М и х а й л о. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цівілізацію — на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні — про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин — вадить і кравцеві, і сукні, — то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вітаю (франц.).) — прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.
М и х а й л о. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, — брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що — цілий світ.
А н н а П е т р і в н а (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до йас!
Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
А н н а П е т р і в н а. О чем это у вас тут спор?
Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.
А н н а П е т р і в н а. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.
М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.
А н н а П е т р і в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру... да еще при таких связях, — не правда ли, Nicolas?
Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)
М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється...
А н н а П е т р і в н а. Ну, вот, вот...
Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется!
М й х а й л о. По собі судиш?
Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне — одобряю.
А н н а П е т р і в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))
В И Х І Д III
Ті ж і Жозефіна й Зізі.
Ж о з е ф і н а. Маdаmе! С'еst іmроssіblе аvес Zіzі!* (*Мадам, Зізі просто неможлива (франц.))
А н н а П е т р і в н а. Ах, вечно с жалобами... Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.) )
Ж о з е ф і н а. ЕІІе mе gгоnde, еllе mе taquіnе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)).
А н н а П е т р і в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самі надто суворі! (франц.))
М и х а й л о. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!
А н н а П е т р і в н а. Что за выражения? Зінька! Паскудство!
Б є л о х в о с т о в. Зінька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))
М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому — Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!
Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше!
А н н а П е т р і в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени.
Зізі проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зізі підходить з опущеними очима.
А н н а П е т р і в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?
Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!
З і з і (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама... воображает много! Через... зтого урода достается только.
А н н а П е т р і в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная — и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, — чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.
М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))
А н н а П е т р і в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная... (Виходить).
Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.
П а в л о (за вікном). Ну, тепер — годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!
В И Х І Д IV
Пашка і Михайло.
З школи виходять діти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки — малюнки. Тут — абетка з кольоровими малюнками.); жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.
С т а р ш і. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить і озирається кругом.
М и х а й л о (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому. І все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! І ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).
П а ш к а. А вчитись до школи.
М и х а й л о. Хіба?
П а ш к а. Авжеж! Думаєте — стара?
М и х а й л о. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.
П а ш к а. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!
М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. І вивчишся?
П а ш к а. А чому ж ні? Аби хіть.
М и х а й л о. А трудно здалося?
П а ш к а. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.
М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав:
я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут?