— Такі. речі стосуються фірми, і їх ви погоджуйте з Фредді,— відповів Руперт.— Мені потрібна тільки ваша згода перекупити в нас російську нафту, якщо ми ввеземо її сюди. Коли ви згодні, я можу знову звернутися до політиків і сказати їм, що маю певного покупця на цю нафту, а оскільки Англія приєдналася до європейської нафтової угоди, то нашому урядові, мабуть, таки доведеться дозволити вам придбати її, зважаючи на відповідні угоди Італії в "Бі-Пі" й "Шелл>У !.
Верокіо промовисто скривився.
— Єдина біда, Руперте, що, як вам відомо, існують дві угоди.
Знаю, знаю... Ви маєте на увазі, що в угода офіційна і в цілком таємна. Але...
— Так-так, саме таємна,— перебив його Верокіо.— Офіційна загальноєвропейська угода — дуже пристойна і з усіх поглядів законна й справедливу. Ми надаємо "Бссо", "Шелл" і "Тотал" право збуту в Італії за умови, що Італія користуватиметься таким самим правом в Америці, Англії і Францц. Але насправді все вирішує ота таємна угода, що визначає обсяг збуту й ціни, а ці питання не підлягають ніякому урядовому контролю, бо погоджуються в суто приватному порядку.
— Так само, як і оті наші довоєнні угоди про будівництво суден, Веку,— піддражнив його Фредді, бо Верокіо аж надто серйозно говорив про свої італійські справи.
г— Гірше!—гаряче заперечив Верокіо.—Знамениті нафтові "Сім сестер"2 — поза всяким контролем у будь-якій країні, повірте мені, "Фредді. Наша маленька картельна
2 Найбільші міжнародні нафтові концерни.
угода щодо суден у тридцяті роки була дитячою забавкою проти їхніх нафтових угод.
. Верокіо говорив так швидко, неначе його реактивний лі-"ак уже гув надворі, готовий везти його додому до сина; та вгодом Руперт розповів мені, що. Верокіо завжди посилається па спішний від'їзд, щоб відразу перевести розмову на важливі ділові питання. Він належав до тих людей, що пе люблять ні на кого покладатися і все роблять самі. Зараз він був засмучений загибеллю свого друга Енріко Маттеї З ЕНІ, палкого поборника незалежної нафтової політики Італії, якого, за словами Верокіо, вбили чи то оасівці, чи то американські конкуренти. Вонп ж убили Бустані, ліванського нафтового бізнесмена, що став їм більш не потрібний і плутався під ногами. Обидва загинули в загадкових авіакатастрофах, яких зазнали їхні приватні літаки.
— А тепер у них на черзі я,— сказав Верокіо.—Але все, що вони роблять, тільки погіршує їхнє становище. Зрештою, Європа вже тепер може мати власну нафту, навіть без таких людей, як Маттеї і я.
— Ну, ви їх переживете, Веку,— весело промовив Руперт.— Так що не турбуйтеся. ,
— А я й не турбуюся,— процідив Верокіо крізь свої перлисті 8уби.— Не така вже я важна персона.
— Але нам усім бракуватцме вас,— докинув Фредді. Верокіо засміявся. ^
— Це в мені заговорив італієць,— мовив він.— Так от, Фредді, якщо ми погодимося взяти у вас російську нафту тут-такп, в Англії, ви маєте лиш один спосіб домогтися від вашого уряду дозволу на імпорт: змусити його викопувати європейську нафтову угоду. Але для цього вам доведеться привернути увагу громадськості, як ми зробили в Італії. Чи згодні ви вдатися до такого політичного тиску?
Руперт відповів, що взагалі він не схильний так поспішати в справах.
— Але я зовсім не від того, щоб зчинити за це громадську бучу,— додав він.— Чому б ні? Якщо вопа не піде на шкоду фірмі.— І запитально глянув на Фредді.
#— Робіть усе, що хочете,— озв*ався'Фредді.
— Браво! — бадьоро мовив Верокіо.— Гадаю, серед ваг ших соціалістів знайдеться чимало охочих здобути на цьому політичний капітал.
— Не поспішайте, Веку,— спинив його Фредді.— Не думаю, що соціалісти стануть обстоювати інтереси фірми "Ройс".
— Для нихІГуть справи не в фірмі "Ройс",-^ жваво заперечив Верокіо.— Вам треба тільки дати вашим політикам зрозуміти, що в країні є ринок збуту для цієї дешевої російської нафти й бензину. Громадська думка буде на нашому боці, бо ніхто не відчуває симпатії до великих нафтових концернів.
— Але це небезпечна політика,— втрутився до розмови Формен.— Вона може легко обернутися проти вас самих.
— Чому? — запитав Верокіо і враз прибрав ще типовішого італійського вигляду: плечі стенулисяг брови злетіли вгору, руки майнули в повітрі.— Якщо не напирати на це в політиці, то взагалі ніколи нічого не досягнеш. Нафтові концерни ненависні всім, і це ваш найкращий козир.
— Згоден,— підтакнув йому Руперт.
— А що, коли та ж таки громадська думка запідозрить, що і в суднобудуванні не все чисто? — запитав Формен.
— Громадська думка заправляє свої машини й мотоцикли не виробами суднобудування, а бензином. їй начхати на судна, бо вони не зачіпають її безпосередньо.
— Не певен, що це справедливо щодб Англії,— застеріг Фредді.
— Більше того,— провадив далі Верокіо, не беручи до уваги його заперечення,— вам треба наголосити на тому, що наявні поклади нафти в колоніальних країнах не вічно належатимуть Англії. * /
— І ви гадаєте, що перспектива довозу російської нафти видасться від цього кращою? —'недовірливо запитав Формен.— Сумніваюся, щоб усе було так просто.
— Але так воно і є...
— По-моєму, Век має рацію,— мовив Руперт, і хоч вони ще хвилин десять сперечалися, проте все, що треба, було вже сказано. Внаслідок цього Верокіо знайшов у особі Руперта кращого спільника, ніж Формен. Формен не хотів вдаватися до політики, принаймні не в такий спосіб, як це робили італійці, тим часом як Руперт ладен був^ризикнути і погодився, що коли про їхню умову стане відомо, він вживе всіх політичних заходів, яких тільки зможе, аж до тиску на уряд через соціалістів.
— От і добре,— сказав Верокіо й допив свій холодний чай, наполовину розведений молоком. Потім він підхопився з місця й знову заспішив до свого бідолашного малого, полишаючп нас із нашим лінивим англійським дозвіллям; а деталі, мовляв, обговоримо потім,— як звичайно кажуть, дійшовши взаємної згоди.
I Розділ сімнадцятий
Я співчував Джо, але водночас мені важко було робачити їй грубе поводження з Ніною. Рятувало Джо моїх очах хіба що її невдоволення з самої себе. ,. — Я така погань,— скрушно сказала вона Мерієн Креії-форд, що жнла трохи вище на тій самій горі. Мерієн була найближчою подругою Джо (згодом і я заприятелював з Мерісп, і більшість того, про що йдеться далі, почув саме {від неї). На той час вона працювала лікаркою в клініці, Була доброю католичкою і належала до лейбористської рартії, до Хемпстедського товариства соціальних реформ і до лікарської асоціації ООН. То була чула й людяна жінка, і коли хтось хоч словом згадував про жахливі умови життя в нинішньому світі, в її лагідних очах відбивався щирий біль.