Невдача комісара Мегре

Сторінка 22 з 29

Жорж Сіменон

Відповідь: Він живе в цьому будинку, як миша в стіні. Ніхто не знає — ні коли він іде, ні коли повертається, ні, навіть, що він робить.

Проте свідчення месьє Жозефа щодо минулого вечора збігались з тим, що засвідчили інші. Коло дев'ятої тридцяти месьє Жозеф подзвонив швейцарові, і той відчинив йому хвіртку.

Запитання: Чому ви не ввійшли через чорний хід? Адже у вас був ключ?

Відповідь: Чорним ходом я користувався, коли було пізно або коли повертався просто до себе.

Запитання: Цього разу ви ще затримались на другому поверсі?

Відповідь: Кажу втретє — так.

Запитання: Пан Фюмаль був ще живий?

Відповідь: Як ми з вами.

Запитання: Про що ви розмовляли?

Відповідь: Про справи.

Запитання: В кабінеті більше нікого не було?

Відповідь: Ні.

Запитання: Фюмаль вам не сказав, що когось чекає?

Відповідь: Сказав.

Запитання: Чому ви про це раніше не розповіли?

Відповідь: А мене про це не питали. Пан Фюмаль чекав Гайярдена і знав, чого тому треба. Він сподівався випросити вільготи. Ми вирішили йому відмовити.

Запитання: Ви не залишились, щоб бути присутнім на розмові?

Відповідь: Ні.

Запитання: Чому?

Відповідь: А тому, що я не люблю екзекуцій.

Неймовірно, але це скидалося на правду. Комісар чомусь й раніше не сумнівався, що хоч месьє Жозеф здатний на яке завгодно шахрайство та підлоту, він неспроможний спокійно дивитись у вічі своїй жертві і оголошувати їй вирок.

Запитання: Із своєї квартири ви чули, коли прийшов Гайярден?

Відповідь: Звідти не чути нічого, що відбувається внизу. Можете перевірити.

Запитання: Вам не цікаво було зійти і довідатись згодом, чим це скінчилось?

Відповідь: Я це знав заздалегідь.

Він, мабуть, сам помітив, що висловився двозначно, і тому квапливо додав:

— Тобто я знав, що пан Фюмаль йому відмовить, що Гайярден благатиме, говоритиме про свою жінку, про дітей… Так роблять усі, навіть ті, що живуть з коханками, але з цього нічого не виходить.

Запитання: Ви думаєте, що він убив Фюмаля?

Відповідь: Я вже сказав, що думаю.

Запитання: Ви останнім часом не сперечалися з хазяїном?

Відповідь: Ми з ним ніколи не сперечалися.

Запитання: Скільки він вам платив, месьє Гольдман?

Відповідь: Загляньте в мою податкову книжку.

Запитання: Це все, що ви можете сказати?.

Відповідь: Документи вам скажуть краще.

В усякому разі, ніхто не бачив, щоб він спускався до кабінету Фюмаля. Проте ніхто також не бачив і не чув, як спускався, підіймався, спускався знову разом із сестрою і, нарешті, вийшов крізь чорний хід Еміль Лантен.

За кілька хвилин до десятої перед будинком зупинилось таксі. Звідти вийшов Гайярден, розплатився і подзвонив.

Рівно за сімнадцять хвилин інспектор Ваше бачив, як він вийшов з будинку і попрямував до площі Етуаль, весь час сподіваючись, впіймати таксі.

Ваше не міг стежити за чорним ходом, бо не знав, що такий існує. Чи не винен у цьому сам Мегре, який не повірив в анонімні листи і згодився на нагляд проти волі?

Коли закінчили звіряти свідчення, повітря в кімнаті було сизе від тютюнового диму.

— А тепер, хлопці, вип'ємо по кухлю пива.

Задзвонив телефон. Ляпуент зняв трубку.

— Вас, патроне.

Це був Моерс. Він доповів, що відбитки пальців Лантена виявлено лише на дверній ручці та шухляді письмового стола секретарки.

— Але ж хтось із них явно бреше! — роздратовано вигукнув Мегре.

Інакше треба визнати, що вбивці взагалі не існувало.

7. ПРОСТА АРИФМЕТИЧНА ЗАГАДКА І ЗОВСІМ НЕ ПРОСТА ПАМ'ЯТКА ВІЙНИ

Мегре раював, як, мабуть, раює людина, що опинилась у гарячій ванні після триденної подорожі поїздом. Він знав, що спить, що поруч нього лежить його дружина, що вже минула друга година ночі. Проте він бачив сон. Та хіба ж не буває вві сні, що людина раптом відчуває себе в цілковитій свідомості? Чи не від того це, що мозок іноді не спить, коли спить усе тіло!

З ним якось сталося щось схоже, коли він ще вчився в ліцеї. Цілий вечір він марно промучився над однією задачею, а коли ліг спати, розв'язання прийшло вві сні. Щоправда, прокинувшись, він не одразу згадав його, але, зрештою, таки згадав.

Зараз відбулось те ж саме. Коли б пані Мегре ввімкнула лампу, вона б, напевне, побачила на обличчі чоловіка глузливу усмішку.

Комісар сміявся з самого себе. Він надто трагічно сприйняв справу Фюмаля і поринув у неї, заплющивши очі. Саме тому він нічого і не побачив. Чи годилося йому в його віці боятись якогось міністра, про котрого, можливо, за тиждень чи два і згадувати перестануть!

Він пішов не з тої ноги. Він знав це з самого початку, з тієї хвилини, як Бум-бум переступив поріг його кабінету. А потім, замість прийти в себе, спокійно викурити люльку, посмоктуючи пиво, щоб вгамувати нерви, він наосліп кинувся туди, куди його штовхав цей гладкий м'ясник.

Так само, як колись в ліцеї, розв'язання цієї задачі прийшло само по собі. Воно спливло в його свідомості немов бульбашка повітря крізь товщу води. Тепер уже можна було перепочити.

Нарешті! Завтра вранці справа Фюмаля скінчиться. Він знову повернеться до цієї кумедної історії з місіс Брітт, щоб знайти її живою чи мертвою.

Головне, не забути розв'язання до ранку. Перш за все, його треба чітко сформулювати, щоб воно не залишилось невиразною здогадкою. Вкласти в одну-дві фрази. Для істини не потрібно багато слів. Хто це сказав? Байдуже. Отже, в одну фразу, щоб прокинувшись…

Він раптом розплющив очі. В кімнаті було темно. Його сон перервався посередині, але Мегре знав, що істина від нього вже не втече.

Жінка спокійно спала, і він обережно повернувся на спину, щоб було зручніше думати.

Отже, йшлося про одну просту річ, на яку він протягом минулого дня не звернув належної уваги. Згадавши про неї вві сні, він засміявся. Чому?

Він силкувався впіймати нитку думок. Вони стосувалися когось, з ким він уже не раз стикався, і якогось незначного факту. Якого ж саме?

Заспокоєність, що її дав йому сон, змінилась гострою, до болю, напруженістю. Він уперше намагався відновити в пам'яті весь будинок на бульварі Курсель, обличчя його мешканців, всіх, що були з ним якось пов'язані.

Вчора він просидів до десятої вечора в Сюрте, слухаючи, як інспектори звіряють свідчення, і репліки опитуваних гак глибоко запали йому в пам'ять, що здавались рядками із давно знайомих пісень.