О шостій годині обоз вишикувався за вказівками негра, який уже не раз подорожував з Конакрі в Сікассо і буде нашим провідником. Звуть його Моріліре. Це здоровань років тридцяти, одягнений в короткі штани і стару куртку колоніального піхотинця з брудними потертими галунами. Ноги в нього босі, зате на голові красується полотняний шолом, в минулому білий, оздоблений розкішним триколірним плюмажем. У руці він тримає емблему своїх повноважень, здоровенний дрючок, — очевидно, щоб легше порозумітися з носіями й погоничами.
Слідом за ним їде мадемуазель Морна, обабіч неї — Барсак і капітан Марсеней, а одразу за ними — Бодрієр (забув сказати, що всі ми їдемо верхи), далі, відступивши на три кроки, — Гейр’є, Понсен і Кір’є, потім доктор Шатонней і географ Тассен, заглиблені (уже!) в обговорення проблем етнографії.
Обоз складається з п’ятдесяти ослів, під наглядом двадцяти п’яти погоничів, і п’ятдесяти носіїв, з яких десятьох найняли мадемуазель Морна і пан де-Сен-Берен. Обабіч колони простяглись ряди кавалеристів капітана Марсенея. Ваш покірний слуга гарцює вздовж рядів, час від часу приєднуючись до кого-небудь.
Колону замикають Чумукі й Тонгане, служники мадемуазель Морна.
Точно о шостій подається сигнал від’їзду, і колона вирушає. Триколірний прапор піднімається вгору над резиденцією губернатора, який, в парадному мундирі, востаннє вітає нас зі свого балкона. Лунають звуки труб і барабанів колоніальної піхоти, розміщеної в Конакрі. Ми скидаємо головні убори — що не кажіть, хвилина урочиста.
Тим часом сонце зійшло, і його перше проміння весело освітлює наш шлях.
Одразу за мостом, який з’єднує Конакрі з материком, починається непогана дорога, метрів п’ять-шість завширшки, що тягнеться за чотириста кілометрів, аж до Тімбо. Отже, до Тімбо можна не боятися ніяких труднощів. Погода гарна, температура ледве досягає 17° у затінку, а страшні, тропічні зливи нам не загрожують, бо сезон їх уже минув.
Вперед! Усе йде на краще в цьому кращому з світів.
Коло десятої години ми проїхали мостом через річку, про яку Тассен сказав, що це або притока річки Манеа, або притока Моребайї, або одна з цих двох річок. Нам так і не пощастило уточнити її назву.
Треба сказати, що, подорожуючи по цій частині Африки, через річки доводиться переїжджати дуже часто, по кілька раз кожного дня. Отже я надалі про ці переїзди не згадуватиму, хіба що вони відзначаться чимсь особливим.
Від Конакрі дорога йде майже по прямій, місцевість тут досить рівна. Вздовж дороги тягнуться добре оброблені поля, засіяні маїсом і просом, часом виринає купа бавольникових і динних дерев, бананових пальм, зрідка — невеличкі селища. Тассен одразу дуже впевнено виголошує їх назви — по-моєму, плід своєї фантазії. Але для нас однаково, вигадує він чи ні.
О десятій годині почало припікати, і капітан Марсеней дав команду зупинитися. Ми пройшли двадцять кілометрів від Конакрі, і це дуже добре. Після сніданку ми будемо відпочивати і, підкріпившись ще раз, о п’ятій годині вирушимо далі, а коло дев’ятої години вечора отаборимося на ніч.
Такий наш щоденний розпорядок, і я більше до цього не повертатимусь. Щоб не набридати читачам, я не спинятимусь на всіляких дрібницях і нотуватиму тільки цікаві події.
Місце зупинки було обрано вдало. Ми розташувалися в тіні невеликого гаю, який надійно захистив нас від спеки. Моріліре заходився коло похідної пічки. З допомогою Чумукі й Тонгане він готуватиме нам їжу; консерви та інші продукти, привезені з Європи, вирішено по можливості зберігати для тих випадків, коли нам не пощастить дістати свіжої провізії в достатній кількості (треба сподіватись, що це траплятиметься не часто).
Наш перший сніданок зовсім не нагадує меню "Англійського кафе" в Парижі, проте він чудовий. Судіть самі: смажене ягня з соусом із пшона з олією каріте, салат з молодих пагонів пальмового дерева, кукурудзяні тістечка, фіги, банани й кокосові горіхи. Напої: чиста вода з джерела, що протікає біля наших ніг, для бажаючих — пальмове вино.
Крім перелічених страв ми одержали ще одну, якої Моріліре не передбачав. Поки він куховарив із своїми помічниками, доктор Шатонней докладно розповідав нам про всі особливості місцевих рослинних продуктів, їх збирання і виготовлення.
— Пшоно з олією дає дуже смачний соус, при умові, що олія доброякісна. Олія виготовляється з плодів олійного дерева, яке тубільці звуть "се" (інша його назва — "каріте"), схожих на горіхи або каштани. Одержують олію кількаразовим розтиранням і розтоплюванням, після останнього розтоплення зціджують її і остаточно очищають, додаючи кілька краплин холодної води, коли вона кипить. Тоді олія стає дуже смачною.
— Ви все знаєте, докторе, — захоплено промовила мадемуазель Морна.
— Та ні, просто я багато читав, зокрема треба назвати чудову працю капітана Бінгера. Завдяки цій книзі можу розповісти вам, що являє собою салат з молодих пагонів пальмового дерева. Ці дерева поділяються на чоловічі й жіночі; перші не плодоносять, зате мають дуже міцну деревину, яка не гниє в воді і неприступна для термітів. Другі дають приємні на смак плоди. З листя ж роблять стріхи, виготовляють віяла, плетуть мати й мотузки. Воно може навіть заміняти папір для писання. Як бачите, корисна рослина!.. Що ж до салату, то його роблять з серцевини молодих рослин. А часом цю серцевину опускають в оцет і одержують... корнішони!
В цю мить нашу увагу привернув крик, що донісся з лісу. Усі одразу впізнали голос Сен-Берена. Ми з капітаном Марсенеєм і Барсаком поспішили йому на допомогу і знайшли його у трясовині — він загруз до пояса. Коли його витягли на сухе місце і розпитали, то з’ясувалося, що наш завзятий рибалка ловив жаб, і при тому успішно — його шолом був повний.
Повернувшись до табору, Сен-Берен мусив переодягтися, а Моріліре засмажив нам лапки несподіваної здобичі.
Ми поснідали і після кави зручно вмостилися у високій траві, в тіні пальм, і міцно поснули.
Від’їзд було призначено на п’яту, але наш обоз несподівано завдав нам чимало мороки. Дарма Моріліре віддавав накази. На наш подив, негри відмовлялись вирушати, хором вигукуючи, що вони ще не бачили місяця, і не зійдуть з місця, поки його не побачать.