Сабіна довго розповідала про все те, а коли допила третій келих, сказала: "Зачекай!" — і вийшла до ванної кімнати.
Повернулася в купальному халаті. Тереза узяла апарат і піднесла його до ока. Сабіна розгорнула халат.
22
Апарат водночас правив Терезі й за механічне око, яким вона роздивлялась Томашеву коханку, і за вуаль, якою ховала своє обличчя.
Сабіні потрібен був певний час, поки вона зважилася зовсім скинути халат. Ситуація, в якій опинилася, була трохи складнішою, ніж вона собі уявляла. Попозувавши кілька хвилин, вона підійшла до Терези й сказала:
— Тепер я фотографуватиму тебе. Роздягнися.
Слово "роздягнися" Тереза багато разів чула від Томаша, і воно врізалося їй у пам'ять. Це був Томашів наказ, який тепер коханка адресувала дружині. Цією магічною фразою він поєднав їх обох. Це був спосіб, яким він раптово переводив безневинну розмову з жінкою на еротику: не пестливим дотиком руки, не лестощами, не проханнями, а наказом, висловленим зненацька, тихим голосом, а проте владно, причому навіть не доторкувався до жінки. Він і Терезі часто казав таким самим тоном "роздягнись!", і хоча казав це тихо, часом навіть пошепки, це був наказ, і її збуджувала власна покірливість. Тепер, коли Тереза почула те саме слово, її бажання підкоритися було, мабуть, іще більшим, бо послухатися когось чужого — особливе шаленство, а в цьому випадку шаленство було ще прекраснішим, бо наказував не чоловік, а жінка.
Сабіна взяла в неї апарат, і Тереза роздяглася. Вона стояла перед Сабіною гола і обеззброєна. У повному розумінні обеззброєна: хвилину тому вона не тільки затуляла апаратом обличчя, але й цілилася ним, немов зброєю, на Сабіну. Тепер була віддана Томашевій коханці на поталу. Ця чарівна покірливість п'янила її. Вона прагнула, аби хвилини, коли стоїть гола перед Сабіною, тривали вічно.
Думаю, й Сабіна перебувала під чарами незвичної ситуації: перед нею стояла дружина її коханця, на диво покірлива і сором'язлива. Двічі або тричі вона натиснула на спуск, а тоді, ніби злякавшись цієї зачарованості і прагнучи якнайшвидше розвіяти її, голосно розсміялася.
Тереза також засміялась; обидві квапливо вдяглися.
23
Всі попередні злочини російської імперії діялися під таємничим покровом мовчання. Депортація півмільйона литовців, убивство сотень тисяч поляків, ліквідація кримських татар, — усе це збереглося в пам'яті без фотодокументів, а отже, як щось недоказове, що рано чи пізно буде проголошене містифікацією. Коли ж ідеться про напад на Чехословаччину 1968 року, то тут усе було сфотографовано, знято на кіноплівку і збереглося в архівах усього світу.
Чехословацькі фотографи та кінооператори чудово усвідомлювали, що саме вони можуть виконати те, що можна ще виконати: зберегти для майбутнього картини насильства. Тереза була цілих сім днів на вулицях і фотографувала російських солдат і офіцерів у найрізноманітніших ситуаціях, які компрометували їх. Росіяни не знали, що робити. Були точно проінструктовані, як мають поводитися, коли хтось стрілятиме в них або кидатиме каміння, але ніхто не дав їм указівок, що робити, коли на них скеровують об'єктив.
Тереза відзняла безліч плівок і, мабуть, половину в негативах роздала іноземним журналістам (кордони були ще відкриті, журналісти приїжджали часом на кілька годин і були вдячні за будь-який матеріал). Багато з її фотографій з'явилося в різних закордонних газетах: були на них танки, загрозливо підняті кулаки, напівзруйновані будинки, мертві люди, прикриті закривавленим червоно-синьо-білим прапором, юнаки на мотоциклах, котрі з шаленою швидкістю кружляли довкола танків, вимахуючи національними прапорами на довгих держаках, і молоденькі, в невірогідно коротких спідницях дівчата, які провокували бідолашних російських солдатів, сексуально зголоднілих, цілуючись у них на очах з незнайомими перехожими. Як я вже сказав, російське вторгнення було не лише трагедією, але й учтою ненависті, сповненою дивовижної ейфорії, якої ніхто вже не зможе пояснити.
24
Тереза привезла до Швейцарії десятків із п'ять фотографій, які сама старанно виготовила. Потім пішла з ними до великого ілюстрованого журналу. Редактор прийняв Терезу привітно (всі чехи ще були в ореолі нещастя, й це зворушувало добрих швейцарців), посадив її в крісло, переглянув знімки, похвалив і пояснив, що нині, коли після подій минув уже певний час, нема ніякої надії їх опублікувати, хоч вони справді дуже гарні.
— Але ж у Празі все це ще триває! — заперечила Тереза, намагаючись пояснити редакторові поганою німецькою мовою, що саме тепер, коли країна окупована, на заводах створюється, попри все, робітниче самоврядування, студенти страйкують, вимагаючи виведення російських військ, і вся країна живе, як і досі, своїм життям — важко в це навіть повірити! І нікого це вже не цікавить?!
Редактор зрадів, коли до кімнати зайшла енергійна жінка й перервала їхню розмову, подавши йому теку:
— Репортаж з нудистського пляжу.
Редактор, людина делікатна, злякався, що чешку, яка фотографувала танки, шокуватимуть зображення голих людей. Він посунув теку аж на край стола й квапливо сказав своїй працівниці:
— Познайомся з нашою празькою колегою. Вона принесла чудові знімки.
Жінка потисла Терезі руку й глянула на знімки.
— А ви подивіться тим часом мої.
Тереза потяглася до теки й витягла фотографію.
Редактор ніби завиправдовувався:
— Це повна протилежність того, що фотографували ви.
Тереза заперечила:
— Хіба?! Це те ж саме.
Ніхто її не зрозумів, та й мені важко пояснити, що, власне, хотіла сказати Тереза, коли прирівняла нудистський пляж до російського вторгнення. Перебираючи фотографії, вона особливо довго роздивлялась одну: гола мати схилилась до дітей, і її важкі груди звисали, мов дійки кози або корови, а позаду стояв у такій самій позі чоловік, мошонка якого теж нагадувала маленьке вим'я.
— Вам не подобається? — запитав редактор.
— Сфотографовано чудово.
— Мабуть, тема шокує, — сказала фоторепортер. — Одразу видно, що ви на нудистський пляж не пішли б.
— Не пішла б, — відповіла Тереза.
Редактор посміхнувся:
— Неважко здогадатися, звідки ви приїхали. Комуністичні країни страшенно пуританські.