Заклавши руки в кишені, Мегре швидко крокував до найближчого бістро на бульварі Батіньоль. Зайшовши, він коротко промовив:
— Кухоль пива! — Потім набрав номер свого домашнього телефону. — Обідай сьогодні без мене. Вечеряти?.. Сподіваюсь… Ні, нічого особливого…
Можливо, чимало людей потай раділи, що ненависний їм Фердінанд Фюмаль залишив цей світ. Це могло однаково стосуватися і простих службовців, і управляючих, і деяких урядовців.
Мегре не знав, що саме в цю мить на шпальтах багатьох вечірніх газет з'являлися величезні заголовки:
"ВБИТО М'ЯСНОГО КОРОЛЯ".
Газети люблять слово "король" не менше, ніж слово "мільярдер". Нічого дивного — комісар уже встиг довідатись, що Фюмаль тримав у руках третину м'ясної промисловості країни і був безпосереднім хазяїном усіх м'ясобоєнь у північних департаментах.
Кому дістанеться ця велетенська імперія?
З порога бістро комісар побачив зелений вогник таксі, і це нагадало йому про вулицю Франсуа Першого. Він уже послав туди Нев'є, але той чомусь мовчав.
Чудовий привід, щоб поїхати самому і хоч на якусь годину забути про задушливу атмосферу особняка на бульварі Курсель.
Машина зупинилась перед новим розкішним будинком.
— Месьє Гайярден? — перепитала консьєржка. — Четвертий поверх ліворуч, але, здається, його нема вдома.
Мегре зайшов у ліфт і за хвилину вже натискав кнопку дзвоника. Двері відчинила молода жінка в пеньюарі і, довідавшись, хто перед нею, запросила його ввійти.
— Ви й досі нічого не чули про Роже? — запитала вона, коли вони опинились у великому світлому салоні. А ви?
— Нічого. Відколи тут ваш інспектор, я місця собі не знаходжу. А щойно по радіо повідомили…
— Про Фюмаля?
— Так.
— Ви знали, що ваш чоловік мав намір відвідати його вчора ввечері?
Вона була гарна, пишнотіла молодиця років тридцяти.
— Він не мій чоловік, — спокійно відказала вона. — Ми з Роже не одружені.
— Знаю. Я помилився на слові.
— В нього є жінка і двоє дітей, але він не живе з ними вже… стривайте… цілих п'ять років.
— Ви знаєте, які в нього клопоти?
— Я знаю, що його майже зруйнував цей чоловік…
— У месьє Гайярдена є пістолет?
Вона помітно зблідла і не наважилась сказати неправду.
— Так. Він завжди лежить у шухляді.
— Перевірте, будь ласка, чи на місці він зараз. Дозвольте вас супроводити.
Мегре пройшов слідом за нею до спальні, посередині якої стояло широке низьке ліжко з двома подушками, одна з яких була зовсім не зім'ята. Вона відкрила одну шухляду, потім другу, здивовано знизала плечима і почала гарячково висовувати решту шухляд.
— Дивно…
— Він ніколи не носив його при собі?
— По-моєму, ні. Ви його не знаєте? Це дуже смирна людина, веселої вдачі…
— Вас не стурбувало, що він учора не повернувся?
Вона не знала, що відповісти.
— Так, звичайно… Я вже казала про це вашому інспекторові… Але він весь час сподівався викрутитись, позичити десь грошей… Я подумала, що він поїхав до когось із друзів за межами Парижа.
— Де живе його дружина?
— В Нейлі. Я дам вам її адресу.
З цими словами вона написала щось на аркуші паперу і подала його комісарові. В цю мить задзвонив телефон, і вона, попросивши вибачення, зняла трубку. Звідти почувся чийсь такий гучний голос, що Мегре міг, не напружуючи слуху, чути кожне слово.
— Алло! Це мадам Гайярден? Так… Тобто…
— Це вулиця Франсуа Першого, двадцять шість?
— Так.
— Квартира Роже Гайярдена?
Мегре міг заприсягтись, що цей бас належав якомусь бригадирові поліції.
— Так. Я живу з ним, але я не його дружина.
— Чи можете ви негайно приїхати до комісаріату в Пюто?
— Щось сталося?
— Так, сталося.
— Роже мертвий?
— Так.
— Ви не можете сказати від чого?
— Спочатку треба, щоб ви впізнали тіло. При ньому є документи, але…
Мегре зробив знак, і жінка передала йому трубку.
— Алло! Це комісар Мегре з Управління карного розшуку. Розкажіть усе, що знаєте.
— О дев'ятій годині тридцять дві хвилини на березі Сени за триста метрів від моста Пюто знайдено труп. Він лежав за купою цегли, яку вивантажили тут минулого тижня, і тому перехожі не помітили його раніше. Його вгледів якийсь матрос…
— Він убитий?
— Ні. В усякому разі, мені так здається. Він тримав у руці револьвер, в барабані якого бракує лише одного патрона. Схоже на те, що він сам собі вистрілив у праву скроню.
— Дякую. Коли труп буде впізнано, відвезіть його до інституту судової медицини і відправте до Сюрте усе, що знайдете в кишенях. Особа, з якою ви щойно розмовляли, зараз прибуде до вас.
Мегре повісив трубку і тихо промовив:
— Він вистрілив собі в голову.
— Я чула.
— У його дружини є телефон?
— Так.
Вона назвала номер, і комісар набрав його.
— Алло! Мадам Гайярден?
— Ні, це покоївка.
— Мадам Гайярден удома?
— Вона позавчора поїхала разом з дітьми на Лазурний берег. А хто просить? Це месьє Гайярден?
— Ні, це з поліції. Я хотів дещо спитати. Ви були вдома вчора ввечері?
— Звичайно.
— Месьє Гайярден не приходив?
— А навіщо вам?
— Прошу відповідати.
— Приходив.
— О котрій годині?
— Я вже спала. Було коло одинадцятої.
— Чого він хотів?
— Поговорити з пані.
— Раніше він чисто бував у неї ввечері?
— Ввечері ні.
— А вдень?
— Він приходив побачитися з дітьми.
— А вчора ввечері він хотів бачити дружину?
— Еге ж. Він був здивований, що вона поїхала на курорт.
— Він довго залишався?
— Ні.
— Він був схвильований?
— Скоріше втомлений. Я йому навіть запропонувала чарку коньяку.
— Він випив?
— За одним духом.
Повісивши трубку, Мегре повернувся до господині.
— Ви можете їхати в Пюто.
— Ви мене не супроводжуватимете?
— На жаль, ні. Але нам ще доведеться зустрітись.
Отже, вчора ввечері Гайярден вийшов із своєї квартири на вулиці Франсуа Першого з револьвером у руках. Спочатку він подався на бульвар Курсель. Чи не сподівався він розжалити Фюмаля? А може, він хотів вплинути на нього і в інший спосіб?
В нього, очевидно, нічого не вийшло. Трохи перегодом він побував на квартирі у дружини, але не застав там нікого, крім покоївки. Звідти рукою подати до моста Пюто.
Він, мабуть, довго блукав по набережній, перш ніж пустити собі кулю в лоба.
Мегре ввійшов до якогось досить елегантного бару і похмуро промовив:
— Пива і жетон.
Треба було подзвонити до інституту судової медицини.