— А якщо ні, значить, ви подумали, що і я поїду в Кубо, так? Та хіба ж вам вирішувати, куди нам слід прямувати? І чи годиться вам давати мені уроки?
— Повірте, пане Барсак... — спробував виправдатися бідний доктор.
— Ні, докторе, ні, не дозволяю, — відповів Барсак, голос якого звучав все гучніше. — І хай вам буде відомо, що я, відповідальний начальник експедиції на Нігер, не схвалюю ваших проектів. Навпаки; беручи до уваги, що єдиного провідника, який у нас залишився, найняла міс Бакстон і що він перебуває виключно в її розпорядженні, беручи до уваги також і те, що ми не можемо порозумітися з тубільцями без допомоги міс Бакстон і пана де-Сен-Берена, єдиних людей серед нас, які можуть розмовляти мовою бамбара, я хочу, я маю намір, я наказую...
Тут Барсак, голос якого уже гримів як грім, зробив паузу із знанням справи, потім закінчив дуже простим тоном:
— ...усім тримати шлях на Нігер через Кубо.
— Як, пане Барсак?.. — прошепотіла Джейн, боячись, що недочула.
— Саме так, міс Бакстон, — відрубав Барсак. — Доведеться вам підтримувати нас до кінця.
— О, пане Барсак... — прошепотіла Джейн Бакстон востаннє і зайшлася ревними слізьми.
Та й у інших очі підозріло блищали. Усі були зворушені, але чоловіки, перебиваючи один одного, намагалися приховати це за зливою слів.
— Подорожувати буде дуже просто, — проголошував Флоранс, — адже продукти в нас є.
— Ну, звичайно, на п’ять днів, — казав доктор Шатонней таким тоном, ніби йшлося про півроку.
— Тільки на чотири, — поправляв Барсак, — але ми купимо ще.
— До того ж, будемо полювати, — підказував доктор.
— Вудити рибу, — додавав Сен-Берен.
— Є ще й фрукти, я з ними добре обізнаний, — запевняв доктор.
— Моя знає овочі: батати, ямс, — вставляв Тонгане.
— Я робитиму олію карїте, — не відставала Малік.
— Вирушаємо завтра, — підсумував Барсак. — Треба готуватися, не гаючись.
Варто відзначити, що Понсен весь час не розкривав рота. Як тільки було вирішено, що всі поїдуть у Кубо, він витяг свою записну книжку і заглибився в нескінченні підрахунки.
— Все це дуже добре, — відгукнувся він на останні слова Барсака. — Той факт, що шлях на Кубо на чотириста кілометрів довший, ніж шлях на Сегу-Сікоро, не має ніякого значення. Як уже відомо, довжина нашого кроку становить сімдесят два сантиметри, отже ця відстань має п’ятсот п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять цілих кроків з дробом. Відкидаємо дріб. За годину, як я казав, ми робимо...
Але ніхто його не слухав. Барсак, доктор Шатонней, Амедей Флоранс, Джейн Бакстон і Сен-Берен уже діяльно готувалися до від’їзду.
XII. МОГИЛА
Група, що зосталась від експедиції Барсака, вирушила з Каду вранці 24 лютого, в супроводі шести носіїв, найнятих у селі. Хоч які тривожні були останні події, усі виїжджали в веселому настрої, приємно схвильовані великодушністю, навіть героїзмом того, до чого готувались. Зрештою, нічого ще не було втрачено. Верхові коні були у всіх шістьох мандрівників, а також у Тонгане (який посадив позад себе Малік), вони мали при собі зброю і вдосталь харчів та предметів обміну. Навкруги панував спокій, і починало здаватися, що на шляху до Кубо їх уже не чекають серйозні випробування.
Тепер, не маючи великої кількості ослів, можна було надіятись і на більшу швидкість. Щоб всіляко прискорити рух, довелося піти на великі жертви. В подяку за послуги старості Каду залишили значну частину товарів, відмовились і від наметів, зберігши тільки один — для Джейн Бакстон (хоч вона й протестувала проти цього).
Треба було пройти близько п’ятисот кілометрів; мандрівники сподівалися прибути в Кубо між десятим і п’ятнадцятим березня. Початок подорожі не суперечив щасливим передчуттям. Невтомність і старанність нових носіїв сприяли цьому, і через п’ять днів експедиція без ніяких пригод прибула в Санабо, за сто сорок кілометрів від Кубо. Майже завжди була змога ночувати в тубільних хатах; прийом був скрізь дуже добрий, харчі в достатку.
Першого березня вранці мандрівники виїхали з Санабо. Досі в них не було ніяких підстав шкодувати про прийняте рішення.
— Це аж надто добре! — заявив Амедей Флоранс другого березня, ідучи поруч Сен-Берена.
— Так винагороджуються добрі діла, любий друже, — відповів той. — Ви ж не схотіли нас покинути.
— Коли справи йтимуть так і далі, то наша заслуга буде нікчемна, — повертаючись у сідлі, вставив доктор Шатонней, який їхав попереду.
— Хто знає! — сказав Сен-Берен. — Ми ще не доїхали.
— Ет! — вигукнув Амедей Флоранс. — Все одно. Цього разу вітер попутний. Це завжди почувається, чорт забирай! Я певен, що ми доїдемо до Кубо, як у кріслі, без ніякісіньких пригод, що, зрештою, не дуже приємно журналістові, редактор якого... Гей! — перебив він сам себе, звертаючись з цим вигуком до свого коня, який тяжко спіткнувся.
— Що сталося? — запитав Барсак.
— Та щось скоїлося з моїм конем, — пояснив Флоранс. — Не знаю, в чім річ. Весь ранок спотикається. Треба буде оглянути...
Він не встиг закінчити. Кінь раптом спинився, похитнувся і затремтів. Репортер ледве встиг зіскочити, як у коня підігнулися коліна, і він простягся на землі.
Усі оточили бідолашне створіння, яке важко дихало. Розв’язали попруги сідла, змочили ніздрі коня водою з річки, та ніщо не допомагало, і за годину кінь сконав.
— Було б мені потриматися за дерево, — жалібно промовив Амедей Флоранс, який став пішим. — Це ж відомо: коли людина похваляється, що їй щастить, обов’язково накличе біду.
— Невже ви забобонні, пане Флоранс? — спитала Джейн Бакстон, усміхаючись.
— Не зовсім! Просто, зло бере, от і все!
Репортеру віддали коня Тонгане, Джейн Бакстон посадила Малік позад себе, і, після двогодинної затримки, мандрівники вирушили далі.
З настанням ночі спинилися біля купи дерев понад шляхом, на невеликому підвищенні, що давало можливість бачити далеко у всі боки і таким чином забезпечувало від несподіванок. Очевидно, зручність цього місця помічали й інші мандрівники до них, — видно було, що на цьому місці вже робилися зупинки. Сліди, залишені ними, свідчили, що ці групи були численні і мали коней. Хто вони, ці люди? Негри чи білі? Друге припущення (більш імовірне, бо негри рідко користуються кіньми) підтверджувала і знахідка Амедея Флоранса — звичайний ґудзик, тобто продукт цивілізації, мало вживаний неграми.