Я тоді ще не знав, що Лілл напирав на Фредді, не відав цього й Руперт: після родинної ради він полетів до
Генуї, щоб пояснити Верокіо, які наслідки матиме злиття фірми для спілки Верокіо-Ройс. Треба було запевнити італійця, що їхні стосунки від цього не постраждають. Насправді ж Руперт хотів особисто вибачитись перед Верокіо, який уже знав, що Фредді використав його як ширму. Та перш ніж іти до Фредді, Лілл покликав мене. Він зателефонував мені, КОЛИ Руперт перебував у Генуї, й запросив до Сент-Джеймського парку.
— Боюсь, що мені потрібна буде ваша допомога,— щиро признався він.—Отож приходьте, Джеку, та не баріться.
— Переступаючи поріг старовинного особняка, я закликав собі на.допомогу всю свою австралійську впертість. Терпіти не можу традицій, які роблять мене мізерним і безсилим, і тому цей дім я зненавидів з першого погляду. Адмірал розпитав мене про моїх рідних і підтвердив, що я належу до англійських Ройсів. Він не прикидався, бо я зустрів його нещодавно у дядечка Рендолфа, і він ще тоді розпитував про мене й мою сім'ю.
— Ви, здається, подружили з Рупертом? — запитав він. Лілл приймав мене не в тому залі, що його описував
Руперт, а в маленькій вітальні із старовинним французьким килимом на підлозі й двома французькими картинами XIX століття на стінах.
— Я подружив з усією родиною,— обережно відповів я.
— Так я й гадав. І тому й вирішив звернутися саме до вас. Річ у тім, що Джо й діти можуть потерпіти від чергового ідіотського вибрику Руперта.
г— Навряд чи варто говорити про це зі мною,— заперечив я.— Краще застережіть Руперта.
— Я справді тривожуся за них,— спокійно відповів адмірал.— Я надто давно знаю їх, щоб не тривожитись...
Він казав правду, і я вибачився.
— Не будемо торкатися, причин,— сухо мовив я.— Кажіть, що вам від мене треба. —
— Ви знаєте, що діється з Рупертом?
— Не дуже...
— Ви бачили ту росіянку, місіс Водоп'янову?
— Звичайно.
Адмірал якусь мить подумав.
— Доведеться звіритись вам, Джеку. Адже ніхто не дасть мені кращої поради, ніж ви... Я не вимагатиму берегти це в таємниці...— Поки що він промацував мене, і я мовчав.— Вам відомо, що ми збираємося затримати місіс Водоп'янову, якщо вона спробує виїхати з Англії?
І Я удав здивованого, але він миттю здогадався, що мені ^се відомо.
— Бачу — це для вас не секрет,— криво посміхнувся він.—Все ж таки мені хотілося б знати, що вчинить Руперт. Яка буде, по-вашому, його відповідь?
— Він дуже розсердиться. Не можете ж ви розраховувати, що це йому сподобається.
Лілл навіть пе посміхнувся.
— Але що, ви гадаєте, він робитиме?
Йому дуже хотілося знати, чи здійснить Руперт свою погрозу — передати росіянам все, що йому відомо про заклад Дж. Б. Лілла,— одначе, що я міг сказати? Я теж пе :раз ставив собі це питання, а Руперту, мабуть, і самому |було неясно, як далеко він зайде. Та що йому залишалось? |Він був упертий і рішучий, а його на моїх очах заганяли ;в куток. Мабуть, він одбиватиметься, як поранений тигр, коли вони арештують Ніну. Хоча я не був певен цього. 'Адже йому вистачало неприємностей, і хто зна, що ховав [вія під машкарою своєї англійської незворушності. Того дня, коли Руперт летів до Гепуї, йому подзвонив Парк і запропонував зустріч із Гледменом та з автором "Загадкової мандрівки Руперта Ройса". Вони'погоджувались па прийнятніші умови, хоч я й не відав, які саме,— Руперт був надто сердитий, щоб розповісти. Він кричав у трубку: "Я пе бажаю з ними розмовляти. І не бажаю слухати, хоч бп що вопи там пропонували".
Я вперше побачив, у якому він відчаї, та ще й до того чіпляється за свою безкомпромісність, як за соломинку, хоч і втрачає надію. І все ж таки не зрадить старовинному звичаєві й не дасть всадовити себе з ворогом за один стіл, де завжди легше домовитись.
Все це бентежило мене, поки я відповідав на каверзні запитання Лілла, який намагався мене ошукати. Адмірал бачив мене наскрізь.
— Руперт зовсім заплутався,— повільно проказав він.
— Ось чому я й не знаю, що він може вчинити,— рішу-, че заявив я.—Ви ж не думаєте, що я шпигуватиму за пим?..
— Ніхто цього не вимагає,— лагідно мовив адмірал. — Я хочу, щоб ви допомогли йому. Запевняю вас, він дуже потребує вашої допомоги.
— Але не тієї, що ви від мене вимагаєте.
^ Вп, очевидно, пе розумієте, що йому загрожує.
— Можливо,— відказав я.— Чпм же, по-вашому, я міг Си зарадити?
^ Вплинути б на нього...
— Як?
Адмірал відчував мою неприязнь, хоч і не розумів, чи я поводжуся так з прихильності до Руперта, чи тому, що поділяю його "хибні" погляди; йому невтямки булоу. що ті "погляди" Руперт ще й сам досі як слід не усвідомив.
— Через день-два Ругіерту доведеться не з медом,— заявив адмірал.— Якщо він не поводитиме себе як залежить. Спробуйте на нього вплинути, поки не вдарив грім.
Тут я й припустився помилки.
— Мені противне ваше лицемірство,— сердито кинув я.— Ви англієць, і воно вам личить, а мені —• ні.
Не думаю...— почав адмірал. Та я вже підхопився і, гидливо махнувши рукою, попростував до дверей. Адмірал випередив мене і відчинив їх; коли ми спускалися сходами, десь під самим дахом пролунав запис ніби телефонної розмови німецькою мовою, • яку дуже забивали атмосферні перешкоди. Потім раптом полинули веселі акорди танцю. Адмірал сердито насупився, та зav якусь мить усе стихло.
— Нічого я вам про Руперта не скажу,— кинув я на прощання.— І не сказав би, коли б навіть щось знав.
— Гаразд,— примирливо мовив він.— Я вас розумію, и— Навряд,— відповів я, щоб якось прикрити свою втечу. Хоч це мене зовсім не обходило. На вулиці я зупинив
таксі, щоб тільки швидше поїхати,— мені стало огидним і ненависним це таємне кубло.
* * ♦
Коли вранці Руперт повернувся з Генуї, я йому нічого не сказав: у нього й так вистачало клопоту. Він розповів, що вчинок'Фредді страшенно обурив Верокіо і той ваявив, що не бажає більше мати з ним будь-яких справ. Руперту теж усе це набридло, і я не розумі^, як йому вдасться далі ладнати з Фредді. Та не став допитуватись, бо ми чекали від'їзду Ніни, який мав багато чого змінити.
Ніна мала їхати наступного дня. Ввечері ми весело погуляли у Фредді в сімейному колі: були запрошені тільки Руперт із Джо та я з Пепі. Добре повечеряли, випили, реготали з дотепів Фредді, який до того перехилив півдюжини коктейлів; милувались ніжною засмагою Джо й Пег-