— 7Не для мене — для машини і для себе, коли хочете добратися до Пловдіва.
Джеррі, не барячись, вийшов з машини, за ним поповз і я.
— Куди ви? — зупинила мене Неда.— Сидіть!
— Ну, незручно ж. Він штовхатиме, а я...
— Гаразд, приєднуйтесь до нього. Але прошу вас: щоб це востаннє. Ви мене розумієте?
Я нічого не розумів і приєднався до Джеррі. Шосе неначе було й рівне, та коли ти штовхаєш отакий агрегат, то виявляється, що земна поверхня має кривизну доволі круту. Ми з Джеррі досхочу нахекались і змокріли на хлющ, поки десь у надрах червоної машинки щось чиргикнуло і забриніло рівно, заспокійливо і надійно.
Відсапуючи, ми попадали на свої сидіння, в таку спеку найменше зусилля давалося з неабияким трудом, & тут ще он які подвиги!
Але на Джеррі, здавалося, не діяли ніякі перевантаження, він не знав утоми і не бажав спокою. Вже за мить він допитувався в Неда:
— У вас у Болгарії які акумулятори — традиційно свинцеві?
— Очевидно, свинцеві,— знизала та плечима.
— Так я й знав! Давно слід перейти на літієві. Тоді ви не матимете ніяких клопотів. Літієві акумулятори...
— Пробачте,— спокійно урвала його Неда,— але в мене акумулятор свинцевий, а не літієвий, і він знову відмовив, а я вимкнула мотор, щоб заощаджувати бензин.
— Знов штовхати? — здогадався Джеррі.
— Я вас не примушую.
— У мене будуть розкішні спогади про Болгарію! — вилазячи з машини, вигукнув Джеррі.
— А в мене — про американця, якого я використовувала, як рабську силу,— засміялася Неда.
Я ворухнувся, щоб приєднатися до Джеррі, але Неда мовчки поклала мені на плече руку, показуючи, щоб сидів. Машина завелася невдовзі, так що Джеррі не надто й потрудився. Сів він ще веселіший і бадьоріший, ніж перше.
— Суцільна фантастика! — загукав він.— Мені сказали, що в Болгарії ніяких доріг, самі караванні тропи з слідами верблюдів і віслюків, а я від самого кордону їду прекрасним шосе. До цього перехрестя мене підвозив водій трейлера. Він їде — подумати тільки! — з Багдада, куди транспортував болгарські комп'ютери. Це що — правда?
— Чому ж мало бути неправдою? — глянула на нього Неда.— Комп'ютери в нас, може, ще не такі, як у Америці або Японії, але зате свої. Що ж до шосе, то від Пловдіва до Софії ви зможете промчати трасою екстракласу. Ви навіть не помітите, як опинитесь по той бік Балканського хребта.
— А коли я знов натраплю на таку прекрасну водійку, якій подобається знущатися з чоловіків?
— Спробуйте не натрапляти. А тим часом чи не попхнете ви ще раз мою "Ладу"?
— Ще раз? Це вже востаннє?
— Все залежатиме від поведінки акумулятора.
Мене знов притримано в машині, і я почувався не дуже зручно, бо цього разу Джеррі довелося довгенько тюпа-чити по шоссе, поки вередливий двигун виявив ознаки життя.
— Ви мене доконали! — застогнав американець.— Коли ще на додачу в Пловдіві не знайдеться путящого готелю, де мене зможуть як слід нагодувати...
— Я б вам не радила вголос висловлюватися так про Пловдів,— подала голос Неда.— Справа в тому, що ця машина має пловдівські номери. Вона може образитися, і тоді вам доведеться пхати її до самого міста. Та й там доведеться попрацювати як слід, бо готель, до якого вам хочеться, далеченько.
Джеррі не вловив натяку в насмішкуватих словах Неди, він вхопився за слово "готель".
— Ви впевнені, що там є пристойний готель?
— "Новоготел Пловдів". П'ять зірочок за міжнародною класифікацією.
— П'ять зірочок у Болгарії?
— У нас є й шість.
— Шість не буває. Навіть американські "Хілтони" — п'ять зірочок.
— У Софії готель "Вітоша" — шестизірковий. Будете там — можете пожити. Коли не шкодуєте грошей.
— Фантастика,— пробурмотів Джеррі.— Для таких спогадів не шкода ніяких грошей!
До "Пловдіва" Неда довезла нашого подорожнього без пригод, біля готелю ми вийшли з машини, як водиться, обмінялися адресами і взаємними запросинами, я потиснув Джеррі руку і поплескав його по плечу за те, що він став нам у пригоді, Джеррі в свою чергу поцілував обидві руки Неди й довго вклонявся їй. Він не входив у готель, стояв, ждав, щоб востаннє підіпхнути машину чарівний водійці, але Неда не просила його це зробити, мені ж спокійно показала, щоб займав своє місце.
— А ваш акумулятор? — спитав я здивовано.
— Сідайте!
Вона крутнула ключем запалювання, стартер ледь чутно чиргикнув, мотор запрацював одразу, машина рушила. Неда помахала американцеві рукою, той стояв біля входу в готель, роззявивши рота від подиву.
Я не знав, з кого сміятися: з обдуреного Джеррі чи з самого себе.
— Нащо ви морочили йому голову акумулятором? — звернувся я до Неди.
— Терпіти не можу хвальків! — скеровуючи машину на міст через Маріцу, відповіла Неда.
Навіть крізь плаття вгадувалася її молода спина, і я мимоволі подумав, що гнучка спина ще не свідчить про гнучкий характер.
ПЕЧЕНІГИ
Господар простяг професорові волохату руку, похмуро відрекомендувався:
— Шульга. Коли хочете: Назар Юрійович. Інженер-цукровик. Підсолоджую людям життя, хоч уже давно збагнув, що це марна праця.
— Гринько, Григорій Дмитрович,— назвав себе професор, мимоволі щулячись від громохкого голосу Шульги.
— Про вас я вже чув. В сільраді мені голову прогризли: професор, професор, професор! Чим ви їх так зачарували?
— Я тільки натякнув, що хотів би десь поселитися на літо... Давно збирався провести літо на Стугні...
— От і поселяйтесь! Стугна мало не під порогом, трави доісторичні, по той бік урвища, яким мільйон років. Де ще таке побачите? Я тут буваю наскоками. Летючий голландець. В Києві в мене теща, дев'яносто шість років, без догляду не залишиш надовго. До того ж — собача професія. Сорок років у відрядженнях по цукрових заводах...
— А більше у вас — нікого?
— Дружина померла. Два розбійники з батьком жити не побажали. їм потрібне спокійне усвідомлення своєї сили. Як у Достоежського. Хоч ти їх ріж, а їм — свободи! Розлетілися — хто далі відскочить. Один у Новосибірську, другий за Полярним колом. З такого тепла — у вічну мерзлоту. А тоді: батьку, пришли сала й часнику. Батьку, тут усе є, аби тільки українських яблучок. У вас як з дітками?
— В мене три доньки. Але все гаразд. Головне: живуть, не розлучені, маю онуків... Хоч сам, як і ви,— все життя в експедиціях... Археологія, знаєте, вимагає від людини...