— Отже, для нього це вже не таємниця,— з філософським спокоєм сказала собі Пеггі.— Ну що ж, нічого тепер не вдієш, чи не так?
їй дуже хотілося довідатись, що саме він знає, але й без того вона мала напохваті скільки завгодно пояснень, а якщо вони не допоможуть — тисячу.видравдань чи навіть і зустрічних звинувачень, щоб примусити боронитися його самого.
Отак вони й жили, дотримуючись тонкого взаємного нейтралітету. Не сварилися, нічого не пояснювали одне одному, але їхнє подружнє життя'дедалі втрачало зміст, і вони навчилися задовольнятись тільки його видимістю. Стосунки між ними стали такі ж поверхові, як і слова, що їх вони казали одне одному. Вони, як і раніш, виявляли ніжність, навіть щось наче любов, але та ніжність походила тепер лише від бажання зберегти звичний плин життя, прожити день до вечора, не заглядаючи далі. Обоє розуміли: якщо вони порушать цей повсякденний розмірений уклад, все полетить у безодню.
І все ж Фредді було приємно повертатися додому, приймати ванну і слухати, як дружина незворушним, суто англійським тоном повчає його не пити більше одного коктейлю до приходу гостей. Звичайно він брав склянку з собою в ванну й чверть години лежав там, розслабившись, потягуючи холодний мартіні з горілкою і відчуваючи, як його залишають денні турботи й напруження. Все Аоно неначе змивалося з нього разом з брудом. IjHj? аж очам своїм не вірив, скільки того бруду набиралося tía ньому за день у чисто виливаному кабінеті.
~~ Мабуть, я дуже пітнію,— казав він ПеггЬ
— Забагато споживаєш цукру,— відказувала вона. Він витирався, надягав чисту білизну — то була одна
з найбільших утіх його життя,— свіжу сорочку, костюм і черевики, які зашнуровував на ньому камердинер Пітер, родом із Вест-Індії, а сам тим часом допивав коктейль. Потім ішов до кухні подивитися, що там готують до прийому гостей — урочистого чи у вузькому колі. Там його радісно вітав собака, іноді чекали листи від дітей з пансіону, Пеггі розказувала про їхні новини або ж про якийсь світський скандал (обоє це полюбляли), а потім він переглядав вечірню газету, аж поки чувся дввінок і одна з покоївок ішла відчиняти двері першим гостям.
— З Рупертом ти знайдеш спільну мову,— сказав він Пеггі. Вона підбивала на дивані подушки перед тим, як сісти; була ще в золочених пантофельках, що їх скидала лиш в останню мить і взувала ненависні туфлі.— А загалом він великий дивак.
— Я завжди вважала його одним в найсимпатичніших Ройсів,— озвалася вона.
Хіба не всі ми симпатичні?
— Я рада, що він тобі так подобається,— мовила Пеггі, відпивши трохи коктейлю з його склянки.— Це в тесе щось цо£е — прихильно ставитись до інших Ройсів. Руперт і Джек для тебе добра знахідка.
— Зроби собі сама,—сказав він, забираючи у неї свій коктейль.
— Це ти п'єш уже третій сьогодні От я й допомагаю тобі, щоб менше вливав у себе цукру.
Не третій, а другий. Я ж цілими днями й краплі до рота не беру, а після роботи це добра розрядка. Нині модно гбворити про запрацьованих адміністраторів. Це добра рекламна вигадка, але часом таке можна сказати й про мене. А Руперт, здається, таки стане мені в добрій пригоді,— провадив далі.— Можливо, він ще й покаже себе як найкращий у нашій родині. Інші, включаючи й моїх дурноверхих братів, усі скроєні наче на замовлення фірми "Ройс", але насправді не мають хисту до нашого діла, Пег. Жоден. А цей, здається, має. Джек теж хлопець путящий, але не ставиться до справи серйозно.
— Але ні той, ні другий не ділки старого гарту,— зауважила Пеггі.
Фредді зітхнув і поклав ногу на ногу.
— Я завжди кажу, і це таки правда: таких ділків, як були колись у Сіті, більше не лишилося, принаймні у впдцих сферах. Дні людей типу старого Рендолфа минули. Тепер у Сіті повно старих незд&р, так само як і в уряді. Нам потрібні не вони, а такі, як мій кузен Руперт і отой морячок Джек. Диваки і вперткЬхи, по-своєму честолюбні, що живуть сьогоднішнім днем.1 Коли мене питають, що таке добрий працівник на своєму місці, я завжди відповідаю одне: це тямуща сучасна людина. Мені начхати на те, що він напочатку не обізнаний з ділом,— не в цьому суть. Головне — що він собою являє. Врятувати нас від хаосу може тільки сильна особа. Нам потрібна людина заповзятлива, наполеглива, така, що не відступиться від свого, що вміє бачити в перспективі не тільки гроші й комерції?) задля комерції.
— Одне слово, така, як ти, любий.
— Ні. Мене надто поглинула гонитва за грішми. Але загалом я майже сягнув цього ідеалу.
— Не прибідняйся. Таких, як ти, на світі дуже мало.
— Можливо. Але треба мати ще щось.
— А в тебе є і ще щось.
— Ну годі, не глузуй з менеї В усякому разі, сьогоднішню вечерю я влаштував для того, щоб Руперт і Джек могли насісти на Хауерта, адже він з тих міністрів, з яКТімп їм доведеться мати справу. Якщо Руперту вдасться здійснити оту божевільну операцію з росіянами, за яку він так ухопився,— а наполегливості йому, здається, не позичати,— я залишу його при собі. Можливо, він та сама людина, якої я чекав усі останні роки і якій можу безмежно довіряти.
— Будь обережний з Рендолфом,— застерегла Пеггі.— Він не дурний.
— Знаю, але якщо, фірма Ройсів сподівається вижити серед вовків, яким дано волю в Сіті, хтось має скрутити старому в'язи, щоб усунути його з дороги, інакше нам самим скрутять в'язи.
— Ну, хто-хто, а ти вцілієш,— заспокоїла його Пеггі.
— Ніхто тепер не вціліє, якщо діятиме сам-один, навіть і я. Слово честі, Пеггі, деякі з отих диявольських махінацій, що затіваються останнім часом, загнали б на слизьке й самого Рокфеллера.
. Почувся дзвінок, і Пеггі підхопилася з дивана, щоб , узути замість пантофель вузькі вечірні туфлі. Фредді сидів незворушно. Раніше він ніжно плеснув би дружину по пе-затягнутій у корсет сідниці. Здавалося, Пеггі цього й че-. кала. Але тепер усякий такий інтдоший жест виглядав би
скоріш зумисним, аніж безпосереднім, і Фредді його не зробив. Пеггі, як видно, пошкодувала про це.
Він уже знав наперед, що на кінець вечора буде трохи напідпитку і тоді відчує справжню гіркоту й образу на Пеггі. Дехто упивається, щоб забутися, але з ним було навпаки: алкоголь розковував серце, і воно завжди починало боліти. Вже тепер він жадав, щоб швидше настало завтра, бо тверезий добре володів своїми нервами, не давав собі попуску, нікому надто не довіряв і тільки так почував себе по-справжньому впевнений. Тільки зовсім тверезий він міг не думати про Пеггі.