– Ні! Ти скажи – звідки, звідки?!
В очах його були лють і жах.
– Розв'яжи!
– Уб'ю! Всіх уб'ю! – його вже тіпало, як у лихоманці. Він бив зв'язаного Попенка головою об підлогу. Потім підхопився і почав гамселити його ногами, несамовито вигукуючи:
– Уб'ю! Уб'ю!
Підібгавши під себе ноги, Анатолій Петрович намагався захистити живіт і груди. "Ну кінець! Як по-дурному все вийшло!" – майнула думка.
І тут раптом двері розчахнулись, і до каюти вскочили "підприємець", Григорій Тарасович і… капітан Горбатюк. Вони схопили Григораша, скрутили йому руки, повалили на підлогу. У дверях стояв блідий, як мрець, Сокирко.
Розділ XVI
Злодіїв спіймано, але таємниця не розкрита
Прокинувшись, Женя й Вітасик нічого не могли зрозуміти. Чому Анатолій Петрович весь перев'язаний, забинтований і заклеєний пластиром? Звідки взявся капітан Горбатюк? Чому Вітасиків тато такий збуджений і разом із тим сяючий? І чому всі кажуть, що їхня мандрівка на теплоході закінчена, вони зараз сходять на берег і повертаються додому?
Все було неймовірно і незбагненно.
Нарешті з не дуже послідовної розповіді Григорія Тарасовича вони дізналися про події минулої ночі, про те, як затримали карного злочинця Григораша і його спільників капітана теплохода Пилипея та співака Сокирка.
– А Ципа? – вигукнув Женя.
– Де він? – підхопив Вітасик.
– Ципи на теплоході поки що не виявили, – сказав Григорій Тарасович.
– А Вороний?
Григорій Тарасович знизав плечима і глянув на капітана Горбатюка. – Ні про Ципу, ні про Вороного ніхто з них поки що не хоче говорити. Правда, Сокирко сказав: "Я розповім, тільки потім. Зараз не можу. Бо це щось неймовірне", – капітан Горбатюк ствердно хитнув головою. – Гадаю, що він розкаже. Хай трохи заспокоїться. Він зараз у такому стані… Це ж він нас привів до каюти капітана…
– Значить, я йому завдячую життям, – усміхнувся Анатолій Петрович.
– Виходить. І де заховані коштовності, показав. Одним словом, повинився. І це буде враховано. Може, ще й умовно засудять. І не в тюрмі, а на волі співатиме.
– Які коштовності? – здивувалися хлопці.
– Ну, розкажи вже їм все по порядку. Щоб не муляло, – кивнув Горбатюку Анатолій Петрович.
– Так от. Коли Анатолій Петрович побачив на теплоході нашого давнього знайомого злодія у законі Григораша і сказав мені про це по телефону, я почав збирати інформацію про нього. А тут черговий по місту доповів, що отримав із Канева зведення: хтось подзвонив по телефону "02", сказав лише одну фразу: "Діаманти на теплоході "Квітка-Основ'яненко", – і повісив трубку. Я негайно підняв справи про крадіжки коштовностей. І виявилося, що прізвище Григораша несподівано спливло у справі про розбійне пограбування ювелірної крамниці. Були вкрадені унікальні коштовності, діаманти, перли, смарагди на велику суму. Це вже дало мені можливість діяти офіційно. Відрядив свого нового працівника Борю Тихолаза на "Квітку-Основ'яненка". Під виглядом підприємця він зайняв двомісний люкс. А вчора увечері перед відплиттям і я до нього приєднався. Прилетів літаком. Вирішив поки що навіть другові своєму не показуватися, придивитися, що і як. І от бачите, одразу ж уночі довелося брати участь в арешті злочинця.
– А коштовності? – спитав Вітасик.
– А-а… Коштовності були в Сокирка. В тюбиках.
– Яких тюбиках? – спитав Женя.
– Різних. Зубна паста. Крем для гоління. Шампунь. Був намір таким чином провезти дорогоцінне каміння за кордон. Сподівалися – відомий артист, не дуже перевірятимуть, пройде "зеленим коридором". Зараз же на митниці новий порядок. Довіра. Я тільки поки що не збагну, що їх зв'язувало: капітан першокласного теплохода, популярний співак у розквіті таланту – і рецидивіст, злочинець, убивця. Ніяк не збагну. Що могло бути спільного між ними?… Щодо закордонних зв'язків ясно. Приятель Григораша, з яким він колись сидів, кілька років тому виїхав у Сполучені Штати.
– А інші спільники? – спитав Вітасик.
– Ага! Сказав же Григораш, що на кораблі "наших багато", – підхопив Женя.
– Думаю, що то він, як то кажуть, брав на Бога. Сокирко запевняє, що більше спільників на теплоході нема.
– А Вороний? Той, що на кораблі? – знову спитав Вітасик.
– Виявився цілком порядною людиною. Кандидат педагогічних наук, викладач університету. І отой "гурт" нічого спільного з кримінальними справами поки що, здається, не має. Хоча, як то кажуть, на межі. Без царя в голові. І без доброти в серці. Не кажучи вже про цілковиту невихованість.
Хлопці були розчаровані. І тим, що помилились у своїх підозрах. Капітан, на якого вони так закохано дивилися, злочинець. А несимпатичний Вороний – порядна людина.
І тим, що головні події: розкриття злочину, затримка Григораша, – все відбулося, коли вони солодко спали, без їхньої участі.
– На цей раз без нас обійшлося, – зітхнув Женя.
– Даремно тільки їздили, – махнув рукою Вітасик.
Анатолій Петрович усміхнувся:
– Недаремно, хлопці. Все-таки Ципа на кораблі був.
І він розказав про нічну зустріч у коридорі та про підслухану розмову хлопчика з Сокирком.
– Ну, те, що він був, ми знаємо, – сказав Женя і перезирнувся з Вітасиком.
– Тепер можна, – хитнув головою Вітасик. І хлопці розказали про своє несподіване знайомство з Ципою, про частування, про пошуки на верхній палубі…
Дорослі були вражені.
– Ну-у! Конспіратори! – розвів руками Анатолій Петрович. – Правда, якби сказали, може б, обійшовся без травм…
Женя і Вітасик винувато похилили голови.
Анатолій Петрович трохи помовчав, потім сказав:
– Але… Я вас розумію. Може б, і я на вашому місці не сказав… Ви ж не донощики… Ви чесні хлопці, що допомагають боротися зі злочинністю.
Григорій Тарасович усміхнувся:– То от чого наші запаси зменшилися. А я дивлюсь – півсумки нема. Невже, думаю, на хлопців після добрячої вечері такий апетит вночі напав…
– Тільки де ж він усе-таки подівся, той Ципа? – задумливо мовив капітан Горбатюк. – Обшукали ж весь корабель. І шлюпки, і всі закутки, куди можна сховатися. І ще ж до швартовки, в дорозі. Невже вплав утік?
– А що – запросто! – сказав Вітасик.
Григорій Тарасович глянув на сина і посварився пальцем.
Розділ XVII
Ципа і Вороний
– Іване Романовичу, уже ж минуло кілька днів. Я вас не турбував. Розумію, ви вразливий. Такий пережили стрес… І взагалі… Я вважаю, вас примусили, шантажували… Ви людина, мені здається, непогана. Мені багато розповідала про вас дружина, Ніна Олександрівна.