В И Х І Д VI
Ті ж і Аннушка.
А н н у ш к а (вбіга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!
М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.
А н н у ш к а. Надсмєшники!
П а в л о. Чого там мене треба?
А н н у ш к а. В барине тік. Просють, щоб сю минуту прийшли.
М и х а й л о. Що се ти вигадала "тік"?
А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.
П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими паніями возжатись!
А н н у ш к а. Просють очінно, штоб зараз, пущай безпрімьонно.
П а в л о (з досадою). Та піду вже! (Іде).
М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при мені язика по-собачому!
А н н у ш к а. Я не виноватая, што міньо по-благородному грамоті вивчено. З міньо так требують... Ви мене вчіть (маніриться), то я вже буду як слід, по-мужичому, коли вам хочеться...
М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти віри? А якої тобі треба?
А н н у ш к а. На вас не догодиш.
М и х а й л о. А ти лучче і не догоджай всякому.
А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?
М и х а й л о. Ну, про мене і далі посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнів.
А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Іде). Посмотримо!!
М и х а й л о. От, освіта лакейська яких покручів робить! З якого боку не глянь — паскудство. Але й Павло крайній песиміст! У всякій мализні бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Піти ще приготувати набої: може, качок на Росі здибаю. (Іде до офіцини).
В И Х І Д VII
Іван Андрійович і Шльома входять з бокової доріжки.
І в а н А н д р і й о в и ч (в халаті, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, віддати пшеницю за десятий?
Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тільки плюнеш — далебі, так!
І в а н А н д р і й о в и ч. Що ж вони, каторжні, кажуть?
Ш л ь о м а. Та кажуть, — пан з нас із жили тягне, а йому ще хоцетьця олію видушити! Гвульт! Не підемо, та й уже! У нас, спасибі богові та цареві, свої наділи єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись ті роки, що розпирали боки!
І в а н А н д р і й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти мені приготуй кілька свідків, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!
Ш л ь о м а. Щоб гірше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутіть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нікуди буде й ж хати випхнутись.
І в а н А н д р і й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, прокляті, по своїй пшениці!
Ш л ь о м а. А пан тоді що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то він, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як віск; хоч до рани клади!
І в а н А н д р і й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш від мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обійти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружні веду; то треба — хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде оті кучугури з піском їм слічно* (*Слічно — гарно (польськ.).) продати, взяти гіт* (*Гіт — хороші (евр. з нім.).) гроші! Хе-хе-хе!
ІІ в а н А н д р і й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидівським розумом, то будеш мати десять процентів.
Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далібуг, антик буде! Тільки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.
І в а н А н д р і й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?
Ш л ь о м а. Він. Часом бачу — на вулиці шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал міт ганцен* (*Ферфал міт ганцен — пропала вся... (євр. з нім.).) постройка.
І в а н А н д р і й о в и ч. Доброго гостя привезла нам пані! Одгодували, а він так дякує! От якби накрити, велике б спасибі було! Безштанько чортовий! Се він, се його діло і за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, — сколотились!
Ш л ь о м а. Шьо мужик? — клямка, кавалок жалізо, а його вчать!
І в а н А н д р і й о в и ч. Треба цій школі кінець положити: годі іграшок!.. А що, як нащот грошей?
Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на світі, цур йому! Ніхто нікому не віре... цц-цц-цц! Далібуг!
Пані з Павлом проходять мляво через кін. Іван Андрійович з Шльомою одходять далі і жваво балакають.
В И Х І Д VIII
Іван Андрійович, Анна Петрівна, Павло і Жозефіна.
А н н а П е т р і в н а. Така тоска, нудота... нерви розбиті. Тільки ви мені хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...
П а в л о. Вам би краще було тільки перележати в покої, а ви шпаціруєте.
А н н а П е т р і в н а. Чисте повітря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"?
П а в л о. Та взяв. (Набік). От причепилась потороча!
Проходять далі.
І в а н А н д р і й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо мені аж-аж треба!
Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пішов).
Жозефіна виходить з другого боку, смутна.
І в а н А н д р і й о в и ч (зуздрівши). А! Мамзель! Мамзель!
Ж о з е ф і н а. Ах, се фі сама!.. Я шкаль madamе.
І в а н А н д р і й о в и ч. Чого ви такі смутні? Ходіть побалакаємо!
Ж о з е ф і н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка?
Іван Андрійович. Хе-хе-хе! Парле... парле...
Ж о з е ф і н а. Оuі? Баляке?
І в а н А н д р і й о в и ч. Та йдіть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько і поговоримо.
Ж о з е ф і н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьіеп difficile...* (*Дуже важко (франц.).)
І в а н А н д р і й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку...
Ж о з е ф і н а. Нет трошка... моя трошка не може.
І в а н А н д р і й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сідайте!
Сідають на дереві.
Які в вас славні ручки!
Входить Харлампій і крадеться тихо.
Ж о з е ф і н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?* (*Пане, ви кажете мені компліменти? (Франц,))
І в а н А н д р і й о в и ч. І очки славні... чим ви їх закаляли?
Ж о з е ф і н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)
Іван Андрійович. А подивіться, які чорні! (Хоче обняти).
Харлампій кашляв.