— Треба наставити йому пастку, — сказав він.
— Як? — зацікавлено спитав капітан.
— Я переглянув усю бульварщину, якою старий Баткінс, певне, напакував свого робота. Один з випадків міг би особливо стати в пригоді: крадіжка діамантів у готелі. Або точніше — грабунок. Треба створити цілком подібну ситуацію і подбати, щоб він якимсь чином довідався про це. Найкраще — через пресу.
— Добре,— промовив капітан, наче вчитель біля дошки.— А далі?
Сем Меттісон підвівся:
— А тоді не випускати його! Стріляти безупинно! Цього досить буде, навіть для робота!
Капітан не зміг приховати усмішки. "Тепер я тебе розкусив,— промайнуло у нього в голові.— Цікаво, що тобі пообіцяли за те, щоб ця штука була знищена?" Та він залишив свої думки для себе.
Репортер побачив, як затремтіли в капітана кутики уст, а сержант несхвально насупився. Тепер йому було цілком ясно, що тут ведеться якась дивна гра. І він вирішив узяти в ній участь.
— Я гадаю, — сказав він, — що його треба випустити з готелю й простежити за ним.
З капітанового кивка він зрозумів, що влучив у ціль.
— Важко,— встряв у розмову сержант. — А що коли в нього й на потилиці є очі?
— Дурниці! — гримнув лейтенант, але відразу ж затнувся.— А зрештою, чом би й ні? Він же робот — гм, цим багато що можна пояснити. Приміром те, що він побачив тебе на вулиці.
Капітан підняв руку:
— Так, доведеться узяти це все до уваги. Проте стрілянина виключається. Коли ми з'ясуємо, де він живе, то спіймаємо його сталевою сіткою або ще чимось у під'їзді чи ще в якомусь зручному місці... Так, прошу?
Чарлз Гарднер уперше підняв голову і дав цим зрозуміти, що дослухався до розмови. Йому стало ясно, що капітанів план може бути цілком здійсненний. Що сказав би на це старий Баткінс? Тільки він, Гарднер, може стати цьому планові на заваді. Але як? На яких підставах?
— Старий Баткінс... — почав професор вагаючись, та коли він побачив обернені до нього очі всіх присутніх, до нього раптом прийшли і думки, і слова, так наче він мав прочитати лекцію з фізики.— Виходячи з принципів старого Баткінса, що їх і ви знаєте, я не можу собі уявити, щоб він не убезпечив свій винахід на випадок згаданої можливості. Я кажу про варіант, за якого робот може бути спійманий іншими людьми й використаний для їхньої мети.
— В чому могло б полягати таке вбезпечення? — запитав капітан.
— Наприклад, у пристрої для самознищення. Із застосуванням вибухівки. Або короткого замикання, що спалює всі електронні вузли й залишає лише механічний апарат,— а його може побудувати кожен аматор.
Чарлз Гарднер спокійно дивився капітанові в очі.
Він зауважив, що примусив свого партнера замислитися.
Знову запала пауза, капітан утупився в підлогу, а інші пильно дивились на нього. Нарешті капітан підвів голову.
— Тоді лишається одне. Коли ми дізнаємося про його місцеперебування, тоді,— він повернувся до Чарлза Гарднера,— тоді вже діяти повинні будете ви. Завітаєте до нього під будь-яким приводом,— може, як електромонтер, а може, як ще хтось — і спробуєте дізнатися, що там у нього всередині. Ви тут єдиний, хто може це зробити. Чи зважитесь ви на це? Не кваптеся, спокійно обміркуйте відповідь, але відповідайте як справжній чоловік!
Час, який капітан дав фізикові на роздуми, потрібен був йому самому, щоб іще раз зважити власну ухвалу. Він, певна річ, міг би викликати фахівців з Вашінгтона; і, коли б тут був випадок трохи поважніший, він так і зробив би. Та він знав також і те, що його начальство сприйняло тутешні події не дуже серйозно, отож навіть негативний звіт про ці події не дуже зашкодить йому, коли не суперечитиме думці експертів. Він мав нюх на ті справи, котрі обіцяли закінчитися невдачею, і історія з роботом, здавалося йому, належала саме до них. Отже, це було слушне рішення — діяти разом з фізиком, якому він усе ж таки зробив велику послугу.
Чарлз Гарднер тріумфував у душі. Йому вдалося без зусиль приховати свою радість: за недовгий час, що минув від смерті Баткінса, він так гарно вивчився прикидатися, що це давало йому майже злодійську насолоду. "Добре натренований мозок, — подумав він, — навчається швидко навіть не властивих йому функцій!" Він вирішив іще трохи покомизитися. Та кінець кінцем він зробить капітанові приємність, щоб той міг думати, наче це він сам схилив професора на свій бік, до здійснення своїх планів.
— Тоді вважатимемо в принципі, що все з'ясовано, — закінчив розмову капітан. — Все інше, так би мовити, штабна робота.
Наступного дня на першій сторінці ранкової газети вміщено було велику фотографію кіноактриси Сюзен Беберлі, облямовану набраною жирним шрифтом принадою, яку репортер приготував вельми хитро:
"КОШТОВНОСТІ БЕБЕРЛІ В МІДЛТОНІ!
Улюблениця глядачів Сюзен Беберлі у своїх справах відвідає Мідлтон! Вона прибуде о 16 годині й 24 години перебуватиме в "Метрополітені". Її славнозвісні діаманти зберігатимуться тим часом у сейфі готелю, цілком убезпеченому від грабіжників і пожежі".
В капітана і полісменів була напружена віч. Але тепер усе готове. Робот мав тільки дві можливості заволодіти коштовностями (звичайно, фальшивими) — або до того, як їх покладуть у сейф, або ж відразу після того, як їх заберуть звідти. На цю мить чатували двадцять патрульних машин і загін полісменів на мотоциклах, що дістав підкріплення з Чікаго. Керувати переслідуванням мали з поліційного управління. Це завдання доручено лейтенантові Сему Меттісону і його сержантові, бо вони знали місто; крім того, була небезпека, що в готелі робот упізнає їхні обличчя.
У готелі "Метрополітен", у кімнаті директора, що схвильовано бігав з кутка в куток, сидів капітан Бекет. Вже опівдні перед готелем почали сходитися підлітки, які прийшли повеселитися і привітати свого ідола, що насправді прибував цього разу до Мідлтона не в приватних справах, а за помахом чарівної палички Пентагону. Число цього збіговиська збільшувалося, а водночас гучнішав і зчинений ним гомін. Знервований директор белькотів уже щось про збитки, завдані його бізнесові.
Капітан спостерігав його глузливо.
— Чого ви ще хочете? — запитав він. — Відтоді, як вийшла ранкова газета, ваша халабуда напхом напхана. Оце і є ваш бізнес!