюсь, що це вас не дуже обтяжить.
З повагою Бет Івен Уоррен"
Дік розлютився — адже вона знає, що в нього з собою велосипед, але написала так, що відмовити неможливо. Ця Бебі надумала звести його з Ніколь! Родинна турбота, помножена на уорренівський капітал!
Але він помилявся, Бебі Уоррен зовсім такого не думала. Вона вже оглянула Діка очима бувалої світської дами, зміряла з усіх боків кривою англофільською лінійкою й забракувала — хоч і визнала, що загалом він привабливий чоловік. Як на неї, він був надто вже очевидний "інтелігент", місце якого — на одній полиці з отими нужденними снобами, до яких вона певний час вчащала в Лондоні. Дік надто вирізнявся з-поміж інших, а це вже було само собою не коректно. Словом, він не відповідав її ідеалові справжнього аристократа.
До того ж він був іще й з характером — розмовляючи з ним, вона кілька разів помічала, що він раптом переставав її слухати й погляд його робився відсутнім, як ото буває в людей упертих. Ніколь сама змалку дратувала її своєю примхливою, свавільною вдачею, а останнім часом Бебі, з цілком зрозумілих причин, стала вважати її "пропащою душею"; ні, з якого боку не глянеш, доктор Дайвер не той лікар, з яким вона хотіла б породичатися.
Отож прохання її було цілком невинне: просто вона хотіла скористатися з його послуг.
Але вийшло саме так, як воно мало б вийти, якби підозра Діка була виправдана. Подорож залізницею може бути нестерпною, просто нудною чи веселою; іноді це випробувальний політ; іноді — репетиція перед іншою, майбутньою подорожжю. Як і будь-який день, проведений удвох, вона може видатися довгою. Після метушливого ранку обоє згадують, що ще не їли, й починають снідати разом; пополудні плин часу вповільнюється, майже завмирає, але під кінець знову прискорюється. Дік з болем спостерігав смиренну радість Ніколь; для неї це все-таки було повернення додому, бо іншого дому вона не знала. Того дня вони не зближалися так, як учора, але коли він попрощався з нею коло дверей сумного будинку на Цюріхському озері і вона, перше ніж увійти, ще раз оглянулася на нього, він зрозумів, що її доля стала і його долею вже назавжди.
X
Якось у вересні доктор Дайвер пив чай з Бебі Уоррен на терасі цюріхського готелю.
— Тут щось не те,— сказала вона.— Я не зовсім розумію ваші мотиви.
— Не варто провадити розмову в такому тоні.
— Зрештою, Ніколь — моя сестра.
— Однаково це не дає вам права так розмовляти зі мною.— Діка дратувало, що він, знаючи все, мусить мовчати.— Ніколь багата, але це не значить, що я пройдисвіт.
— Ото ж воно й є, що Ніколь багата,— правила своєї Бебі.
— А скільки в неї грошей? — спитав Дік.
Бебі аж підскочила, а він, стримуючи сміх, повів далі:
— От бачите, як це безглуздо? Я волів би поговорити з ким-небудь з її родичів-чоловіків...
— За все, що стосується Ніколь, відповідаю я,— відрізала Бебі.— І ми зовсім не вважаємо вас за пройдисвіта. Ми просто не знаємо, хто ви.
— Я доктор медицини,— сказав він.— Мій батько — священик, тепер уже пенсіонер. Жили ми в Буффало, і все це легко перевірити. Навчався я в Нью-Хейвені, потім одержав родсівську стипендію. Мій прадід був губернатором Північної Кароліни, і я — прямий нащадок Навіженого Ентоні Уейна. [34]
— А хто це такий? — підозріливо спитала Бебі.
— Навіжений Ентоні Уейн?
— В усій цій історій навіженства й так забагато.
Він безнадійно похитав головою і в цю мить побачив Ніколь — вона вийшла на терасу й оглядалася, шукаючи їх.
— Якби він не був навіжений, то залишив би, мабуть, нащадкам не менше грошей, ніж Маршал Філд. [35]
— Усе це дуже добре, але...
Бебі мала рацію й не сумнівалася в цьому. Не багато знайшлося б священиків, яких можна було б поставити поряд з її батьком. За становищем у суспільстві Уоррени були герцоги, тільки американські, без титулу. Прізвище Уоррен, записане в готельній книзі гостей, поставлене під рекомендаційним листом, згадане за скрутних обставин, умить змінювало людей — це було психологічне явище, яке, у свою чергу, впливало на Бебі, привчаючи її усвідомлювати своє високе становище. Навчилася вона цього в англійців, чий досвід у таких питаннях налічував уже не одне століття. Але вона не знала, що двічі під час цієї розмови Дік ладен був послати під три чорти і її, і свій намір. Справу врятувала Ніколь, яка нарешті побачила їх і підійшла, сяючи свіжістю й чистотою, наче народжена цим прозорим вересневим надвечір’ям.
Як ся маєте, адвокате? Завтра ми їдемо на тиждень на Комо, а звідти повернемося до Цюріха. Тому я й прошу, щоб ви з моєю сестрою нарешті все владнали, а скільки я одержу, то нам байдуже. Ми два роки житимемо в Цюріху, тихо й скромно, і Дікових грошей нам вистачить. Ні, Бебі, я зовсім не така непрактична, як ти гадаєш. Гроші будуть мені потрібні тільки на одяг і різні дрібнички... Що?! Та це ж більше, ніж... Невже ми такі багаті? Я таких грошей довіку не витрачу. І в тебе теж стільки? А чому в тебе більше — тому що мене вважають безвідповідальною? Що ж, гаразд, нехай моя частина лежить собі й збільшується... Ні, Дік взагалі не хоче мати до цього ніякого відношення. Доведеться мені величатися цим багатством за нас двох... Бебі, ти зовсім не знаєш Діка, ти просто не уявляєш собі, який він... Де мені підписуватися? Ой, пробачте...