Монотонним голосом Моерс доповів, що на всіх листах виявлені лише три типи відбитків — Фюмаля, Мегре і Люка! На першому, крім того, є відбитки Луїзи Бурже.
Це не розходилось з тим, що розповіла сама секретарка, яка відкрила лише перший лист і не торкалася решти.
З другого боку це нічого не доводило: вона була досить розумна, щоб писати ці листи в рукавичках.
— А почерк?
— Ми над цим ще працюємо. Вся складність у тому, що це написано друкованими літерами. Поки що все свідчить за те, що листи писав сам Фюмаль.
В сусідньому салоні тривав опит: людям влаштовували очні ставки, потім розводили по окремих кімнатах. Мегре перечитував протоколи.
Шофер Фелікс підтвердив свідчення Луїзи Бурже. Це був невисокий кремезний чоловік, чорнявий, з досить нахабним поглядом.
Запитання: Ви коханець Луїзи Бурже?
Відповідь: Ми заручені.
Запитання: Ви спите з нею?
Відповідь: Спитайте у неї.
Запитання: Ви проводите більшість ночей у її спальні?
Відповідь: Якщо вона цього не заперечує, то це так.
Запитання: Коли ви сподіваєтесь одружитись?
Відповідь: Коли настане час.
Запитання: Що ви маєте на увазі?
Відповідь: Раніше ми повинні зібрати певну суму грошей.
Запитання: Що ви робили до того, як найнялись до пана Фюмаля?
Відповідь: Працював у м'ясній крамниці.
Запитання: Він сам запропонував вам перейти до нього?
Відповідь: Коли він купив ту крамницю, де я працював, то помітив мене і запитав, чи я вмію водити машину. Я відповів, що мій обов'язок — розвозити м'ясо покупцям.
Запитання: Луїза Бурже тоді вже працювала в нього?
Відповідь: Ні.
Запитання: Ви не були з нею знайомі?
Відповідь: Ні.
Запитання: Ваш хазяїн рідко ходив пішки?
Відповідь: У нього було три машини.
Запитання: Сам він не вмів водити?
Відповідь: Ні. Всюди возив його я.
Запитання: Навіть на вулицю Етуаль?
Відповідь: Так.
Запитання: Вам відомо, з ким він там зустрічався?
Відповідь: Із своєю кралею.
Запитання: Ви знайомі з нею?
Відповідь: Я їх возив. Вони іноді відвідували ресторан на Монмартрі.
Запитання: Останнім часом Фюмаль не намагався обійтись без вас?
Відповідь: Не розумію.
Запитання: Ну, скажімо, не просив підвезти куди-небудь, а потім пересідав на таксі.
Відповідь: Я такого не помічав.
Запитання: Він ніколи не наказував зупинитись перед поштовим кіоском або паперовою крамницею? Чи, може, доручав купити паперу для листів?
Відповідь: Ні.
В одному місці було таке:
Запитання: Ви його вважаєте добрим хазяїном?
Відповідь: Добрих хазяїв не існує.
Запитання: Ви його ненавидите?
Мовчанка.
Запитання: Чи була Луїза Бурже в інтимних стосунках з паном Фюмалем?
Відповідь: Коли б цей кнур лише спробував зачепити її, я б йому показав…
Запитання: Він не пробував?
Відповідь: Ні, і тим краще для нього.
Запитання: Ви його обкрадали?
Відповідь: Пробачте?
Запитання: Нас цікавить, чи не привласнювали ви частину грошей, що відпускались на пальне, на ремонт тощо.
Відповідь: Бачу, що ви його не знали.
Запитання: Він був заощадливий?
Відповідь: Більшого гнилоїда я не бачив!
Запитання: Отже, ви не мали жодних прибутків, крім платні?
В справі Луїзи Бурже Мегре прочитав:
Запитання: Ваш хазяїн ніколи не пропронував вам спати з ним?
