— Як вам удалося врятувати мене? — спитав він.— Гадаю, це не таємниця?
— Власне, це таємниця,— усміхнувся капітан,— але в цьому разі... я так чи так мушу дати вам кілька порад, які ви без попередніх пояснень навряд чи зрозумієте. Так ось: в деяких надзвичайних випадках ми знаходимо певні контакти з організаціями на зразок тієї, до чиїх рук ви потрапили. Але лише в справді надзвичайних випадках.
— І я один з таких надзвичайних випадків?
— Очевидно. Боятися вам більше нічого. Щоправда, з умовою, що ви самі ні про що не згадуватимете. Люди, що допитували вас, були в масках, говорили зміненими голосами. Отже, ви їх нізащо не змогли б упізнати. Така ціна, та я гадаю, що ви не вважатимете її надто високою?
Чарлз не відповідав. Для нього все це було надто заплутане.
А капітан провадив далі:
— Навіть у тому випадку, коли дуже розвинене почуття справедливості штовхатиме вас до необхідності допомогти поліції в пошуках злочинців, нагадайте собі, що цим ви позбавили б нас можливості виявити вам удруге таку ж ефективну допомогу.
— Так, це правда! — змушений був погодитися Чарлз.— Але чим це я такий надзвичайний?
Капітан голосно й довго сміявся.
— Ох, ці вже мені вчені! — сказав він згодом.— А вам ніколи не спадало на думку, яке значення міг би мати робот у справі захисту свободи?
— Здається, я потрапив з дощу та під ринву,— сказав Чарлз Гарднер наступного ранку дружині за кавою.— Капітан, безперечно, не такий дурний, як шеф банди; він добре втямив, що я не зможу відновити конструкції робота, та він вимагатиме, щоб я взяв участь у затриманні вже наявного зразка, а те, що вони збираються здійснити з його допомогою, імпонує мені куди менше, ніж те, що могли б зробити гангстери!
Джейн кивнула головою. Вона була розумна жінка і не умовляла чоловіка скоритися долі й покластися на волю випадку. Вона знала, що її неспокійний чоловік не міг би змиритися з можливими наслідками, коли у цьому ділі щось хоч більш-менш залежало від нього. В полум'ї першої атомної бомби згоріла й легенда про те, що фізик не несе моральної відповідальності за наслідки своїх відкриттів та експериментів. Та, замість згадувати про це, вона просто запитала:
— Тобі все зрозуміле у цьому ділі?
— Так, окрім одного, — відповів він, — записки з якимись чудними літерами, що лежала на столі у Баткінса в коробці для паперів.— Він підвівся, вийшов до кабінету й зразу повернувся.— Ось,— сказав він.— ENIHCM — що це може означати? Адже старий Джім не сподівався померти так безглуздо. Для кого він це писав? Для робота? Навіщо? Чи для себе?
— Швидше, певне, для себе, — вирішила Джейн.— Адже він був завжди такий неуважний, це могло означати щось дуже важливе, що завжди мало бути в нього під рукою.
— Щось важливе, що мало бути під рукою? — задумливо пробурмотів Чарлз. Потім поклав записку в кишеню.— Облишмо це. Зараз важливіше вирішити, як я маю поводитися. Капітан безперечно не дасть мені надто багато часу на роздуми.
— Але хіба ти тут не єдиний, хто хоч трохи на цьому знається? — запитала Джейн. — Чи в тебе склалося враження, що капітан — теж фахівець?
— То, може, ти вважаєш?..
Почувся дзвінок.
— Саме так! — квапливо мовила вона. — Треба завжди бути попереду, щоб першим опинитися біля робота, а тоді подбати про його знищення, але так, щоб навіть тінь не впала на тебе! А тепер іди відчини!
Він кивнув і не поспішаючи пішов до передпокою. Повернувся він з капітаном.
Капітан Бекет, як завжди, був веселий і милий. Він чемно перепросив Джейн за те, що змушений забрати її чоловіка з собою, проте вона принаймні матиме певність, що під капітановою опікою з ним нічого лихого не трапиться.
Джейн була так само мила й привітна і нічим не виказала, про що вони з чоловіком тільки-но розмовляли.
— Куди ми їдемо? — спитав Чарлз, надавши своєму голосові бадьорої діловитості.
— До Баткінсового дому, чи, краще сказати, — до вашого дому, — відповів капітан. — Я сказав, щоб Вілкінс теж прийшов, адже він уже двічі побував там. Ваша дружина сказала, що шифр недійсний. Отож я хотів би, щоб ви мені ще раз продемонстрували.
— Авжеж, вона мені теж про це казала,— сказав Чарлз,— і я не розумію, в чому річ.
Звичайно, він знав причину, адже Джейн і Вілкінс і гадки не мали про поправку на час між днем смерті Баткінса та днем, коли це було виявлено. Тепер Гарднерові треба було придумати правдоподібну версію, що могла б пояснити зміну шифру без його втручання. Проте, як усі не звиклі до ошуканства і прикидання люди, саме тепер, коли цього найменше можна було побоюватися, йому здавалося, що мовчання виказує його.
— До речі, про Генрі Вілкінса, — почав він.— Преса, здається, замовкла про робота?
— Вас це дивує? — усміхнувся капітан. — Преса потребує щоденних сенсацій, а вчорашні скоро забуваються! Особливо коли трохи посприяти цьому!
— Так, звичайно, — сказав Чарлз і знову замовк.
Незабаром вони вже стояли перед дверима "фортеці". Чарлз ще раз пояснив, як він розгадав таємницю шифру; Генрі Вілкінс, що приїхав відразу після них, підтвердив це; і тоді Гарднер набрав відповідну для цього дня серію цифр — певна річ, безуспішно.
— Встановімо передусім для себе таке, — спокійно промовив капітан,— щодо дат є близько трьох мільйонів шестисот тисяч можливостей. Скільки приблизно минає часу, поки двері відчиняться?
Чарлз замислився:
— Десь три секунди.
— Я б теж так сказав,— погодився репортер.
— Розрахуємо: коли б ми механічно натискували дати одну за одною, то на натискання кожної дати додамо секунду, отже — чотири. На натискання всіх дат ми витратили б десь сто шістдесят днів. Бо час, протягом якого дів замок, слід вважати "мертвим" часом, так чи ні?
Капітан звернувся з цим запитанням до Чарлза. Того наче приском обсипало. "Капітан, здається, щось у цьому тямить",— подумав він. Та вголос промовив:
— Навряд. "Мертвим" я вважав би той відтинок часу, що минає від останнього натискування кнопки до початку відкривання, тобто десь так з півсекунди.
Капітан кивнув головою:
— А проте і в такому випадку піде не менше як сорок днів. Такого часу ми не маємо. Я хотів би обміркувати цю справу з лейтенантом Меттісоном. Підемо зі мною?