— Тобто ви допомагали йому обходити закон у його махінаціях?
— Обережно, пане комісар. У нас є свідки.
— Ну й що?
— Глядіть, щоб вам не довелось відповідати за ці слова.
— Що вам відомо про візит Гайярдена?
Старий якусь хвилину кусав тонкі, як нитки, губи.
— Нічого.
— Гадаю, вам також нічого не відомо про панночку на ім'я Мартіна, що живе на вулиці Етуаль. До речі, у неї, здається, як і у вас, є ключ від чорного ходу.
— Я не цікавлюсь жінками.
Ледве минуло півтори години, відколи Мегре переступив поріг цього будинку, але йому вже здавалось, що він задихається в його затхлій атмосфері, і комісарові закортіло знов опинитися на вулиці і вдихнути на повні груди бодай холодного і мокрого, зате свіжого повітря. Я вас попрошу нікуди не виходити.
— Отже, я не зможу побувати сьогодні в конторі на Рамбюто? Але ж там всі чекають моїх розпоряджень. Ви, мабуть, забуваєте, що від нас залежить постачання м'ясом всього Парижа! Подумайте, на що ви…
— До контори вас супроводитиме мій інспектор.
— Як це розуміти?
— Як вам завгодно, месьє Жозеф! Як вам завгодно!
Його страшенно дратував цей тип. Він повернувся і пішов до великого салону, де представники прокуратури вже складали протокол. Побачивши комісара, судовий слідчий Планш запитав:
— Ви її бачили?
Мегре зрозумів, що йдеться про пані Фюмаль.
— Ще ні.
Доведеться йти до неї. Доведеться також допитати Фелікса та слуг. Доведеться ще знайти Роже Гайярдена і допитати цю Мартіну Жійю, у якої, можливо, був ключ від бічних дверей.
Потім доведеться ще докладніше опитати всіх службовців в конторі на вулиці Рамбюто та площі Віллет.
На душі в нього було сумно. Ця справа не віщувала нічого доброго з самого початку. Фюмаль прийшов у поліцію просити захисту. Комісар не повірив йому, і ось Фюмаль вмирає від пострілу в спину. Цікаво, чи дзвонив уже директорові міністр внутрішніх справ. ' А тут ще це клята англійка мов крізь землю пішла.
Луїза Бурже здалеку стежила за ним, явно намагаючись розгадати, про що він думає, а думав він саме про неї. Чи справді вона бачила, як її хазяїн писав сам собі листи?
Що, коли це не так?
4. П'ЯНА ЖІНКА І ФОТОГРАФ З КОШАЧОЮ ХОДОЮ
Коло тридцяти років тому, коли, щойно одружившись, Мегре працював секретарем районного поліційного відділку, до нього в обідню перерву приходила дружина. Обоє нашвидку підживлялись, щоб якомога довше походити вулицями та бульварами Парижа. Мегре раптом пригадав, як одного разу, навесні, вони гуляли в цьому самому парку Монсо, який тепер чорнів за вікнами Фюмалевого особняка.
Тоді по алеях походжало більше няньок, ніж тепер, і майже всі вони були одягнуті в однакові чепурні платтячка з білими фартушками. Вони штовхали поперед себе кумедні дитячі коляски у формі ландо або сиділи зграйками на яскраво-жовтих лавках. Якась стара пані у великому, прикрашеному фіалками капелюшку годувала голубів.
— Ось коли я стану комісаром… — пожартував він.
І обоє глянули туди, де за позолоченими списами огорожі вишикувалися розкішні особняки. Яким щасливим і гармонійним здавалось їм тоді життя, що текло за цими стінами!
Зараз він не міг дивитись на них без глухої душевної відрази. Кому, як не комісарові карного розшуку, краще знати, скільки брехні і підступності, скільки горя і сліз, скільки відчаю і людських трагедій ховають за собою ці жовті бундючні мури! Якими наївними лубковими малюнками виглядали після всіх цих років його юнацькі уявлення про щасливе життя багатіїв!
Відтоді комісарові не раз довелося побувати всередині цих будинків, але ніде йому не дихалось так важко, як ось тут, де було море фальшу, лицемірства, — від апартаментів месьє Жозефа до сторожки швейцара, що, до речі; був зовсім не швейцаром, а браконьєром у лівреї, вбивцею, з якого зробили сторожового пса.
А що воно насправді за один, цей плюгавий месьє Жозеф, шахрай з освітою юриста?
А ця мадмуазель Луїза Бурже, яка прагнула відкрити готель у Ж'єні і заради цього збиралась вийти заміж за шофера?
І чи не найбільш загадковий із них це сам колишній м'ясник, який, мов той отруйний павук, усе своє життя невтомно снував тенета інтриг, поки сам у них не заплутався.
Вже минула десята, коли Мегре, залишивши своїх колег на другому поверсі, почав повільно підійматись на третій. Опинившись у великому порожньому салоні, де стояло десятків півтора крісел, він кашлянув, сподіваючись, що хтось вийде.
Ніхто не вийшов. Навкруги панувала тиша. Він рушив до напіввідчинених дверей, що вели до меншого салону, і, увійшовши, побачив посередині круглий столик, на якому лежала таця з чашкою кави та печивом.
Мегре постукав у треті двері і, прислухавшись, почув, як хтось глухо кашлянув. Він увійшов.
Це була спальня пані Фюмаль. Лежачи в ліжку, вона отетеріло дивилась на комісара.
— Прошу вибачення, я не зустрів нікого із служниць і змушений був зайти без попередження. Вони, мабуть, усі внизу з моїми інспекторами.
Вона ще не вмивалась і не зачісувалась. Нічна сорочка сповзла з її плеча, оголивши матово-білу грудь. Вчора Мегре ще міг сумніватись. Сьогодні він був певний, що перед ним п'яна жінка, яка до того ж напилась зовсім недавно. Від неї нудотно тхнуло перегаром.
Дружина м'ясника дивилася на нього все тим же невиразним поглядом. Потім на її обличчі з'явилась якась дивна гримаса, немов вона намагалась осміхнутись.
— Сподіваюсь, вам уже все відомо.
Вона кивнула головою, і комісарові здалося, що в її очах з'явились дві веселі іскорки.
— Ваш чоловік умер. Його хтось убив.
— Я завжди знала, що це так скінчиться, — повільно промовила вона надтріснутим голосом і раптом захихикала.
Вона була-таки геть п'яна.
— Ви чекали вбивства?
— З ним можна було всього чекати.
Вона показала рукою на розстелене ліжко, неприбрану кімнату і тихо промовила:
— Даруйте…
— Вам не цікаво було зійти вниз?
— Навіщо?
Її погляд нараз став гостріший.
— Він справді мертвий?
Побачивши, як він кивнув головою, пані Фюмаль просунула руку під ковдру і, витягши пляшку віскі, прилипла до неї губами.
— За його здоров'я! — пожартувала вона.
Проте — навіть мертвий — Фюмаль вселяв у неї страх: весь час вона боязко позирала на двері і питала Мегре: