Несподівана вакансія

Сторінка 18 з 149

Джоан Роулінг

Пеґфорд, навпаки, уявлявся Говарду містечком, яке випромінювало своєрідний ореол моральності, неначе колективна душа громади проявляла себе в його брукованих вуличках, пагорбах, мальовничих будиночках. Для Говарда місце його народження було не просто поєднанням старих будівель, швидкоплинної річечки, величавого силуету монастиря або висячими кошиками з квітами на Майдані. Для нього це містечко було своєрідним ідеалом, способом існування, мікроцивілізацією, що чинила рішучий опір загальнонаціональному занепаду.

— Я належу Пеґфорду, — любив казати він туристам, що прибували влітку, — я тут народився і став собою. — Цими дещо банальними словами він насправді робив собі прихований комплімент. Він народився в Пеґфорді і тут він помре, навіть не мріючи про те, щоб кудись звідси виїхати, і не прагнучи інших змін, аніж споглядання того, як чергуються пори року, трансформуючи довколишні ліси й річку, як розквітає Майдан навесні або іскриться різдвяними вогниками взимку.

Баррі Фербразер це знав; фактично він казав про це не криючись. Він реготав, сидячи навпроти Говарда за столом у парафіяльній залі, реготав, дивлячись йому в очі: "Знаєш, Говарде, для мене ти й Пеґфорд — два чоботи пара". А Говард, анітрохи не збентежившись (бо завжди був готовий дати відсіч Баррі), відповідав: "Я це сприймаю, Баррі, як великий комплімент з твоїх уст, хоч ти й не мав такого наміру".

Він міг дозволити собі глузувати. Єдина мета, що залишалася в Говардовому житті, була так близько, що майже можна було відчути її на дотик: повернення Полів під юрисдикцію Ярвіла здавалося неминучим.

А тоді, за два дні перед тим, як Баррі Фербразер замертво звалився на паркінгу, Говард довідався з надійного джерела про те, що його опонент порушив усі можливі правила й домовленості, вирішивши надрукувати в місцевій газеті статтю про те, яким щастям було для Кристал Відон мати змогу навчатися в школі Св. Томаса.

Ідея про те, щоб виставити Кристал Відон напоказ перед читачами як успішний приклад інтеграції Полів і Пеґфорда, могла б (як казав Говард) видатися смішною, якби не була настільки серйозною. Не було сумніву, що Фербразер розтлумачив би дівчині, що їй казати, і вся правда про її лихослів'я, постійні прогули, сльози інших дітей, регулярні покарання — усе це загубилося б під шаром брехні.

Говард довіряв здоровому глузду своїх земляків, але побоювався журналістських перекручень і втручання невігласів-добродійників. Його заперечення були не лише принципові, а й мали особистісне підґрунтя: він не забув, як у нього на руках ридала внучка із закривавленими яснами і як він намагався заспокоїти її, обіцяючи, що зубна фея принесе їй потрійну нагороду.

Вівторок

І

Через два дні після смерті чоловіка Мері Фербразер прокинулася о п'ятій ранку. Вона спала в подружньому ліжку разом із дванадцятирічним Декланом, що приповз до неї в сльозах зразу після опівночі. Він уже міцно спав, тож Мері навшпиньки вийшла зі спальні й спустилася на кухню, де могла нарешті нестримно розридатися. З кожною годиною, що минала, її туга поглиблювалася, адже вона все більше віддалялася від живого образу чоловіка й дедалі чіткіше усвідомлювала ту самотню вічність, що очікує її попереду. Проте вона й далі на якісь короткі миті впадала ніби в прострацію, забуваючи, що він відійшов назавжди й ніколи вже не зможе її розрадити.

Коли до неї прийшли сестра зі шваґром, щоб зготувати сніданок, Мері взяла телефон Баррі й попрямувала до кабінету, де почала шукати номери декого з його численних знайомих. Не минуло й кількох хвилин, як мобілка в її руці завібрувала.

— Слухаю, — пробурмотіла вона.

— О, вітаю! Мені потрібен Баррі Фербразер. Це Елісон Дженкінс з газети "Ярвіл і околиця".

Безтурботний жіночий голос гримів у Меріному вусі немилосердно гучно, мов тріумфальні фанфари, вона навіть не могла збагнути змісту слів.

— Вибачте?

— Елісон Дженкінс з газети "Ярвіл і околиця". Чи могла б я поговорити з Баррі Фербразером? Це з приводу його статті про Поля.

— Так, — промовила Мері.

— Він не уточнив деякі деталі стосовно дівчини, про яку йдеться в статті. Ми маємо взяти в неї інтерв'ю. Кристал Відон?

Мері здавалося, ніби кожне слово було ляпасом. Вона заклякла в старому кріслі Баррі, не опираючись граду цих ударів, що сипалися на неї.

— Ви мене чуєте?

— Так, — відповіла надтріснутим голосом Мері. — Чую.

— Я знаю, що містер Фербразер дуже хотів бути присутнім під час інтерв'ю з Кристал, але нас підганяє час…

— Він не зможе бути присутнім, — прохрипіла Мері. — Він не зможе більше говорити про ті кляті Поля, і ні про що інше, ніколи!

— Що? — не зрозуміла дівчина з другого кінця лінії.

— Мій чоловік помер, ось що. Він мертвий, і нехай тепер Поля обходяться якось без нього, ясно?

Руки Мері так затремтіли, що телефон вислизнув їй крізь пальці, і поки вона намацувала його, щоб відключити дзвінок, журналістка могла чути її уривчасті ридання. Тут вона пригадала, що свій останній день на землі, який збігся з річницею їхнього шлюбу, Баррі майже повністю присвятив своїй одержимій манії стосовно тих Полів і Кристал Відон. Її охопила лють, і вона з такою силою пожбурила мобілку, що та перелетіла через усю кімнату і вдарилася в обрамлену фотографію їхніх чотирьох дітей, збивши її на підлогу. Мері так гучно заридала й залементувала, що сестра зі шваґром перелякано примчали до неї в кімнату.

Спочатку вони змогли з неї витиснути тільки таке: "Поля, прокляті, проклятущі Поля…"

— Ми з Баррі там виросли, — пробурмотів її шваґро, але на цьому й умовк, побоюючись, що Мері остаточно впаде в істерику.

II

Соціальна працівниця Кей Баден та її донька Ґая переїхали з Лондона лише чотири тижні тому і були цілком новоспеченими мешканцями Пеґфорда. Кей не була знайома із суперечливою історією Полів. Для неї це просто була дільниця, де мешкали багато її клієнтів. Про Баррі Фербразера вона знала тільки те, що його смерть призвела до жалюгідної сценки на кухні, коли її коханець Ґевін покинув її напризволяще разом з яєчнею, розбивши таким чином усі надії, які він пробудив у ній своїм зляганням.

У вівторок свій обідній час Кей провела на придорожній стоянці між Пеґфордом і Ярвілом, перекусивши прямо в автомобілі бутербродом і перечитавши великий стос документів. Одна з її колег звільнилася з роботи, не витримавши стресу, в результаті чого Кей одразу ж отримала в додаток до своїх ще й третину її файлів. Приблизно перед першою вона вирушила в напрямку Полів.