— Стрілятиму!
Той слухняно опускався у воду. "Ну й діти пішли,— обурювався.— Ті троє з арбалетів на льоту птахів б'ють, а у цієї у руках рушниця, а погляд такий, що не послухайся — на місці покладе".
— Не по човна я прийшов,— силкувався вмовити Іру.— Треба з наглядачем поговорити.
— Ось і сидіть спокійно, поки він припливе.
— Радикуліт у мене — застуджуся.
— Нічого, вода тепла! — заспокоювала його Іра.
Славко теж вирішив поговорити з "полоненим".
— І чого ви, дядю, тут крутитесь? Невже не розумієте — нас багато. Не дозволимо нікому браконьєрити.
— Човна віддайте — і сліду мого тут не побачите! — благав браконьєр.
А від морського берега вже бігли захекані Анатолій Петрович і Володимир Іванович. Тарас Миколайович залишився біля катера.
— Хочу тільки з наглядачем розмовляти! — поставив умову червонопикий.
Володимир Іванович з дітьми повернулися до вченого.
Червонопикий виліз з води. Мовчки зняв одяг, викрутив. Його зуби вибивали дріб.
— Із хворої людини знущаєтесь! І де ти набрав собі таких помічників? Я тих, що під чорним вітрилом, агітував до себе в команду,— зізнався,— так ні — відмовилися. У них, бачите, інше завдання — арбалети задумали в заповіднику випробовувати!
Анатолій Петрович мовчав. Червонопикий насторожився.
— Може, уже знайшов їх?
— Ще ні, та знайду обов'язково. Так що ви хочете мені повідомити?
Червонопикий оглянувся й прошепотів:
— За човна даю тобі викуп — сто карбованців!
— Хабара пропонуєте,— обурився наглядач.— Це вже підсудна справа!
— Не кричи. Свідків, бачиш, немає. Зрозумій, без човна не можу звідси піти. Чужий він. Знайомий рибалка на себе взяв у артілі. Що я йому скажу? Та ще й з управління заповідників папір прийде... Мало сотні — дві дам... Покажу, де хлопці полюють!
— Ні! — твердо сказав Анатолій Петрович.— Треба було раніше думати, зараз про це говорити пізно. Човен передамо куди слід. Ясно?
— Невже ж тобі, наглядачеві, байдуже, що неподалік ті дикуни вбивають звірів! І не боїшся, що повідомлю про це куди треба?
— Не боюся! — усміхнувся Анатолій Петрович.— А якщо ті хлопці натворили біди, будете разом з ними відповідати — за сприяння!
— Тьху! — сплюнув спересердя червонопикий і подався геть.
Тільки тепер наглядач зрозумів, що тих хлопців нічого шукати в плавнях. Не на птахів, виявляється, вони полюють, а на звірів. А які звірі в плавнях? Хлопців треба шукати в лісі. Як же він до цього не додумався раніше? Збив з толку човен з вітрилами. Хлопці сховали його, напевно, десь на узбережжі...
Тарас Миколайович знову лаштувався вийти на катері в море.
— Може, й нас візьмете? — несміливо промовила Іра.— Обіцяли ж,— ще раз нагадала.
Сідайте! Побачите устричні й мідійні банки, що Анатолій Петрович показав, риби на юшку наловимо!
І ось катер мчить їх вздовж коси. В одному місці вона різко видавалася в море.
— Тарасе Миколайовичу, ще на мілину сядемо! — застеріг Славко.
А вчений вже вимкнув мотор, і катер, різко збавляючи швидкість, зупинився поблизу берега.
— Гляньте, друзі, що на дні робиться! — показав очима на море Тарас Миколайович.
Іра мало за борт не випала, та нічого незвичайного не помітила.
— Схоже на бруківку! — сказав Петько.
— Тільки замість камінців — мідії,— пояснив учений.— Бачите, скільки їх!
Вода, розгойдана гвинтом, заспокоїлась, і тепер на піщаному дні було добре видно нагромадження темно-синіх, майже чорних мушель. Великі й маленькі, вони лежали нерівними рядами. В окремих місцях мідії поприлипали одна до одної, утворивши цілі гірлянди черепашок. Час від часу над ними пропливали зграйки риб. Одна з них затрималася й стала нишпорити над мідіями.
— Що вони роблять? — поцікавилася Іра.
— Збирають морських комах, їхніх личинок...
Та довго поласувати здобиччю рибкам не вдалося, бо несподівано збурилася вода і до зграйки метнулась якась сіра тінь. Рибки ту ж мить кинулися увсебїч.
— Скат! — вигукнув Тарас Миколайович.
Бура дисковидна довгохвоста химера зависла над мідіями. Було добре видно, як ворушаться в риби зябра. Скат вхопив, напевно, якусь рибину і тепер ковтав її. Краї незвичайних плавників хижака ледь погойдувалися. Раптом скат змахнув ними і вперся мордою в одну з мідій, розлущив її, мов горіх. За нею ще одну...
Тарас Миколайович дістав спінінг, наживив на гачок сріблясту рибку.
— Вранці на вудочку спіймав,— пояснив.
Скат продовжував ласувати ніжним м'ясом беззахисних мідій. Тарас Миколайович мало не до носа підводив йому наживку, та той на рибу не реагував.
— Може, він таких рибок не їсть? — висловив здогадку Петько.
— Мабуть, — погодився з ним учений, і, змотуючи ліску, потягнув рибку по дну. В одному місці гачок зачепився за мідію, і Тарасу Миколайовичу довелося смикнути ліску. Вона натяглася струною. Та мідія, напевно, добре прикріпилася до своїх сусідок, і зрушити її з місця не вдалося. Тарас Миколайович смикнув за ліску сильніше. І саме тоді, коли гачок з рибиною відчепився від мідії, на нього блискавично кинувся скат. Вчений не встиг поставити котушку на гальмо, і вона крутилася з неймовірною швидкістю.
— Іч, як швидко зрозумів, що на гачок потрапив,— усміхнувся вчений.
Невдовзі котушка зупинилася, і Тарас Миколайович став потихеньку скручувати ліску. А вже коли підтягнув ската до катера, той знову запручався. Бив хвостом, вигинався. Як йому не хотілося підкорятися чужій силі!
Тарас Миколайович вкинув рибину в катер. Вона звивалася, намагалася дістати нападників хвостом. Вчений знайшов сокирку й відрубав його.
— Бачите оцей зазубрений шип на хвості? — запитав своїх супутників.— Ним морський кіт, так називають цього ската, завдає рвані рани, в які потрапляє отрута, що виробляється особливою залозою.
Цього ската іще називають хвостоколом.
— А отрута в скатів сильна? — поцікавився Петько.
Тарас Миколайович став пояснювати:
— Іноді викликає великі ускладнення і навіть смерть потерпілого. Ось чому на піщаних пляжах треба бути обережним. Крім скатів, там іще можна наступити й на дракончиків, отрута яких теж дуже сильна. Людина, яку вколола ця риба, вже через півгодини відчуває такий біль,що іноді втрачає, свідомість. Її судомить, затруднюється дихання, послаблюється серцебиття. При ускладненнях може розвинутися гангрена.