Відповідь: Для цього він мав окрему дівчину.
Запитання: Він не перебував в інтимних стосунках з дружиною?
Відповідь: Це мене не стосується.
Запитання: Вам ніхто не пропонував грошей за те, щоб ви впливали на пана Фюмаля або, скажімо, повідомляли про його плани?
Відповідь: Він не піддавався нічиєму впливу і нікому не довіряв своїх планів.
Запитання: Скільки ще років ви сподівались служити в нього?
Відповідь: Якнайменше.
Жермен — та з прислужниць, яка прибирала кімнати, була родом із Сен-Фіакра, де ще й досі жив її брат. Колись він був половинщиком у графа, але після того, як Фюмаль купив маєток, їм обом довелось наймитувати.
Запитання: Як ви опинилися в цьому будинку?
Відповідь: Я була вдова і працювала у брата. Коли пан Фюмаль купив ферму, він запропонував мені переїхати до Парижа.
Запитання: Ви були тут щасливі?
Відповідь: Коли я була щасливою?!
Запитання: Ви любили хазяїна?
Відповідь: Він нікого не любив.
Запитання: А ви?
Відповідь: В мене нема часу думати про це.
Запитання: Ви знали, що брат пані Фюмаль часто ночує на третьому поверсі?
Відповідь: Це мене не стосується.
Запитання: Вам ніколи не спадало на думку, що про це слід сказати хазяїнові?
Відповідь: Хазяйські справи нас не обходять.
Запитання: Ви сподіваєтесь залишитись служити у пані Фюмаль?
Відповідь: Я працюватиму так, як працювала все життя. А робота завжди знайдеться.
На столі задзвонив телефон. Мегре зняв трубку. Дзвонили з комісаріату на вулиці Местр на Монмартрі.
— Ми затримали того типа, якого ви шукаєте.
— Кого саме?
— Еміля Лантена. Він був у бістро біля площі Кліші.
— П'яний?
— Як дим.
— Він нічого не розказував?
— Нічого.
— Привезіть його до Сюрте. Зараз я там буду.
Автоматичного пістолета, з якого було вбито Фюмаля, і досі не знайшли, хоч уже обшукали весь будинок.
Сидячи в одному із крісел в стилі Ренесанс, месьє Жозеф нервово гриз нігті, вже втретє чекаючи допиту.
6. ЛЮДИНА В КЕЛІЇ ТА ВІДБИТКИ ПАЛЬЦІВ НА ПИСЬМОВОМУ СТОЛІ
О п'ятій Мегре прибув до Сюрте. Там уже горіли лампи. Позаду залишився ще один день без сонця. Важко було навіть уявити, що воно ще існує Десь поза товстелезним шаром зловісних хмар.
Увійшовши до свого кабінету, він побачив на столі кілька повідомлень, що стосувались здебільшого місіс Брітт. Публіка не відразу реагує на такі події. Про них починають говорити лише після того, як вони кілька днів підряд не сходять з газетних шпальт. Першим відгукується Париж, потім провінція. Що ж до зниклої англійки, то чутки про неї вже встигли дійти до найвіддаленіших сіл і навіть проникли за кордон. В одному з повідомлень сповіщалось, що її бачили в ігорному будинку в Монте-Карло двоє людей — один із них круп'є. Ця звістка зацікавила комісара, і він зайшов до інспекторського бюро дати певні вказівки.
В бюро майже нікого не було.
— Патроне, там, за вашим наказом, привели якогось суб'єкта. Він у такому стані, що я вирішив за краще замкнути його в "келії".
Так прозвали невеличку кімнатку в кінці коридора з єдиним віконцем під самою стелею. Відтоді, як один затриманий, не дочекавшись допиту, вискочив через вікно із приймальні, куди його привели, вирішено поставити в колишній коморі лавку та повісити на двері міцний замок. Ця імпровізована "зала для чекання" справді скидалася на монастирську келію.