— Хм... говоріть з ним... він не розуміє,— з досадою звернувсь інженір до підрядчика, котрий, запобігливо посміхнувшись, поспішив згодитись із ним.— Його ж було одкопано живим... ти це знаєш?
— Еге ж, еге, живим, так тошно...
— Ну от... А коли б він одразу був одійшов від того небезпечного місця, а не обіймався, не ніжився з тобою, то запевне й досі був би цілий і здоровий. Виходить, що сам він та й ти винуваті.
Панас стояв і переляканими очима дивився на інженіра.
Підрядчик величезною хусткою витер своє гладке, спітніле обличчя й кашлянув.
— Кхе... страшенно безглуздий народ.
Інженіра дратувала вже ця, як йому здавалось, цілком зайва розмова.
— Чого ж ти стоїш? — визвіривсь він на діда.— Ти зрозумів мене?
Панас хитнув головою, ще трохи постояв і, непритомно пересовуючи ноги, вийшов з кабінету, не причинивши дверей. Видно було, що старий шахтар був справді не з тямких і... не зрозумів.
[1] Кінець печери, де саме рубають вугілля.— Приміт. авт.