Лісовенята глянули на нього і весело розсміялися, наминаючи квасолю Чепурулі.
Але Чепуруля навіть не здогадувалася, що має гостей, бо саме сиділа у в'язниці за негідну поведінку.
Розділ десятий
Про генеральну репетицію
Йшла генеральне репетиція п'єси Мумі-тата, і, хоча до вечора ще було далеко, горіли всі вогні рампи.
Бобрам було обіцяно контрамарки на прем'єру, яка мала відбутися наступного дня, – за це вони стягнули театр з мілини на глибоку воду. Щоправда, підлога все-таки трохи кособочилася, що створювало певні незручності.
Сцену затуляла завіса, червона і таємнича, а перед театральним помостом погойдувалася на хвильках невеличка флотилія човнів. Цікаві глядачі, прихопивши зі собою канапки (бо ж генеральна репетиція триває довго), чекали від самого сходу сонця.
– Мамо, а що таке генеральна репетиція? – запитало маленьке їжаченя в одному з човнів.
– Найостанніша спроба перед виступом, аби пересвідчитися, чи все йде, як годиться, – пояснила Мама їжачиха. – Завтра відбудеться справжня вистава, і за те, щоб подивитися її, доведеться платити. А сьогодні для таких бідних їжаків, як ми, безкоштовно.
Однак сховані завісою актори зовсім не були певні, що все йде як годиться. Мумі-тато знову переписував п'єсу. Рюмса плакала.
– Ми ж казали, що обидві хочемо умерти в кінці п'єси! – обурювалася Доня Мюмлі. – Чому ж тільки її з'їдає лев? Ми казали, що обидві будемо нареченими лева. Чи ви забули?
– Добре, добре, – дратувався Тато. – Лев спершу з'їсть тебе, а потім – Рюмсу. Тільки не заважайте, я намагаюся думати гекзаметром!
– Що тепер робити з родинними путами? – стурбовано поцікавилася Мумі-мама. – Учора Доня Мюмлі була одруженою з твоїм сином, котрий зараз подорожує. То тепер Рюмса – його дружина, а я – її мама? Тоді Доня Мюмлі залишається незаміжньою…
– Не хочу бути незаміжньою, – відрізала Доня.
– Будете сестрами! – майже у розпачі вигукнув Мумі-тато. – Отож, Доня Мюмлі – твоя невістка. Тобто моя… Я мав на увазі, твоя тітка!
– Ні, так не піде, – втрутився Мудрик. – Якщо Мумі-мама вам дружина, то ваша невістка ніяк не може бути їй тіткою.
– Яке це має значення! – вибухнув Мумі-тато. – Не писатиму жодної п'єси!
– Заспокойтеся! – озвалася раптом Емма з неочіку– ваним від неї розумінням ситуації. – Усе владнається. Врешті-решт, публіка зовсім не для того ходить до театру, аби щось у ньому збагнути.
– Люба Еммо, – попросила Мумі-мама, – сукня надто вузька на мене… весь час розходиться на спині.
– Пам'ятай, – напучувала Емма з повним ротом шпильок, – ти не повинна мати веселого виразу обличчя, коли увійдеш і скажеш, що її син занапастив свою душу брехнею!
– Я постараюся бути сумною! – пообіцяла Мумі-мама.
Рюмса зубрила свою роль. Раптом вона відкинула геть аркуші і заголосила:
– Я тут надто радісна! Ця роль мені зовсім не підходить!
– Цить, Рюмсо! – суворо урвала її Емма. – Ми починаємо! Освітлення готове?
Мудрик увімкнув жовтий прожектор.
– Червоний! Червоний! – зарепетувала Доня Мюмлі. – Мій вихід червоний! Вічно він усе наплутає…
– З кожним може трапитися, – незворушно мовила Емма. – Всі приготувалися?
– Я не знаю своєї ролі, – запанікував Мумі-тато. – Не пам'ятаю жодного слова!
Емма заспокійливо поплескала його по плечі:
– У цьому теж немає нічого дивного… Усе точнісінько так і має відбуватися на генеральній репетиції!
Емма тричі грюкнула по підлозі, у човнах на морі запанувала тиша. Гаряча хвиля щастя переповняла її старече тіло, коли вона піднімала завісу.
Захоплений шепіт прошелестів рядами нечисленних глядачів. Більшості з них ніколи раніше не доводилося бачити театру. Перед ними у червоному освітленні з'явився похмурий скелястий ландшафт. З правого боку сцени біля комоди із дзеркалом (затягненим чорною тканиною) сиділа у тюлевій сукенці заквітчана паперовим віночком Доня Мюмлі. Якусь мить вона зацікавлено спостерігала за глядачами, а потім впевнено і виразно задекламувала:
Умру я нинішньої ночі, хоч невинність моя волає до самих небес.
О, море, море, обернися в кров, а ти зробись, весняна земле, громом.
Вродлива, наче пуп'янок троянди, із юності росою на чолі, я долею покарана жорстоко.
Раптом за кулісами почулося пронизливе завивання Емми:
О, згубна ніч!
О, згубна ніч!
О, згубна ніч!
З-за лівих лаштунків сцени вийшов Мумі-тато з недбало перекинутим через плече плащем, повернувся до публіки і продекламував тремтячим голосом:
Родинні пута й приятельську сув'язь доводиться порвати, бо ж мене обов'язок мій кличе.
Ах, невже корону відбере у мене сестра мого онука?
Мумі-тато помітив свою помилку і поквапився її виправити:
Ах, невже корону відбере у мене тітка племінника мого?
Мумі-мама виткнулася з-поза куліси і зашепотіла:
Ах, невже корону відбере у мене сестра моєї невістки?
– Добре, добре, – буркнув Тато. – Тут пропускаємо…
Він зробив крок у бік Доні Мюмлі, заховався за комоду і грізно проголосив:
– Тремти, невірна Мюмло! Чуєш, як потрясає кліткою страшнючий лев і виє з голоду до місяця?
Запала довга пауза.
…і виє з голоду до місяця! –
Тато повторив репліку голосніше.
Але нічого не відбувалося.
Мумі-тато обернувся до лаштунків:
– Чому не рикає лев?
– Не буду рикати, доки Мудрик не повісить місяць, – вперлася Емма.
– Рюмса обіцяла зробити місяць, але не дотримала слова, – виправдовувався Мудрик.
– Добре, добре, – квапно погодився Тато. – Хай Рюмса виходить негайно, бо я вже й так втратив натхнення…
Рюмса спроквола випливла на сцену у багряній оксамитовій сукні. Вона надовго завмерла, затуливши лапками очі та смакуючи, як воно – бути примадонною. Відчуття було неперевершене!
– О, яке щастя, – прошепотіла Мумі-мама, подумавши, що Рюмса забула текст.
– Це митецька пауза, – стиха зашипіла Рюмса.
Вона, похитуючись, підійшла до краю рампи і простягла руки до публіки.
Щось клацнуло. То Мудрик увімкнув вентилятор у прожекторній ложі.
– У них є пилосос? – здивувався їжачок.
– Цить! – шикнула на нього Мама їжачиха.
Трагічним голосом Рюмса почала декламувати:
– О, яке щастя бачити, як твоя голова розколюється на шматки…
Вона необачно ступила ще один крок, заплуталася у довгій сукні і впала просто до їжаків у човен.