— А ти знову, Дудко, розкомандувався! Забув, що всі ми капітани?
Олег стиснув кулаки і примирливо сказав:
— Хіба командую? Пропозицію вношу! Підходить — робіть, ні — самі щось придумуйте.
Решту дня потратили, щоб замаскувати човен. Козяче м'ясо смажили на багатті. Чи то пересмажили, чи натомилися за день, а тільки їли погано. По вечері одразу ж попадали, немов мертві, на постіль із трави.
ЗАГАДКОВІ ТВАРИНИ
Знову браконьєр. Цікава зустріч. їстівні молюски. Конхіологія — наука про черепашки: Хижі равлики. Браконьєри погрожують. Скопа
Анатолій Петрович вкотре виходить на ґанок. Недалеко від поста в морі мерехтить вогник. "Не сплять на шаланді,— тривожиться наглядач,— того й чекай, що увійдуть в заповідну зону".
Вдень вони з Володимиром Івановичем знайшли в очеретах човен, на якому робив набіги червонопикий, і пригнали його до причалу. А ось де поділися хлопці на човні під чорним парусом? Вбиті лебеді — їхня робота. Водночас пострілу не було. Яка в них зброя?
Не вірилося наглядачеві, що люди, здатні вбити знічев'я лебедів, так швидко покинули заповідник. Щось же привело їх сюди?
Як тільки засіріло, кинув у човен планшетку й на веслах рушив до затоки. Так і є: біля того місця, де браконьєр ховав свого човна, стояла шаланда. Анатолій Петрович завів мотор і повернув до неї.
Від гніву обличчя червонопикого стало сизим.
— Віддай човна, начальник! — заволав.— Не маєш права!
— А ви чому в заповідних водах браконьєрите?
— Добром прошу,— притишив голос червонопикий.— Інакше...
— Що інакше? Ваш портрет ми вже маємо.
— А я повідомлю, як ти за чесними рибалками ганяєшся! Збагни, голубе, риба не облікована, й ніхто ніколи не зможе цього зробити, а ось птахів видно! Не думаю, що в управлінні погладять по голові наглядача, в господарстві якого лебедів винищують. Отже, віддай човна добром!
— Забирайтеся звідси, бо й шаланди позбудетесь,— пообіцяв наглядач і завів мотор.— За півгодини буду тут з фотокореспондентом.
— А тебе, начальнику, не цікавить, де зараз промишляють оті браконьєри? — гукнув червонопикий.— Віддай човна — покажу!
У важких роздумах повертався наглядач. Виходить, підлітки в заповіднику. Де ж вони, що роблять?
Анатолій Петрович з Володимиром Івановичем і Славком вирішили шукати човен під чорними вітрилами. Вдома лишилися Петько з Ірою, їм наглядач дав рушницю з холостими набоями.
— Як побачите браконьєрів,— сказав,— стріляйте! Ми почуємо.
Петько тут же став метикувати, як поставити сторожування на наукову основу.
— Ні з чого перископ змайструвати! — бідкався.— А то лежали б на пляжі й поглядали в окуляр.
— Дивак ти,— засміялася Іра.— В усьому шукаєш романтику. А я б зробила інакше.
— Як? — здивувався той.
— Бачиш драбину на горище?..
— Еврика! — За хвилину він був на горищі.— Без бінокля бачу — Славко сидить за стерном. Упросився-таки! А ти йди загоряй,— сказав дівчинці,— та на море поглядай, бо мені на той бік не видно.
Іра зраділа такій нагоді й подалася на пляж.
— Тільки не засни, романтику! — гукнула здалеку.
Сонячні промені розморили дівчинку. Іра відчула, що дрімає, і кинулася в морські хвилі. Поплавала. Вилізла й знову розпласталася на теплому пісочку.
— Егей, дівчинко! Чи є хтось з дорослих у будинку? — мало не біля вуха почувся сильний чоловічий голос.
— Іра скочила на ноги. Таки проґавила!
Біля берега стояв невеликий катерок, а в ньому молодий чоловік у темних окулярах.
— Ви звідки взялися? — здивувалася дівчинка.
— З морського дна! — пожартував прибулий. — Батько вдома?
"Він думає, що я наглядачева донька",— здогадалася дівчинка.
— Скоро повернеться! — відповіла.
— Доведеться чекати,— зітхнув чоловік.— Мені тут треба буде на дно пірнати по молюски. Від дирекції заповідника дозвіл є, однак треба поставити до відома й наглядача.
— Правильно! — погодилася з ним Іра.— Порядки треба шанувати. А навіщо вони вам, оті молюски? Черепашок, бачите, і на березі повно!
— Наука цікавиться ними, дівчинко! Я досліджую м'якотілих Чорного моря. Ось і доводиться пірнати. На березі самі мушлі, мені ж потрібні живі молюски.
— Підійшов Петько, суворо глянув на Іру: чого, мовляв, не повідомила?
— Цей товариш, Петю, молюсків вивчає!
— Ваші документи! — привітавшись, промовив хлопець.— Тут, як знаєте, заповідні місця. "Посвідчення видане Василенку Тарасові Миколайовичу в тому, що йому дозволено провадити наукові дослідження у акваторії заповідника",— вголос прочитав Петько.
Назвав себе, познайомив вченого з Ірою.
— Тільки які тут молюски? Ось на Кубі або в Середземному морі — інша річ. У нас вдома стоїть на книжковій полиці мушля — велика, красива...
— Цікаво, Петре, що ти взагалі знаєш про молюсків? — усміхнувся Тарас Миколайович.— Принаймні скільки їх видів існує на світі?
— Із сотню набереться! — з виглядом знавця відповів хлопчик.
— А ти, Іро, як гадаєш?
— А може, й не буде сотні. Я ось дивлюся — всі вони майже однакові! А в річках теж їх небагато...
— Ех, ви! Молюсків нараховується в світі сто... тисяч видів. Друга за чисельністю після комах група тварин! Вони завоювали морські простори, прісноводні водойми й сушу. І лише через те, що м'якуни ведуть потайний спосіб життя, їх не чути й не завжди видно, про них мало хто знає.
Тарас Миколайович підійшов до води. Хвилі легенько розбивалися об залишки бетонної палі.
— Взяти хоча б оцих равликів. їхня назва — чорноморські пате-ли,— показав на невеличкі ребристі блюдечка, що поприлипали до бетону трохи вище від рівня води.— Бачили ви їх раніше?
— Ні,— зніяковіло промовили діти.— А вони приклеєні, чи що?
— Присмоктуються! — пояснив Тарас Миколайович.— А ось та, дивіться, пересувається, її й треба брати.
Він ледь вдарив по мушлі, й молюск відпав від палі.
— Симпатичний! — взяла його в руки Іра.— А чим ці молюски живляться?
— Мікроорганізмами. Зішкрябують їх з каміння, а в даному випадку — із палі. Ви й не знаєте, напевно, що чорноморські патели їстівні.
— Їстівні? — перепитала Іра.
— На любителя — смачнішої їжі не знайти. Вживаються свіжими. Страва називається "пателіди".
Вчений знайшов на березі жмут водоростей. Труснув його, й звідти випав середнього розміру равлик.