Невидимець

Сторінка 3 з 41

Герберт Джордж Уеллс

— Я гадала, сер,— почала була місіс Гол,— що ви хотіли б, щоб годинник...

— Звичайно,— перебив її Незнайомець,— але загалом я хотів би, щоб мені дали спокій і не турбували.

Він повернувся спиною до каміна й заклав руки за спину.

— А коли годинник полагодять, я попросив би принести чаю,— додав він.— Тільки не раніше, як полагодять годинник.

Місіс Гол збиралась уже залишити кімнату,— цього разу і не намагаючись зав’язати розмову, бо їй не хотілося, щоб її образили в присутності містера Генфрі,— коли пожилець спитав її, чи вжила вона заходів щодо його багажу на станції. Місіс Гол відповіла, що говорила про це з поштарем, і той обіцяв привезти багаж завтра вранці.

— А раніше — ви певні, що не можна? — спитав Незнайомець.

Місіс Гол була впевнена і з підкресленою холодністю ствердила це.

— Мушу попередити вас, що я — дослідник-експериментатор,— пояснив Незнайомець,— і не сказав про це досі тільки тому, що занадто змерз і був стомлений.

— Справді, сер? — вражено відповіла місіс Гол.

— І в моєму багажі — різні апарати та прилади.

— То все, безперечно, дуже корисні речі, сер,— докинула місіс Гол.

— І я, природно, бажаю вести далі мої досліди.

— Звичайно, сер.

— Приїхав я до Айпінга,— досить невимушено провадив він,— тому що... шукаю самотності. Я не хочу, щоб мені заважали працювати. А тут ще цей нещасний випадок...

"Я так і знала",— подумала місіс Гол.

— ...вимагає певної відлюдності. Очі в мене такі слабкі й так болять, що іноді мені годинами доводиться сидіти в темряві... і зачинятися. Подеколи. Не зараз, звісно. І коли ось у такі хвилини мене турбують, наприклад, сторонні люди, які заходять до моєї кімнати,— це завдає мені болісних страждань. Я хочу, щоб ви добре усвідомили мої слова.

— Певна річ, сер,— відповіла місіс Гол.— І... дозвольте запитати...

— Це, здається, й усе,— перебив Незнайомець зі спокійною рішучістю, яка клала край подальшим балачкам. Свої запитання й вияви прихильності місіс Гол мала залишити до слушнішої нагоди.

Коли місіс Гол вийшла, він (так казав пізніше містер Генфрі) став перед каміном і стежив, як лагодять годинник. Працюючи, містер Генфрі поставив лампу біля себе, і ясне світло падало на його руки та на сам годинник, в кімнаті ж було напівтемно. Коли він підводив голову, перед очима в нього плавали кольорові плями. Цікавий від природи, містер Генфрі розібрав (у чому не було жодної потреби) увесь механізм, щоб довше побути в кімнаті, а може, й розпочати розмову з Незнайомцем. Але Незнайомець був мовчазний і нерухомий. Такий нерухомий, що це аж нервувало Генфрі. Йому здавалося, ніби в кімнаті він сам. Коли він поглянув на Незнайомця, то побачив у зеленуватому плямистому тумані, що поплив перед очима, тільки забинтовану голову та величезні темні окуляри, які прикро дивилися на нього. Генфрі це здалося таким незвичайним, що добру хвилину він і собі не спускав з нього очей. Потім Генфрі відвів погляд. Дуже незручне становище! Треба б сказати що-небудь. Може, зауважити, що для такої пори року погода стоїть занадто холодна?

— Погода...— почав був він.

— Чого ви не кінчаєте й не йдете? — озвалась закам’яніла постать, мабуть, ледь стримуючи гнів.— Вам треба було тільки закріпити на стрижні годинну стрілку. Ви просто байдики б’єте.

— Звичайно, сер... ще хвилинку. Я зараз...

І містер Генфрі, хутко закінчивши роботу, пішов.

Вийшов він, проте, надзвичайно сердитий.

— А, чорт! — бурмотів містер Генфрі, пробираючись містечком через замети.— Треба ж бо чоловікові іноді лагодити годинники... Подумаєш! — провадив він далі.— На тебе, значить, і дивитись не можна? — І знову: — Здається, що ні. Якби тебе шукала поліція, то й тоді ти не зміг би бути більш закутаний та забинтований.

На розі вулиці він побачив Гола, який нещодавно одружився з господинею заїзду, де зупинився Незнайомець, і вряди-годи, коли випадала нагода, перевозив пасажирів з Айпінга до Сіддербріджа. Тепер він саме повертався додому. Судячи з того, як він поганяв коня, Гол, очевидно, вже хильнув трохи в Сіддербріджі.

— Як справи, Тедді? — гукнув він мимохідь.

— У вас там якийсь чудернацький постоялець,— відповів Тедді.

Гол зупинився.

— Що таке? — спитав він.

— Та якийсь там чудернацький пожилець зупинився в заїзді "Карета й коні",— пояснив Тедді.— Їй же бо!

І він жваво заходився описувати Голові химерного Незнайомця.

— Він так наче перевдягнений. Я, в усякому разі, неодмінно подивився б на його обличчя, якби він спинився в мене,— вів далі Генфрі.— Але жінки завжди такі довірливі, коли йдеться про когось чужого. Він оселився у вас, Голе, і не сказав навіть свого імені.

— Та невже? — спитав Гол, не дуже меткий на розум.

— Так, так,— наполягав Тедді.— І заплатив за тиждень. Отож раніше ви його не здихаєтесь. І купу різних речей, каже, має — завтра йому тільки привезуть. Лишається сподіватися, що це не будуть ящики з камінням, Голе.

І містер Генфрі розповів, як його тітку в Гастінгсі обдурив якийсь зайда із порожнім чемоданом. Уся ця розмова збудила у Гола якісь неясні підозри.

— Ну, поїхали, стара,— хльоснув він свою кобилу,— Треба навести лад.

А Тедді, розваживши душу, і собі почвалав далі.

Не довелось-таки Голові "наводити лад", бо коли він повернувся додому, добре перепало йому від дружини за те, що загаявся в Сіддербріджі; тож на всі свої несміливі запитання він чув лише гострі й ухильні відповіді. Але насіння підозри, посіяне Тедді в його душі, зійшло.

— Ви, баби, на цьому не розумієтеся,— буркнув собі під ніс містер Гол, твердо вирішивши при першій же нагоді докладніше дізнатися про свого пожильця. І як тільки Незнайомець пішов спати,— а це було десь о пів на десяту,— містер Гол з дуже войовничим виглядом вступив у вітальню, суворо оглянув меблі, немов бажаючи показати, що він, а не цей Незнайомець тут господар, і трохи зневажливо зиркнув на аркуш з якимись математичними обчисленнями, що його залишив Незнайомець.

Укладаючись на ніч, він порадив місіс Гол дуже пильно стежити за багажем Незнайомця, який привезуть завтра.

— Не стромляй носа до моїх справ, Голе,— відповіла місіс Гол.— Я й сама в них розберуся.

Їй тим більше хотілося присікатись до Гола, що Незнайомець таки й справді був незвичайний пожилець і дуже непокоїв її. Серед ночі вона прокинулась: їй приснилися потворні, білі, схожі на брукву, голови на довжелезних стеблах, з величезними чорними очима, що ганялись за нею. Але місіс Гол була жінкою розумною, тому вона здолала свої страхи, повернулася на другий бік і знову заснула.