Неба дістати

Сторінка 6 з 6

Пономаренко Любов

І ось тепер, коли батько, притискаючи на слові "г-гад", звіріє, б'є мене по щоках і допитується, я розумію, що зробив правильно. І якщо потім, коли виїду звідси, буде подібна ситуація, я робитиму так само. Завжди робитиму так, як вважатиму правильно. Нікого не слухатиму.

Вийшла мама. У сірій сорочці, з пересохлими ручаями кіс. Вона взяла мене за руку і посадила навпроти себе за столом.

— Не вмішуйся! Не вмішуйся, я сказав! — це батько.

Мама сидить навпроти, поклавши на клейонку музичні пальці, поїдені картоплею, гарбузовим бадиллям і попелом. Батько ще репетує, а ми мовчимо. Крапнули сльози на стіл, як ноти — до, соль, соль, до. Б'ється в шибку красивий нічний вістун.

Згодом залишаємося вдвох. Мама наливає чашку холодного молока і кладе на стіл окраєць.

— Ваню, забудь печаль, забудь, синочку.

— Ма, не муч...

— Післязавтра буде нова література. Прийдеш?

— Не хочу. Нічого не хочу!

7

Того дня, коли нас прийняли в піонери, Федосій Романович був особливо урочистий. Ми зайшли в клас — усі в піонерській формі і в галстуках. Я сидів на тій же парті, що й тепер — третій біля вікна. Ми довго мовчали, і вчитель мовчав, дивився на нас. Його руки на столі тремтіли. Ніна Андрійчик підняла руку, встала і запитала:

— Федосію Романовичу, вам холодно?

— Ні, діти, не холодно. Не холодно мені. Вітаю вас із таким днем. Ніколи не забувайте його. А щоб краще він запам'ятався, давайте зробимо добру справу. Сьогодні ж почнемо збирати бібліотечку для школи-інтернату, що в Хорошках. Згодні?

Через тиждень було вже більше сотні книжок. Ми підклеювали їх, підшивали, оберігали не тільки від чужих рук, а й від очей.

Нарешті в суботу поїхали в сусіднє село до інтернатівців. Як зараз бачу — спортзал, дітей на лавках — у сірих костюмах із білими комірцями. Бачу, як вони метушаться і запитують одне в одного:

— А цукерок вони не привезли?

— А цукерки будуть?

Коли наш концерт закінчився і почали прощатися, беззубий рябий хлопець стусонув мене кулаком під бока і зашипів:

— Чукерок, швиня, не привіж?

Я ніколи так гірко не плакав — книжки, які ми так збирали, виявились нікому не потрібними.

Назад ішли пішки. Сіли на узбіччі перепочити — плакали вже всі. І тоді вчитель скомандував:

— Гвардіє, шикуйсь!

І коли ми вишикувались, він виголосив жартівливий "наказ по піонерській армії": винести подяки такому-то, такому-то, та-кій-то, нагородити таких-то й таких-то.

— Дозволите взяти нагороди?

— Дозволяємо! — загули ми.

Тоді Федосій Романович назбирав торішніх реп'яхів і прикріпив кожному — два, три, чотири — хто скільки "заслужив".

Навперебій почалися спогади, як нас зустріли з барабаном, як аплодували, як узялося звідкись індича і погналося за нами. Не знаю чому, але мені не йшли з пам'яті однакові фігурки дітей. Усі коротко підстрижені, не розбереш, де хлопець, де дівчина, всі настирливі, б'ючкі й шумливі.

8

Міліціонер, який зі мною розмовляв, боляче взяв за підборіддя. Я одвів його руку.

— Бунтуєш? А в колонію не хоч?

— Не хочу.

— Я влаштую. Там обламають роги.

— Не влаштуєте.

— Шушваль! Ти кому на директора скаржився?

— Моє діло.

— Кому, питаю? Значить, знай, матеріалів на тебе більш ніж достатньо — грабіж учителевої хати, систематичні прогули, двійки...

— Який грабіж? І в мене в табелі й трійок немає.

— Це ще не доказ. Підбурювання учнів, наклепи на директора, ночування по скиртах. Стій, а ти не наркоман часом?

9

Клас мене зустрів повною тишею. Всі були на місцях, усі слухняні, серйозні, чистенькі. Я пройшов до своєї парти, і тут Микола Степаненко, з яким я просидів поруч майже десять років, демонстративно встав і сказав:

— Яз продажними шкурами поруч не сиджу!

— Хто продажна шкура?

— Ти. Ти.

— Ти продажна шкура,— загув увесь клас. — Ти витріпав усе директорові, хто що казав про вчителів, хто курив, хто тікав із уроків, як ми в поле ходили. Чеши звідси!

Я вийшов із класу майже сліпий. Смалило таке сонце, і за вікном жодного дерева.

10

Брів навпростець. Навкруги вивертали суглоби трактори, що корчували парк. Під ногою заворушилася земля. Я зупинився. Щось ледь запіпікало, потім ще заворушилось. Показалася кривава спинка. Пташеня? Пташеня. Он скільки гнізд валяється навколо. А може, то Грицик?

— Грицику, то ти?

— Піпік, пік...

11

До випускних екзаменів залишається п'ять днів.