IV
Дайвери вирішили повернутися додому, цебто на Рів’єру. Але вілла "Діана" була на все літо найнята, і тому решту сезону вони провели на німецьких курортах і у французьких містах, уславлених своїми соборами, затримуючись скрізь на кілька днів — поки не набридне. Дік потроху писав, не додержуючись якогось плану; це був період життя, який можна визначити одним словом — чекання; не нового приступу хвороби в Ніколь, якій ця подорож ішла тільки на користь, і не нової роботи, а просто — чекання. Єдиний сенс існуванню в цей час надавали діти.
Прихильність Діка до дітей зростала в міру того, як росли вони самі; Ланьє було вже одинадцять, Топсі — дев’ять. Він здобув їхню довіру через голову гувернанток, твердо вірячи в те, що ні примус, ані намагання уникнути примусу не можуть замінити тривалої й терпеливої уваги, перевірки, обліку й підбивання підсумків, і все — з однією метою: виховати в дитині почуття обов’язку. Він знав тепер своїх дітей куди краще, ніж їх знала Ніколь, і, в благодушному настрої після склянки доброго місцевого вина, подовгу розмовляв чи грався з ними. Їм властива була та тиха, трохи сумна чарівність, якою позначені діти, що рано навчилися не сміятися й не плакати надто голосно; здавалося, вони не знають ніяких бурхливих поривань і, легко улягаючи простим правилам дисципліни, легко задовольняються доступними їм нехитрими радощами. Вони звикли до розміреного життя, віддавна зведеного в норму в добропорядних родинах на Заході, і в них виховували вміння не стільки говорити, скільки слухати. Дік вважав, наприклад, що в дитини, яку навчили мовчати, розвивається спостережливість.
Ланьє відзначався неймовірною допитливістю, і в коло його зацікавлень потрапляли найнесподіваніші речі. Він не давав Дікові спокою запитаннями, як-от: "Скажи, тату, а скільки шпіців можуть подолати лева?" З Топсі було легше. Білява й граціозна, вона була викапана Ніколь, і свого часу ця схожість непокоїла Діка. Але за останній рік вона зміцніла, стала здоровою, типово американською дитиною. Дік був задоволений обома, хоча Ніколь у цьому не признавався. "Того, хто не навчився шануватися вдома,— казав Дік,— життя навчить потім батогом. Мені однаково — буде Топсі мене "обожнювати" чи ні. Я ж не дружину собі вирощую".
Другою особливістю цього літа й осені в житті Дайверів був надмір грошей. Вони надходили із Швейцарії — Франц повертав їхній пай, та з Америки, де прибутки дедалі зростали; грошей було стільки, що весь час ішов на те, щоб витрачати їх, а потім освоювати плоди цих витрат. Подорожували вони із справді казковою розкішшю.
Ось, приміром, поїзд прибуває до Бойєна, де вони гостюватимуть два тижні. В спальному вагоні лаштуватися до виходу почали від самого італійського кордону. З вагона другого класу з’явилися покоївка мадам Дайвер і покоївка гувернантки, щоб допомогти з багажем і з собаками. Мадмуазель Беллуа доручено наглядати за ручною поклажею, сілігем-тер’єрів віддано під опіку одній покоївці, пару китайських пінчерів — другій. Коли жінка створює собі такий антураж, це зовсім не свідчить про її духовне убозтво — іноді, навпаки, в цьому виявляється надмірна широта інтересів; і, в усякому разі, Ніколь, коли була здорова, твердо тримала все це в руках. Узяти хоча б клопіт із багажем — на станції з багажного вагона будуть вивантажені чотири скрині з одягом, скриня із взуттям, три баули й дві картонки з капелюхами, валізи гувернантки й служниць, скринька з паперами Діка й документами, дорожня аптечка, спиртівка у футлярі, набір для пікніків, чотири тенісних ракетки в пресах і чохлах, патефон і друкарська машинка. Крім того, Дайвери та їхній почет мали при собі добрих два десятки саквояжів, сумок та пакетів; на кожній речі, аж до чохла з тростинами, був пов’язаний ярлик з відповідним номером. Таким чином, усе це можна було перевірити за дві хвилини на пероні за двома оправленими в металеві рамки списками — на великі речі й на дрібні,— що завжди лежали в сумочці Ніколь; а перевіривши, вирішити, що залишати в камері схову, а що взяти з собою. Ніколь опрацювала цю систему ще дівчиною, коли подорожувала зі своєю кволою, хворобливою матір’ю, і тепер додержувалася її з педантичністю полкового інтенданта, обов’язок якого — забезпечувати харчами та спорядженням три тисячі солдатів.
Дайвери та їхній почет зійшли з поїзда раннім присмерком, що швидко западав у міжгір’ї. Жителі села спостерігали висадку так само зачудовано, як їхні предки сто років тому — прибуття до Італії лорда Байрона. Запросила сюди Дайверів графиня ді Мінгетті, колишня Мері Норт. Шлях, розпочатий у Ньюарку, в кімнатці над крамницею шпалерника, завершився нещодавно фантастичним шлюбом.
Титул граф ді Мінгетті звучав гучно, але надав його чоловікові Мері римський папа; джерелом багатства графа були поклади марганцю в Південно-Західній Азії. Колір шкіри він мав такий, що його не пустили б до пульманівського вагона в жодному з південних штатів. У жилах його текла кабіло-берберо-сабейсько-індійська кров — кров племен, які широким поясом населяють Північну Африку й Азію і представники яких викликають у європейців більшу симпатію, ніж напівкровки в портах Магрибу.
Коли ці два князівські двори, західний і східний, зійшлися на вокзальному пероні, вся дайверівська пишність видалася не більше як суворою простотою піонерів Дикого Заходу. Господарів супроводили мажордом-італієць із жезлом у руці, четверо мотоциклістів у тюрбанах і дві жінки, закутані так, що видно було самі очі. Ці жінки, які поштиво трималися на крок позад Мері, відразу ошелешили Ніколь чудернацьким східним вітанням.
Самій Мері, так само як Дайверам, уся ця врочиста церемонія здавалася трохи кумедною — вона не зуміла стримати жартівливої усмішки; але, відрекомендовуючи свого чоловіка, Мері гордо й дзвінко вимовила його повний азіатський титул.
Перед обідом, одягаючись у відведених їм покоях, Дік і Ніколь гримасували й переморгувалися; багатії, що претендують на демократичність, люблять удавати, ніби їх шокує відверте чванство.
— Наша мала Мері Норт знає, що й до чого,— промурмотів Дік крізь мильну піну, починаючи голитися.— Виховання дістала в Ейба, а тепер одружилася з Буддою. Якщо Європа стане більшовицькою, вона ще, згадаєш моє слово, спробує вийти заміж за Сталіна.